Дистанційна освіта — явище в Україні досить нове і мало поширене. Якоюсь мірою причина тому — порівняно невисокий розвиток у нашій країні інформаційних технологій. Незважаючи на помітний останнім часом прогрес у цій сфері, користувачами iнтернету є всього 4 мільйони українців, тобто 8,5% населення. Водночас саме Всесвітня павутина і є тією з'єднувальною ниткою між студентом і викладачем. Через неї, як правило, передають завдання, проводять контрольні і навіть складають заліки.
Про проблеми освіти на відстані «Дню» розповiла кандидат технічних наук, директор Українського центру дистанційної освіти Інна МАЛЮКОВА.
— Які освітні проблеми покликана подолати дистанційна освіта?
— Розвиток дистанційної освіти має декілька ключових аспектів. Перший — ліквідація комп'ютерної безграмотності тих груп населення, яким дистанційна освіта покликана допомогти влаштуватися на роботу, покращити умови життя. Другий — підвищення якості освіти за допомогою інформаційних технологій.
Часто доводиться чути нарікання освітянської публіки, що, мовляв, освіта через інтернет позбавляє викладача та учня можливості індивідуального контакту. Загальновідомо, що якість вечірньої та заочної освіти є незадовільною. Це масові форми, що є абсолютно байдужими до індивідуального підходу до учня та якості отримуваних знань. Названі проблеми дублюються й у стаціонарній освіті, якій не вдається зберегти свою головну принаду — безпосередній діалог «викладач — учень». Про який «діалог» може йтися в український ВНЗ, де викладачі працюють буквально із сотнями учнів?!
Освіта через інтернет не зазіхає на вищу школу, наша мета — покращити якість масової освіти, індивідуалізувавши процес навчання. Освіта через мережу дає студенту можливість працювати із добре структурованим матеріалом, розміщеним на сайтах, швидко звертатися до електронних документів, перевіряти свої знання через автоматизовані сервіси та, підкреслюю, — персонально спілкуватися із викладачем у режимах он- лайн та оф-лайн. У останньому випадку — через електронну пошту, форуми, надсилання виконаних робіт та спільне (із викладачем) опрацювання коментарів до них. Режим он- лайн дозволяє одночасно, у погоджений момент у реальному часі проводити семінари, контроль знань тощо.
— Наскільки придатна вітчизняна технологічна база України для впровадження дистанційної освіти?
— Технічний розвиток значно випереджає зміну усталених світоглядних уявлень. На даний момент доступність та якість інтернету в Україні дозволяє розвиватись дистанційній освіти. Проблема полягає в іншому: у психологічній неготовності суспільства навчатися у такий «неприродний» спосіб. Вирішення цієї проблеми — це умова поширення дистанційної освіти.
Головним елементом дистанційної освіти є викладач, який відповідним чином готує свої матеріали для конвертування в спеціалізоване програмне забезпечення дистанційної освіти. У своїй більшості викладачі не готові обійняти нові технології навчання і потребують підготовки для роботи із інформаційними технологіями, ведення занять в режимі текстового, аудіо-відеосервісів.
У цій ситуації Український центр дистанційної освіти займається цілком конкретною роботою з підготовки спеціалістів в області дистанційної освіти, її популяризації та систематизації. Минулого року схвалено Державну програму розвитку дистанційної освіти в Україні. Практично в кожному університеті створюється центр-лабораторія з дистанційної освіти, ведеться робота зі створення навчальних курсів та підготовки відповідних кадрів.
— Для кого дистанційна освіта є найзручнішою формою навчання?
— Звісно, для людей, що працюють і не можуть витрачати час на поїздки, тривалі сесії, відвідування у вечірній час. Окрім того, вона може бути дуже зручною для мешканців регіонів, віддалених від університетських центрів, — вони отримують шанс одержати вищу освіту високого зразка, не витрачаючи грошей на житло.
— Наскільки доступною за ціною є дистанційна освіта?
— Залежить від інституту. Скажімо, в Українському центрі дистанційної освіти вартість заочної форми навчання плюс витрати на інтернет становлять кількасот гривень на місяць. Норма державного положення про дистанційну освіту передбачає створення закладів освіти, що практикуватимуть виключно дистанційну освіту. Це зможе значно її здешевіти. Але впровадження цієї норми в дію вимагає прийняття ряду нормативних документів стосовно ліцензування, акредитації та ін.
— Як власне відбувається дистанційна освіта?
— Основна маса людей дізнається про курси через інтернет, знаходять через пошукові системи ВНЗ, що надають можливості освіти дистанційно. Вступаючи, студент підписує з навчальним закладом договір про навчання, ознайомлюється із правилами, сплачує вартість курсу, і отримує логін та пароль доступу до відповідного семестрового курсу або курсів. Починається студентське життя... Щотри дні викладач відповідає на всі питання групи студентів, інтерактивні он-лайн заняття із кожного предмету повинні відбуватися не менше трьох разів. Відповідно до кількості предметів студент спілкується із широким колом викладачів. Інтерактивне спілкування із викладачем, он-лайн дискусії, семінари, тестування відбуваються в реальному часі. А статичний матеріал лекцій та тестові завдання для самоперевірки студент отримує через інтернет та на компакт-диску.
Якщо метою є отримання диплома державного зразка, очна здача сесії є обов'язковою. Якщо ж ідеться про отримання корпоративного сертифіката — очна здача не потрібна. Контрольні, підготовка дипломної роботи та ін. проходять також дистанційно. Складання державного іспиту, захист дипломної роботи, звісно ж, відбуваються у фізичному просторі.
— Яка кількість учнів може бути охоплена дистанційною освітою?
— Це залежить від розголосу, реклами, просвітництва в галузі ознайомлення населення з дистанційною освітою. Таку інформацію мають розповсюджувати державні заклади, Міносвіти через відповідні ЗМІ та самі ВНЗ — виробники дистанційних освітніх курсів.
Це не буде лавиноподібним процесом, зрештою, ми не ставимо мети загнати всіх в університет. Наш пріоритет — надати можливість ширшого вибору та зручного навчання. Дистанційна освіта неодмінно охопить величезну групу людей із особливими потребами — незрячих, глухих, людей з обмеженими можливостями руху; надалі вони зможуть через інтернет працювати. Сьогодні інваліди практично позбавлені освітніх можливостей, між тим дистанційна освіта зробить їх високо конкурентними на ринку праці.
— Чи простимулює дистанційна освіта зміну державного підходу до університетської освіти?
— В умовах ринку освітніх послуг успішно працюватимуть ті ВНЗ, що надаватимуть якісні послуги на задоволення запиту користувачів. Не йдеться про комерціалізацію освіти, її левова частка має неодмінно фінансуватися державою, що здійснювала б функцію надання механізмів відстеження якості освіти для ринку. Вважаю, що перехід від популярного уявлення про «державну» освіту до ринку освіти позитивно вплине на якість вищої освіти. У нових умовах не зможуть надалі існувати ВНЗ, чий пріоритет — робота в коридорах влади, а не підвищення конкурентоспроможності освіти.
Дистанційна освіта — це шлях до збереження престижності вищої освіти в Україні. Якщо ми не підемо шляхом запровадження новітніх технологій, то вже в найближчій перспективі втратимо ринок освіти. Це означатиме також і втрату динаміки в ідеологічному та економічному розвитку.
