Відповідь на це важливе в житті кожного громадянина запитання не така проста й однозначна. З одного боку, вже давно всі протрубили про скасування прописки, що суперечить Конституції і ворогує з правами людини. З іншого — лікар у поліклініці, попри це, не прийме хворого без неї, як і школа відмовить у прийомі непрописаної дитини.
Звернімося до законодавства. У Законі «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» про прописку немає жодного слова. Але така легко вгадується за терміном «реєстрація». Як свідчить документ, реєстрація — це «внесення відомостей у паспортний документ про місце проживання або місце перебування з вказівкою адреси житла особи та внесенням цих даних у реєстраційний облік відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування — документ, який видає орган реєстрації особі на її вимогу та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування». Тобто концептуально реєстрація від прописки нічим не відрізняється. Більш того, в народі та різноманітних установах, наприклад, у жеку, реєстрацію досі називають пропискою, і, на превелику радість українців, усі приписані автоматично стали зареєстрованими.
На думку юриста Дениса Крайника, заміна прописки реєстрацією була необхідна Україні в іміджевих цілях. У Європі, США, Росії вже не існує інституту прописки. Жодна демократична конституція не може існувати в єдиному просторі iз системою встановлених державою адміністративних обмежень свободи пересування та вибору місця проживання, а також інших прав і свобод людини. Тому розробили й ухвалили вищезазначений закон, згідно з яким контроль за внутрішніми міграціями покладався на реєстрацію. «Просто змінили слова, щоб було, як у всіх європейських країнах», — зазначає юрист Олена Чорнокур.
Але, «як у всіх європейських країнах», не стало. По- перше, про яку ліквідацію прописки може йтися, якщо без такої «неіснуючої» прописки навіть у поліклініку не пустять. Завідувач сектору управління з питань громадянства Адміністрації Президента України Валентина Суботенко пояснила подібні непогодження тим, що багато українських нормативних актів не приведені у відповідність із новим законом. Є винятки, наприклад, Трудовий кодекс. У ньому сказано, що при влаштуванні на роботу забороняється вимагати прописку. Приблизно таке формулювання фахівці називають ідеальним для різноманітних нормативних актів. А поки що, хоч у законі й указано, що «реєстрація місця проживання або місця перебування особи чи її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами або міжнародними договорами України, чи основою для їх обмеження», права українців порушують абсолютно законно. Адже кожен чиновник діє на основі окремого правового акту, в якому чорним по білому написано, що без прописки громадянин України не може реалізувати ні своє право на охорону здоров’я, ні своє право на освіту, ні безліч інших вельми корисних у людському житті прав. Тобто нам залишається чекати закінчення роботи із «утруски» українського законодавства, терміни якої навіть приблизно не підрахуєш. І лише тоді заява про скасування прописки набуде твердих форм. Утім, особливо грамотні в правовому значенні громадяни можуть спробувати реалізувати свої права шляхом епатування дрібних чиновників своїми знаннями та витягнутою з кишені Конституцією. Також усі ненадані послуги можна оспорити в судовому порядку.
А оспорювати є що. Цікавий випадок стався в гуртожитку одного зі столичних вищих навчальних закладів. До кімнати кількох першокурсників, які не оформили тимчасову прописку (реєстрацію), увірвалися паспортистка та міліціонер і... відібрали в них паспорти. Спробуй довести «дядькові з палицею», що ти маєш право на свободу пересування, і що прописка — пережиток комуністичних часів.
Крім того, залишає бажати кращого сама система реєстрації. «Досконало механізм не розроблений, — розповідає юрист Денис Крайник, — і на реєстрацію в нас можна витратити два тижні». У законі написано, що єдиний необхідний для реєстрації документ — письмова заява. Валентина Суботіна також стверджує, що жодних документів, крім заяви, для реєстрації не мають права вимагати, а вірогідність вказаних у заяві даних покладається на самоконтроль громадян. А насправді охочому зареєструватися знадобиться ще й дозвіл із жеку — очевидці реєстрації розповідають, що без цієї установи їм обійтися не вдалось. Скільки сил і часу може забрати такий дозвіл, знає кожен, хто хоч раз стикався з жеком. Із черги в жеку охочий зареєструватися переходить до черги в ВВІР...
Загалом наблизити ситуацію до США та Європи явно не вдалося. У Росії, наприклад, реєстрація відбувається в будь-якому районному відділенні міліції, що не створює черги й інших проблем. Отже, радіти скасуванню прописки не доводиться — її спадкоємиця не полегшить життя нашим громадянам. Щоправда, тепер для того, щоб зареєструватися, не треба подавати довідку про склад сім’ї — досить дозволу одного з уже зареєстрованих. Це єдина поступка, на яку пішла прописка заради того, щоб стати реєстрацією.
