Перші її напрацювання представили 9-10 березня під час форуму «Креативний прорив», у рамках якого до Львова завітав відомий британський урбаніст Чарльз Лендрі — автор концепції креативного міста. В чому полягає ця ідея? Чому її так прагнуть втілити львів’яни? І що може стати їм на заваді? «День» вирішив відшукати відповіді на ці та інші запитання.
«ПОТРІБЕН ПРОРИВ»
9 років тому у Львові ухвалили стратегію підвищення конкурентоспроможності, відповідно до якої зобов’язалися сприяти розвитку сфер туризму та інформаційних технологій. Ідея спрацювала. 2008 року у Львові працювали 3 тисячі людей. IT-галузі, а зараз — орієнтовно 20 тисяч. 2008-го місто відвідали 0,46 млн туристів, а нині Львів щороку приймає майже 3 млн гостей. Туризм і IT стали локомотивами економічного зростання міста.
«Львову потрібен прорив», — із таким меседжем львів’яни підійшли до розробки нової візії розвитку міста. Якими мають бути нові точки зростання? Протягом останніх двох років відповідь на це питання шукала так звана візійна група, до складу якої ввійшло кілька десятків львівських (і не тільки) громадських і культурних діячів, представників міської адміністрації, а також сфер бізнесу, IT та освіти. Висновок — рухатися шляхом креативного міста, сприяючи концентрації у Львові креативного класу.
ЯКЕ МІСТО НАЗИВАЮТЬ КРЕАТИВНИМ?
Ще наприкінці 1980-х концепцію креативного міста представив уже згаданий британський урбаніст Чарльз Лендрі. Його книжка «Креативне місто: інструменти для міських інноваторів» (1995) без перебільшення змінила світ, адже з того часу понад сотня міст стали кращими, зосередившись на розкритті творчого потенціалу своїх мешканців і здійснюючи перехід до так званого «міста 2.0», де панують креатив, інтелект і де тисячі нових лідерів творять нові спільноти. Сам Лендрі особисто допомагав розробляти стратегії для Дубліна, Амстердама, Лейпціга, Любліна і ще понад двох десятків міст.
Автори українського веб-порталу «Креативні міста», конспектуючи ідеї Лендрі, наголошують, що культура креативності залежить від критичної маси людей, які зацікавлені у спільній роботі та впровадженні змін. Чарльз заохочує використання уяви та креативу в державних, приватних і суспільних сферах, тим самим створюючи банк ідей для можливостей і потенційних вирішень будь-якої міської проблеми. Мовляв, кожне місто — це тверда та м’яка інфраструктури. Перша включає будівлі, дороги, водопостачання чи каналізацію. А друга полягає в людях, які творять менталітет міста, що свідчить про можливості і проблеми, атмосферу міста, стимули розвитку і регулювання.
Креативні міста розвивають м’яку інфраструктуру: вони намагаються приваблювати висококваліфіковану і гнучку робочу силу, мислителів, творців і виконавців. Йдеться не лише про генерацію та застосування ідей, а й про створення можливості для їхньої появи через стимулювання розвитку людських ресурсів.
ЩО РОЗПОВІВ ЧАРЛЬЗ ЛЕНДРІ У ЛЬВОВІ?
Відкрита лекція Чарльза Лендрі викликала чималий ажіотаж у Львові. Виступ урбаніста швидко розібрали на цитати, найцікавішими з них ділимося й ми:
— Культура визначає місто, а креативність — це кров, нервова система цього міста. Це те, що дає кисень будь-якому місту.
— Місто громадян у світі кочівників. Для Львова важлива рівновага між тими, хто їде звідси і приїжджає або повертається до Львова. Якщо якість останніх буде високою, тоді буде позитив.
— Насамперед потрібно бути відкритим до допитливості, дозволити людям ставити запитання. Тоді вони можуть подавати ідеї, з яких може з’явитися інновація. Безумовно, не всі райони Львова будуть хабом потужної активності, але мають бути різні зони, які стануть точками інновацій та експериментів.
— Коли 30 років тому в мене лише виникла ідея креативного міста, Британія була у часі перетворень. Ми зрозуміли, що наша креативність — це нереалізований потенціал. Кожна людина, як і кожне місто, мають потенціал зростання і можуть стати на 5 — 10% більш креативними. Навіть такий ріст може дати великий результат.
— Одне з правил креативного міста: перейти від культури «ні, тому що» до культури «так, якщо». Кожному місту треба хоча б 1% людей із таким мисленням. І якщо метрополія Львова має близько мільйона мешканців, то 1% активних людей — це насправді багато — 10 тисяч осіб!
— Сьогодні ми використовуємо уяву для того, щоб замінити фізичні ресурси, людський розум і уява стають ключовими міськими ресурсами.
— Люди можуть бути креативними де завгодно. Формат роботи й те, як ми працюємосьогодні, зовсім інші, ніж колись. Саме тому я кажу про силу так званих третіх місць, тобто це не робота, і не ваш дім. А просто «третє місце», де можна подумати і покреативити.
— Хай би що робив Львів — намагайтеся бути собою. Львів повинен бути містом, яке запам’ятовується у свідомості певними якорями. Ясно, що люди хочуть бачити передовсім оновлену інфраструктуру. Якщо оновлюється інфраструктура, наприклад, аеропорт, то треба робити так, щоб він був не схожим на решту.
— Спадщина та креативність — це великі друзі і партнери. Хоча креативність — це відновлювальний ресурс, а спадщина — ні, але якщо їх поставити в партнерство, ми отримаємо дуже цікаві рішення.
