Ольга Троян — власниця майстерні традиційних українських прикрас та солістка етно-рок-гурту «ДримбаДаДзиґа» — вже не один рік «занурюється» в традиції, відроджуючи їх у музиці та своїх авторських прикрасах: намистах та віночках.
Каже, що змалечку мріяла мати багато блискучих цяцьок-намистинок, з яких можна було б зробити якісь прикраси: «Як і кожна дівчинка, я постійно щось собі скручувала та гордо носила це на собі». На другому курсі біологічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Ольга придбала вовну і навмання без усіляких майстер-класів почала валяти. Перше намисто подарувала Олені Цибульській — вокалістці гурту «ДахаБраха», яка, за словами Ольги, і надихнула її на створення Прикрасної Майстерні Makoviya. Саме той період вона і називає точкою відліку своїх творінь.
Далі були віночки: фольклорний гурт, в якому і зараз працює Ольга, готував обрядові пісні для весілля, і нареченій потрібен був віночок. Так і «створився» перший — для Ольги суто «інтуїтивний».
— Ольго, розкажіть, де цього можна навчитися?
— Мабуть, в університеті Бойчука, на кафедрі фольклористики в Університеті Т. Шевченка та в Університеті культури і мистецтв. Я сама не маю вищої художньої освіти, так само як і музичної, досі вчуся і маю особистий погляд на традиційні речі. Зрозумівши, що мені не вистачає знань традиційних технік, я сама почала вивчати фото і музейні експонати, мала експедиції та зустрічі з колекціонерами, майстрами.
Наступним етапом для мене стало знайомство із сучасною японською технікою виготовлення квіток із глини для флористики «деко-клей» і «модерн-клей». На відміну від традиційних паперових завощених і тканинних, квіти із цього матеріалу, який у готовому вигляді є чимось середнім між папером та тканиною, є більш довговічними та зручнішими в роботі особисто для мене. Працюючи з деко-клеєм, зрозуміла, що кожен час диктує свої правила і змушує використовувати ті матеріали, які є під рукою. Для свого весільного вінка я вже почала використовувати власноруч виготовлені квіти з деко-клею. Може, саме тому ці весільні вінки викликали досить велике зацікавлення, і я отримала багато замовлень, виконати які досі не встигла.
— Сьогодні в крамницях часто можна побачити різноманітні аксесуари, стилізовані під атрибути національного вбрання. Чим взагалі відрізняється віночок чи намисто ручної роботи від того, що пропонує мас-маркет?
— Чим є наша «популярна» народна культура в роки незалежної України? Це здебільшого спадок від «совковщини»: викривлене бачення народного вбрання в цілому і головного убору зокрема. Що уже й казати про регіональні відмінності та різноманіття, які намагалися знищити.
Примітивно виконані, кислотних кольорів штучні маки, волошки, соняшники в сучасних віночках, якими заповнені крамниці з сувенірами, стали помилковим еталоном, хибним зразком для наслідування. На сьогодні в Україні досить мало майстрів, які займаються справжньою реконструкцією, й дуже багато тих, хто на так званих надгробних вінках заробляє гроші, видаючи їх за традиційні. На щастя, в Києві є низка крамничок та ательє, які роблять і виставляють на продаж «правильні речі».
— У сучасному одязі дедалі частіше використовують етномотиви. Як, на вашу думку, варто правильно поєднувати сучасне з традиційним, щоб не виникало дисонансу?
— Якщо ви хочете пошити собі сукню з етномотивами, то треба довірити цю справу професіоналам, які мають не просто смак та ім’я великого дизайнера, а й знання з етнографії та культурології. Або ж найняти консультанта, який розуміється на народному одязі, символіці та традиціях. Особисто я не в захваті від модних зараз вишитих суконь а-ля Віта Кін, хоч визнаю, що деякі з них доволі гарні та вишукані.
Обожнюю поєднувати народні автентичні прикраси з сучасним одягом. Часто ношу традиційний стрій, хоч маю багато пірсингу у вухах та на обличчі. А от, наприклад, у Норвегіїї ти не зможеш цього зробити, бо там вважають таке поєднання несмаком. Ти або в сучасному, або ж повністю в народному строї. Там традиційні ювелірні прикраси досі передають із покоління в покоління. І саме такий шлях збереже традиційний одяг у незміненому, неспотвореному стані. Ми ж зараз експериментуємо. З одного боку, це має потужний механізм популяризації нашої культури в самій Україні, а також за її межами, оскільки спрощені, розбавлені з сучасністю традиційні варіанти вбрання сприймаються легше та швидше всотуються. Але з іншого боку, це спотворює уявлення про традиційний стрій. Я впевнена, безліч модниць, особливо не з України, які в житті не бачили справжньої вишиванки, але знають, що сукні Віти Кін зроблені за мотивами українських сорочок, думають, що у нас в давнину носили різнокольорові строкаті сорочки-сукні, й усе — без спідниць, крайок, що є нісенітницею!
— Як людина, яка займається відродженням традицій, скажіть, наскільки великим є сьогодні попит на українське?
— Попит є, і великий, найяскравіше він виражений за кордоном — в українських діаспорах. Звісно, він виріс за останні чотири роки і в Україні, дедалі більше людей цікавляться своєю рідною культурою, але ці люди загалом із певних кіл: інтелігенція, митці, модний бомонд... Тепер не досить одягнути «стрейчеву» майку з китайською машинною вишивкою а-ля «вишиванка», треба копати глибше. Маємо розробляти правильний шлях розвитку та відродження культури, традицій та цінностей.
