Глобальні зміни клімату та антропогенна (людська) господарська, точніше — безгосподарська, діяльність спільно породили низку екологічних катастроф планетарного масштабу. Серед них — загибель Аральського моря, зневоднення та запустелювання земель у його басейні.
Трагедія Аралу, негативні наслідки його усихання та пошуки шляхів стабілізації екологічної ситуації в регіоні стали у центрі уваги міжнародної конференції «Транскордонні екологічні проблеми Середньої Азії: застосування міжнародних правових механізмів для їхнього розв’язання», яка відбулася в листопаді 2010 р. у м. Ташкенті. Конференцію організував Екологічний рух Узбекистану, який користується великим авторитетом серед населення. Цей рух має 15 представників у законодавчій владі (Олій Мажліс Республіки Узбекистан).
У роботі конференції взяли участь понад 250 учасників, з них 110 авторитетних учених, експертів та представників громадських екологічних організацій з Індії, Китаю, США, Туреччини, України, Чехії, Франції, Японії, інших країн світу. До речі, на конференції було сім представників України, серед яких — Герой України, голова правління ВАТ «Укргідроенерго» Семен Поташник.
Вивчення матеріалів конференції, наукових праць і періодики показало, що за останні 50 років Аральське море зазнало значних трансформацій. Площа його водного дзеркала зменшилась більш ніж у 7 разів — з 65 до 9 тисяч квадратних кілометрів. Неймовірно впав рівень води у морі — на 26 м. Берег водойми відійшов на 100—120 км. Мінералізація води зросла з 10 до 120 г/л, а у східній частині — до 280 г/л. Якщо на космознімках 1964 року видно велику водойму, форма якої наближена до круга з діаметром близько 250 км, то на знімках 2009 році Аралу вже нема. Замість моря — вузька 30—40-кілометрова стрічка невеликих водойм, яка нагадує русло річки.
На дні колишнього моря з’явились сольові поля, які вітер заносить піском. Під час буревіїв соле-піщана суміш здіймається в атмосферу і розноситься довкола в радіусі 500 км і більше, забруднюючи повітря та засолюючи родючі землі. Учені повідомляють, що аральський пил уже фіксується і в Арктиці.
Зникле море викликало аридізацію (зменшення зволоженості території. — Ред.) клімату Приаралля, який і так характеризується надмірними тепловими навантаженнями. У регіоні на 1—1,5°С підвищилась максимальна температура повітря, число днів з температурою 40°С збільшилось на 10—12 днів, місцями фіксується температура 49°С.
Зрозуміло, за таких умов у морі зникла риба. Раніше там налічувалось 20 видів риби, а її вилов складав 30 тис. тонн. Сьогодні в містечку Муйнак АР Каракалпакстан, де у 1970—1980-х роках працював великий консервний рибний комбінат, жителі втратили роботу, а будівлі заводу руйнуються.
У Приараллі виникла реальна загроза довкіллю, флорі й фауні, здоров’ю і генофонду населення регіону. Зникли азійський гепард, туранський тигр, устюртський баран, туркменський кулан. Під загрозою зникнення довгоголковий їжак, джейран, туркменський каракал, жовта цапля, рожевий та кучерявий пелікани, сірий варан, інші види тварин, частина яких занесена у «Червону книгу». Навіть сайгаки — ці рогаті ровесники мамонтів, чисельність яких раніше доходила до 1 млн. голів, нині стали рідкістю.
У світі рослин зникли тюльпан согдийський, м’якоплодник критмолистовий, клоповник майжесерцевидний. Виникла загроза актавійській ковилі, хивинській солянці, тюльпану Бузе, молочаю твердобокальчатому ...
Фактично на дні колишнього Аральського моря утворилась пустеля, яку вже почали називати Аралкум, на кшталт Кизилкум, Каракум. Площа аральської пустелі сягнула 5 млн. га. Воістину планетарний масштаб катастрофи. Великий український поет і художник Тарас Шевченко, який у 1848 — 1849 рр. у складі російської Аральської описової експедиції зарисував береги, острови, проливи й поселення в районі Аралу, якось сказав: «Кругом море, а посередині — горе». Але тоді це була лише соціально-економічна кастастрофа. Синє море, як тоді називали Арал, залишалось розкішною повноцінною водоймою.
Зовнішні ознаки екологічної катастрофи змогли побачити на свої очі 70 учасників конференції, які чартерним рейсом із Ташкента спочатку прибули у столицю АР Каракалпакстану м. Нукус, що знаходиться на віддалі 1200 км від столиці Узбекистану, а потім ще комфортабельними автобусами 220 км — у колишній морський порт Муйнак.
По дорозі до «моря» простягнулась малозаселена зневоднена рівнина, обабіч — біліють засолені землі, стоять в очікуванні води порожні промивні чеки. З високого берега Аральського моря видно кладовище рибацьких суден, безкраї піски, де-не-де всихаючу рослинність, а поміж неї караван верблюдів. Побачена картина, яку доповнили розповіді старожилів-аксакалів та художні картини 1960-х років, справила гнітюче враження, викликала тривогу, біль, а ще — відчуття відповідальності.
Науковці встановили, що на сьогодні однозначної відповіді, чому загинув Арал, немає. Катастрофу зумовив комплекс причин природно-антропогенного характеру. Водночас чітко окреслюються дві причини: перша — глобальні зміни, друга — висока зарегульованість стоку у верхів’ї Аму-Дар’ї, Сир-Дар’ї та інших річок регіону та непомірний розбір води для поливу бавовнику, овочів, інших сільськогосподарських культур, садів і виноградників.
