Після розпаду Радянського Союзу на поверхню поволі почали виринати свідчення про гоніння комуністичної репресивної системи проти українців. Більш-менш оприлюднено дані щодо трагедії кримських татар — завдяки їхнім власним зусиллям. А що ж інші етнічні групи?
«За 21 рік незалежності не було видано жодного посібника з історії етнографічних груп», — констатував етнолог Ярослав Теплий, представник лемко-русинського народу. Зрозумівши, що ініціативи від держави чекати марно, різні етнічні групи, які не асимілювалися з українцями остаточно, почали створювати власні школи, передавати традиції своїм нащадкам, учити дітей рідної мови. Допомогти своєму народові самотужки вирішив і Ярослав Теплий. Спираючись на архівні документи та матеріали з понад 140 джерел, він упорядкував власну книжку — етнокультурологічне дослідження історії лемків-русинів під назвою «Українська Атлантида». «Я написав компактну історію нашого народу для своїх сина й онука», — сказав Теплий на презентації книжки. За його словами, дослідження розраховане на молоде покоління, котре прагне більше дізнатися про історію своєї України і, зокрема, Лемківщини як її невід’ємної частини. Крім того, книжка стане в пригоді й самим лемкам. «Парадокс, але мій народ не хоче визнавати себе, — пояснив Теплий. — Спочатку походженню не надавали великої ваги, потім говорити про належність до того чи того етносу було заборонено, і, як наслідок, більшість вирішила про це забути».
Трагедія лемків-русинів і певної частини етнічних українців полягає в тому, що вони стали жертвою політичних домовленостей. 1919 року, після проведення «Лінії Керзона», більшість селищ цього народу залишилися відрізаними від України. Отже, до складу Польщі відійшли території Лемківщини, Підляшшя, Надсяння, Холмщини та Західної Бойківщини, які дістали назву Закерзоння. Опісля на землях західного сусіда розгорнулася операція «Вісла». Рідні домівки змушені були залишити й лемки. За словами Теплого, сім’ї розкидали по усіх куточках України. На деяких чекало заслання до Сибіру. Щоб пришвидшити асиміляцію й запобігти об’єднанню нацменшин, радянська верхівка вводить правило, відповідно до якого в кожному селі могло поселитися не більш ніж дві родини певного етносу. Незважаючи на жорстку політику та утиски, лемкам-русинам, як і іншим субетносам, удалося частково зберегти свою ідентичність.
Книжка «Українська Атлантида» оповідає історію походження народу, географію його розселення. Теплий дає детальний опис кожної з великих депортацій українців Закерзоння та акції «Вісла». У роботі знайшли своє відображення невідомі сторінки з історії створення й діяльності концтабору для етнічних українців у Явожному (1947 р.).
Наразі тираж книжки становить усього 100 екземплярів, левову частку з яких уже розпродано. «Книжка повинна була вийти в рамках обласної ініціативи з видання суспільно важливої літератури, але преференції надали працям про секретарів ЦК, обкомів партії тощо», — скаржиться автор. Утім, Теплий не втрачає оптимізму й сподівається, що «Українську Атлантиду» підтримають і вона вийде накладом принаймні в одну чи дві тисячі екземплярів. На переконання автора, такий тираж дасть змогу забезпечити книжками деякі школи й бібліотеки загального користування.
