Ще взимку цього року за дорученням Президента України містобудівникам веліли звернути особливу увагу на старовинну масштабну будівлю, яку раніше займав завод «Арсенал». Розташована неподалік від Києво-Печерської лаври, сьогодні ця споруда має вельми зловісний вигляд й уже ніяк не може вважатися окрасою історичної частини столиці. Хоч і має статус Національного пам’ятника архітектури. Розпорядженням Кабінету Міністрів його вирішено передати з-під крила Міноборони на баланс міської комунальної власності та переобладнати з найбільш мирною метою, а саме — влаштувати тут найбільший музей України.
Як прозвучало на нещодавній Містобудівній раді при Головархітектури Києва, за розпорядженням адміністрації міста сьогодні створена спеціальна комісія, яка й займатиметься всіма роботами з виконання цієї масштабної реконструкції. Її роботу очолює особисто мер. За словами доповідача — архітектора НДІ «Укрпроектреставрація», який представляв передпроектні пропозиції на Раді, — пан Омельченко вже неодноразово його квапив, мовляв, де проект і коли буде готовий. Можливо, тому представлена робота виглядала виконаною поспіхом. А тому спричинила палку суперечку корифеїв містобудування, які не могли залишитися байдужими до такої грандіозної майбутньої реконструкції.
Ще за наказом Петра Великого на цьому місці був побудований артилерійський магазин і склади для зберігання військової техніки. У радянський час будівля була віддана під напівсекретний завод із ремонту військової техніки, що офіційно випускав, наприклад, фотоапарати. І зрозуміло, що до вивчення його як об’єкта історії та культури нікого не допускали. Ці роботи розпочалися лише в січні поточного року, коли вперше заговорили про створення центру мистецтв. Запропонований проект передбачає не лише оновлення старовинної будівлі кінця XVIII століття з площею приміщень 28 тис. кв. м, а й реконструкцію прилеглого зовнішнього двора ще у вісім тис. квадратних метрів. При підготовці ілюстраційних матеріалів проектувальники пригадали приклади аналогічних реконструкції у світі — палаців Англії, Франції та Ватикану, де сьогодні розташовані найбільші музеї світу. І призналися, що як основний документ на початок роботи над проектом мали лише складений Міністерством культури список функціональних об’єктів, який затвердила Оксана Білозір. Адже саме цій держструктурі пам’ятник передадуть після повного закінчення будівельних робіт. А саме — у вказаному місці, крім експозиційних площ, повинні розташовуватися кіноконцертний зал на 1,5 тисячі місць, реставраційні майстерні, інформаційний центр, адміністративний корпус, господарські споруди, що забезпечують функціонування музею, й інше. Словом, за визначенням архітектора Андрія Мірошниченка, справжній об’єкт дозволить сумістити музейний та адміністративний центри в одних стінах. Проте містобудівне завдання на проектування повинні складати все ж фахівці — архітектори, а не чиновники від культури.
Його думку підтримали й інші архітектори, які зазначають, що з цим завданням не може впоратися один профільний інститут. Але поки що для виконання завдання проектувальники запропонували розширити підвали, поглибитися ще, таким чином збільшивши корисну площу підземного простору під «Арсеналом» і його двором. А денне освітлення експозиційних приміщень здійснити шляхом зведення скляних куполів. Таким чином, наприклад, частково освітлюють зали Лувра. А для вирішення транспортної проблеми запропонована побудова тунелю.
Тим часом у ході обговорення було сказано про те, що не варто сліпо повторювати закордонний досвід. Як зазначив архітектор Микола Жариков, подібні скляні «ковпаки» — це не Україна, вони руйнують ауру стародавнього Києва. Думка громадськості, каже він, має лягти в основу формулювання містобудівного завдання. Можливо, тут доречніше зробити музей під відкритим небом.
Директор музею «Київська фортеця» В’ячеслав Кулінич (до речі, будівля «Арсеналу» територіально входить до музейних об’єктів), нагадав, що неподалік знаходяться стародавні вали, причому практично в первозданному стані, лише заросли лісом. І якщо їх почистити та відповідно оформити, Україна отримає унікальний екскурсійний об’єкт. До того ж тут збереглися досить великі підземні простори, які також можна використати з користю. Як зазначив музейний працівник, ці підземні шляхи сполучення споруджували ще за проектом, підписаним Петром I, і використовувалися аж до нашого часу як секретна транспортна схема. А жителі того району навіть пригадали, як за радянських часів іноді вся Лавра тремтіла — мабуть, колись підземними дорогами їздили вагони, завантажені військовою технікою. Не є таємницею й те, що нині тут діє підземний ліфт.
Не менш гостра суперечка виникла й із приводу розташування тут музейних експозицій. Було зазначено, що, на жаль, Україна не належить до тих країн, які тривалий час накопичували шедеври світового мистецтва. Радше навіть навпаки: за останні роки вивозяться чимало. А більша частина з того, що збереглося, припадає пилюкою в запасниках, бо демонструвати це, по суті, ніде — протягом останніх років в усій Україні музейні площі лише скорочували. Проте ідею звести сюди все найцінніше з усієї країни професор Української академії мистецтв Лариса Скорик, наприклад, категорично відкинула. На її думку, з цього вийде «псевдомузейна каша». У «Мистецькому Арсеналі» доречніше було б обладнати, наприклад, збройову палату. Або віддати його під музей історії Києва. Це унікальне місце несе в собі історичну функцію, а тому його доля повинна вирішуватися на рівні держави.
Резюмуючи обговорення, головний архітектор Києва Василь Присяжнюк висловив думку, що зараз проектувальникам необхідно зосередитися на реконструкції старовинної будівлі, що перебуває в аварійному стані. А виробляючи концепцію створення центру, треба насамперед прислухатися до думки господаря території. І не забувати про сумний досвід «реставрації» Золотих воріт — «після цього вже 25 років над нами сміється весь світ».
Залишається сподіватися, що до роботи зі створення «Мистецького Арсеналу» фахівці поставляться без поспіху, попри форсування подій «згори». І виконають її не формально, на замовлення. Щоб нащадки вкотре не назвали цей історичний об’єкт «макетом у натуральну величину».