З історії відомо, що у багатовіковому розрізі еволюція Аральського моря носить циклічний характер. Море часом то наповнюється, то висихає. Цей емпіричний факт має підтвердження не тільки літописне, але й матеріальне (на основі археологічних артефактів). Наприклад, у Казахстані на дні моря 2001 року археологи знайшли останки мавзолею, вік якого становить близько 600 років. Як стверджує відомий український дослідник трансгресійно-регресійної еволюції Аралу Ігор Кононов, який предметно займається цією проблемою понад 20 років, опублікувавши кілька десятків наукових робіт, — за останню тисячу років Арал пересихав мінімум тричі (у Х, ХІV та ХХ віках). Фундаментальною причиною «висихання» автор вважає підземне перетікання стоку річок Аралу в Каспійське море. Така наукова гіпотеза має право на життя, адже Арал домінує над Каспієм. На першому морі абсолютні відмітки рівнів води коливаються у межах 53—27 м, на другому — мінус 25—29 м. Перепад висот між морями становить близько 50—80 м. За законами руху води зверху вниз і «сообщающихся сосудов», «перетікання» Аралу в Каспій цілком можливе. Водночас потужним глобальним чинником є аридізація клімату. Саме в період жорсткої посухи та зменшення стоку 2007—2008 рр. різко активізувались процеси усихання моря.
Найбільш поширена версія загибелі Аралу — надмірне та нераціональне використання водних ресурсів регіону. Басейн Аральського моря являє собою великий безстічний регіон, який охоплює близько 200 млн. га. У його межах повністю розташовуються території Киргизстану, Таджикистану, Туркменії, Узбекистану, три області Казахстану (Джамбульська, Кизилординська та Чимкентська), частина Афганістану та Ірану. У середньому за рік водні ресурси регіону з урахуванням водосховищ становлять 105 кубічних кілометрів, з яких 92 йде на зрошення (з них 29,5 — у басейні р. Сир-Дар’ї, 57,5 — Аму-Дар’ї, 5 — безстічних річок).
Значна частина стоку затримується у водосховищах, розташованих у верхів’ї річок. На існуючих водосховищах вода акумулюється для забезпечення роботи турбін гідроелектростанцій у міжсезонний період, на новозбудованих — для заповнення чаші водосховища протягом кількох років. Такий режим істотно ускладнює експлуатацію зрошувальних систем, викликає дефіцит поливної та питної води, утворює штучні руйнівні паводки, загалом загострює водно-екологічну ситуацію в регіоні. За умови неконтрольованого функціонування та розвитку гідротехнічного комплексу ці проблеми можуть набути катастрофічного характеру не тільки для Аралу, але й для густонаселених регіонів у долинах річок на середніх та нижніх ділянках течії. Також зросте сейсмічна небезпека та загроза прориву гребель. Саме тому викликає стурбованість стосовно завершення будівництва найвищої (335 м) у світі Рогунської ГЕС.
Світовий досвід говорить, що розв’язання проблеми Аралу, як і інших подібних проблем, повинно здійснюватись комплексно; треба базуватися на докорінних змінах водно-екологічної ситуації на території усього басейну, застосовувати принципи інтегрованого управління водними ресурсами, використовувати сучасні досягнення науки і техніки, глибоко вивчати проблему в пошуку нових рішень. На часі впровадження єдиного, цілісного й багатофункціонального комплексу екологічно узгоджених заходів, який включає інженерно-технічні (гідротехнічні), водозберігаючі, агролісомеліоративні, організаційні, еколого-виховні та інші заходи. Розв’язання проблеми Аралу повинно здійснюватись виважено, узгоджено, з урахуванням вимог водної безпеки усіх країн регіону, виходячи із принципів добросусідства та взаємовигоди транскордонної співпраці. Лише разом узбеки, казахи, туркмени, киргизи, таджики, інші народи, які заселяють Аральський басейн, зможуть здолати надзвичайно складну водно-екологічну проблему.
У справі спасіння Аралу та Приаралля важливо також міжнародне співробітництво, залучення світової спільноти та врахування передового світового досвіду. Україна, яка у свій час широко використовувала середньоазійські досягнення іригації та дренажу, нині має широкий спектр новітніх напрацювань, які можуть стати в нагоді, зокрема методику визначення раціональних норм поливу (інформаційно-дорадча система «Полив»), закриту чекову рисову систему з водозамкненою безгербіцидною технологією вирощування рису, надійні конструкції протифільтраційних облицювань каналів, пластмасового дренажу і дренажних фільтрів, водозберігаючі технології краплинного зрошення, лісозахист Олешківських пісків — найбільшої у Європі пустелі, досвід модернізації ГЕС на річці Дніпро, будівництва та експлуатації найбільших у світі гідроакумулюючих електростанцій.
За результатами роботи учасники конференції одностайно прийняли Ташкентську екологічну декларацію. У цьому важливому документі — з метою не допустити порушення екологічного балансу та негативного впливу на довкілля, здоров’я і генофонд населення — визнано необхідним: раціональне використання та ефективне управління трансграничних водних ресурсів на основі ключових документів міжнародного права, у тому числі конвенцій ООН; проведення незалежних міжнародних технічних, екологічних та громадських експертиз об’єктів великого гідротехнічного будівництва у верхів’ях річок; перехід на будівництво більш економічних і безпечних малих ГЕС; поліпшення доступу до питної води; підвищення рівня санітарії та гігієни; розвиток малого бізнесу у сфері маловодоємких виробництв, а також зменшення промисловими підприємствами викидів в атмосферу.
Проведена у Ташкенті екологічна конференція, прийняті на ній рекомендації та декларація, її позитивний творчий настрій, бажання комплексної дружньої та взаємовигідної транскордонної співпраці, залучення широкого кола громадської та наукової спільноти на регіональному та світовому рівні вселяють надію на успішне розв’язання надскладної екологічної проблеми в Аральському водному басейні.
