16-річному Максиму Сергієнку із Полтавщини пощастило — цього року він став студентом Київського будівельного технікуму. Аби трохи заробити грошей перед навчанням, хлопець влаштувався працювати на будову. Незважаючи на неповнолітній вік, його взяли на спорудження 15 поверхового будинку,що на розі вулиць Григоренка — Ахматової, який нині зводить холдингова компанія «Київмісьбуд». Яким чином сталася трагедія, ті, хто працював тоді з ним, пояснити не можуть.
— Робітники побачили, як він з 15 го поверху уже падавуниз, — розповідає головний інженер тресту «Київпідземшляхбуд-2» Юрій Аністратенко. — Більш за все, хлопець оступився, перебуваючи на дерев’яній балці опалубка...
Максим загинув на місці події, пропрацювавши на будівництві всього двадцять днів. Зараз по цьому випадку проводить розслідування спеціально створена комісія. Можливо, навіть проти когось порушать кримінальну справу (адже хлопця, як неповнолітнього, не мали права взагалі брати на роботу на такі об’єкти). Однак, як показує практика, в кінцевому результаті може хтось із посадових осіб відбудеться легким переляком. Випадків, аби за подібні правопорушення, суд визначав реальні строки покарання не пам’ятаю ні я із своєї журналістської практики, ні начальник Державної інспекції промислової безпеки та охорони праці у будівництві територіального управління Держгірпромнагляду по Київській області та Києву Олег Назаренко.
— На будові, де загинув юнак, виявлено суттєві порушення правил безпеки праці. Взагалі, хлопець не повинен був знаходитися на висоті вже тому, що він неповнолітній. Зараз ми призупинили спорудження цього будинку...
За словами Олега Назаренка, цього року на будовах Київщини трапилося 30 смертельних випадків (це на 12 більше, ніж за відповідний період минулого року) й з цього приводу зараз призупинено 9 будівництв одного лише «Київміськбуду».
— Смертельний травматизм зумовлено безвідповідальним ставленням багатьох керівників до питань безпеки праці та застосуванням недосконалих технологій при спорудженні монолітно-каркасних будинків. Сьогодні відсутня нормативна база, відповідно до якої мають зводитися такі об’єкти. Раніше будувалися панельні та цегляні будинки і там не було неогороджених перепадів на висоті. На монолітно- каркасних спорудах існує багато факторів ризику. І один з них — небезпека впасти вниз. А у нас же зводяться навіть 38-поверхові будинки! Дуже небезпечною є технологія спорудження опалубка, адже його, ніби конструктор, складають із багатьох елементів. У Європі останні три поверхи закривають не окремими огорожами, а захисними панелями, які виконують функції паркану. Тому там неможливо, аби будівельник впав униз. У нас будинки зводяться таких конструкцій, що ризик падіння дуже великий. З цієї причини на опалубку повинні працювати лише висококваліфіковані працівники, безпека яких має бути під ретельним наглядом. Насправді ситуація зовсім інша — на останніх поверхах часто працюють недосвідчені будівельники, сьогодні досить низьким є й рівень підготовки інженерних фахівців. Часто трапляється так, що будівельники навіть не застосовують поясів та канатів. Стосовно колективних засобів захисту, то вони коштують недешево, й компанії чи фірми коштів на них не витрачають...
Що вже казати про техніку безпеки, якщо у багатьох будівельних організаціях працівників приймають на роботу взагалі без будь-якого оформлення. В основному беруть приїжджих — і претензій менше, і платити багато не треба. А якщо, борони Боже, станеться нещасний випадок, то й відповідальності ніхто не несе.
— Під час розслідування ситуацій, які призвели до трагедії, часто з’ясовується, що працівники навіть не оформлені на роботу або прийняті за договорами підряду (це така методика багатьох керівників фірм, щоб не нести відповідальності за створення безпечних умов праці). Таких на будовах Київщини працює понад 40%, а у малих підприємствах — до 80%. У разі нещасного випадку ці працівники залишаються соціально незахищеними, — каже Олег Назаренко.
А причина всіх бід, як стверджує пан Олег, знову таки у відсутності діючого законодавства. Звичайно, у розвинутих європейських країнах також бувають випадки, коли на виробництві гинуть люди. Але там, по-перше, такі трагедії трапляються дуже рідко, оскільки їх майже унеможливлює застосування високих технологій виробництва та техніки безпеки (роботодавці, на відміну від наших, не шкодують на цю справу коштів), а по-друге, якщо і сталося лихо, то керівництву загрожує кілька років за гратами і, як мінімум, закриття підприємства, а потерпілому або його родичам виплачуватимуть таку компенсацію, що працювати для того, аби заробляти гроші, їм уже відпаде потреба. А, втім, яких законів можна чекати від українського парламенту, більшість депутатів якого мають бізнес, й тому, приймаючи законодавчі акти, насамперед, дбають про власні інтереси?