Амбітне місто ХХІ століття: де люди виходять за свої рамки, у спільні громади й публічні простори; де панує довіра — ви даєте, а не берете; де розуміють глибоку руку культури; знаходять способи об’єднувати старше покоління з молодим; де панує екологічна свідомість; де архітектори й будівельники мають естетичну відповідальність.
— Треба вміти поєднати старе й нове. Не лякати, не залякувати людей, щоб не було нерозуміння. Ви маєте дати розуміння, що ми знаємо, хто ми, але ми хочемо бути успішними й тому потрібні зміни.
— Амбітне місто ХХІ століття: де люди виходять за свої рамки, у спільні громади й публічні простори; де панує довіра — ви даєте, а не берете; де розуміють глибоку руку культури; знаходять способи об’єднувати старше покоління з молодим; де панує екологічна свідомість; де архітектори й будівельники мають естетичну відповідальність.
«ВАЖЛИВО, ЩОБИ РЕАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЇ НЕ ЗВЕЛАСЯ ДО СПЕКУЛЯЦІЇ ЦІННОСТЯМИ ТА ОБГОВОРЕНЬ»
Як ідею креативного міста бачать у Львові? Під час форуму голова Ради конкурентоспроможності Тарас ЮРИНЦ виокремив чотири напрями розвитку міста: «По-перше, це виховання творчості та креативності в місті. Ми хотілиб, щоб у Львові розвивалося начало, яке допомагало творити нові знання. По-друге — це утримання креативних мешканців у місті. Сьогодні найкращі представники міста реалізують себе всюди, але тільки не у Львові — в Києві, Польщі, США. У Львові їм складно себе реалізувати, адже вони хочуть робити більше, але таких можливостей немає. По-третє, це залучення. Важливо не тільки утримувати людей, які планують покинути Львів, а й апелювати до тих, які вже поїхали. Для цього потрібно створити умови, щоб вони повернулися, і той багаж знань, той досвід, який вони здобули за кордоном, вони почали втілювати в нашому місті. Важливо запрошувати та залучати людей, які не є львів’янами. По-четверте, концентрація креативних людей. Нам потрібні середовища, локації, де такі люди зможуть зустрічатися, обговорювати свої ідеї і потім утілювати в життя».
«Львів — історично креативне місто», — переконаний ресторатор, громадський діяч Марк ЗАРХІН. — Так, у нас немає грошей. Усі скажуть, що це погано. Але я вважаю, що коли немає грошей, треба думати та креативити. Тому передовсім треба зосереджуватися не на галузях діяльності, а на людському потенціалі мешканців Львова.
Наприклад, Дублін, який завжди був бідним і консервативним містом, зумів перетворитися на місто креативних індустрій. Раніше там, як і у Львові, думали, як поїхати за кордон і заробити гроші. А сьогодні зарплата всіх мешканців Дубліна виросла в п’ять разів і люди повірили, що креативний клас може їх змінити».
Очевидно, що залучити і втримати креативний клас можна лише за умови значного підвищення рівня життя в місті. Український економіст і засновник майстерні стратегій «Прорив» Павло ШЕРЕМЕТА влучно зауважив: «В Україні є багато стратегій, але в нас є проблема з впровадженням хороших ідей. Якщо цитувати Світовий економічний форум, насправді, люди ставлять 4 запитання, коли вони обирають, де їм жити. Чи є у місті гідна робота, чи є робочі місця? Чи я можу дозволити собі життя в цьому місті? Чи є місто достатньо відкритим і толерантним? Чи тут весело, чи тут є дозвілля?
Наприклад, у Львові є проблема з транспортом. Про який би креатив ми не говорили, цю проблему треба вирішувати. Жителів спальних районів більше цікавить не креативний клас, а затори та поліклініки в районах. Якщо місто не справиться з цими проблемами, йому не стати креативним».
Під час представлення стратегії учасник візійної групи, підприємець Ярослав РУЩИШИН окреслив візію Львова в 2027 році, як «міста гідного життя, базованого на довірі, чесності, взаємоповазі та взаємодії, що веде до добробуту, самореалізації та суспільного блага через розвиток креативності — творення нових ідей і знань та їх впровадження». «Креативність — не самоціль, а засіб досягнути великого», — підсумував він.
Так, озвучені ідеї та задекларовані стратегії звучать красиво. Та головне питання полягає в тому, як вони впроваджуватимуться на практиці. Розвиток креативних індустрій для Львова є пріоритетним. Однак важливо, щоби реалізація стратегії не звелася до однієї лише спекуляції цінностями та обговорень експертів під час дискусійних панелей.
«Думаю, що туристична й освітня галузі, а також IT-кластер розвивалися й без стратегії конкурентоспроможності Львова. Хоча, можливо, не так успішно, — критично відзначив Павло Шеремета. — Треба розуміти, що ті люди, які зараз прибирають столи в ресторанах, готують обіди в ресторанах, які зараз прибирають ліжка, які ходять на роботу в ІТ-компанії, зробили для прориву туризму та ІТ значно більше, ніж консультанти, які радили розвивати ці кластери».
Нинішня обрана стратегія Львова складніша в реалізації за попередню, адже передбачає значно більший обсяг роботи. Львів не стане креативним містом сам по собі. Йдеться про питання конкретної системної роботи, лише завдяки якій можна мріяти про «місто гідного життя». Направду, немала частина цієї роботи навіть виходить за межі компетенції самого міста. Виховати і розвинути креативний клас можна лише через ґрунтовні освітні зміни. Залучити до міста креативний клас можна, запропонувавши йому комфортні умови життя. Йдеться і про питання заробітної платні, і зрештою про стан доріг і транспортної мережі.
Слухати дискусійну панель у львівському Центрі Шептицького було цікаво. Далі черга за реалізацією. А її краще робити, як підказував сам митрополит Андрей: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею...»
