До святкування свого ювілею вчений не дожив чотири роки і саме тому «особисте» знайомство з ним, мабуть, найкраще розпочинати з експозиції виставки. Найцікавіші матеріали — це фотографії. Наприклад, ми маємо можливість стати свідками запуску хоч і маленької, але справжньої ракети. Її запускатиме учень Олександра Антоновича, який так, як і його вчитель захоплюється всім, що можна примусити літати. На чималій відстані затамували подих глядачі, здається, що на цю подію вони зібралися всім селом. В експозиції виставки під самою стелею — невеличка діюча модель повітряної кулі. На фотографіях ми бачимо відкритий і закритий басейни школи, шкільний дендропарк на 2000 дерев, комп’ютерний клас, створений на початку 60 х, прилад для оцінювання знань «Ромашка» (1965 рік), який нині сприймається прообразом сучасної ідеї тестування знань, саморобний маятник Фуко, а ще — фонтан «Колос», який починає працювати від плескання у долоні. Цей фонтан, як i інші технічні новинки, мав психологічно готувати дітей села Сахнівки, що на Черкащині, до сприйняття техніки в житті людини як чогось само собою зрозумілого і необхідного. Олександр Антонович намагався створити в селі таку школу, щоб, за його словами, діти зростали в ній мислячими, працьовитими, вдячними, закоханими у свій край, чутливими до добра й краси.
У Сахнівській школі Олександр Захаренко пропрацював майже сорок років. Там він творив свою Авторську школу, там він виплекав у мріях і вибудував з усією громадою села унікальний навчально-виховний комплекс для всебічного розвитку дітей. Цей комплекс став у селі духовним центром, і цього значення він не втратив до нині.
На Черкащині Олександра Захаренка знають всі — і агрономи, і інженери, і прості селяни, вже не говорячи про вчителів. Знають тому, що цей педагог виховував в людях громадянську позицію, і робив це дуже доброзичливо. Майже кожного тижня у містах і селах Черкащини звучать по радіо «Поради Олександра Захаренка вчителям, колегам, і просто — людям».
На відкриття ювілейної виставки зібралося чимало гостей — вчителів, директорів шкіл, науковців. Серед них були й гості з Сахнівки — син та дружина Олександра Антоновича, директор Сахнівської школи, вчені з Академії педнаук.
Нинішній директор Сахнівської школи Іван Леонідович Рибалко розповідає: «Олександр Захаренко мріяв зробити школу культурним центром села. І в нього це вийшло. Навіть той факт, що в нас і сьогодні молодят розписують у приміщенні школи, красномовно про це говорить. В цьому заході беруть участь усі учні школи. Діти створюють на подвір’ї живий коридор для молодят і загадують їм загадки, ставлять запитання на різні житейські теми, де головне — «Чи любите ви одне одного?». Коли в сім’ї народжується дитина, то батьки також приходять до школи, щоб посадити дубочка (якщо народився хлопчик) або берізку (в знак народження доньки). Коли діти підростають, вони мають доглядати свої дерева. По закінченні школи випускники на згадку про себе також саджають дерева. На території школи, що займає площу понад 5 гектарів, близько двох тисяч дерев і кущів — налічується близько 50 видів. Там ви можете нарахувати 456 туй, 125 звичайних ялинок та 55 — голубих. Клумби займають близько 50 соток. Є центр здоров’я та спорту, в який входить і дендропарк, і спортивний зал, і спортивні майданчики, і стадіон. П’ять гектарів своєї площі обслуговує школа, в якій налічується 183 учні, 18 вчителів, 13 членів обслуговуючого персоналу. Тут не треба говорити про трудове виховання, бо дитина весь час зайнята суспiльно корисною працею. Цікаво, що зараз, окрім школи на селі тільки сільрада та медична установа. Є ще три фермери та цегельний завод, який купив один підприємець...
А от у вестибюлі школи — фотографії всіх її випускників. Кожен з них пам’ятає, що за поганий вчинок на його фото в шкільній галереї можуть намалювати хрест. На щастя, жодного хреста ще не малювали і школа пишається кожним своїм вихованцем.
Директор Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України Іван Зязюн, згадуючи свої зустрічі із Олександром Антоновичем, розповів «Дню»: «Олександр Захаренко був одночасно і романтиком, і реалістом. Він поводив себе у житті як Дон Кіхот, що добре засвоїв філософію Санчо Панси. Він сам творив ідеї — і сам їх реалізовував. Олександр Антонович дуже гостро відчував необхідність свободи для людини і вбачав, що саме в атмосфері свободи має розвиватися дитина. Чудово, що він зміг створити таке середовище у школі, де кожна дитина відчувала, що вона необхiдна батьку й матері, необхідна своїй родинi, школі, своєму селу і своєму народові».
Іван Зязюн згадує, що якось він приїхав влітку до Сахнівки без попередження. Коли він під’їхав до школи, він ніби опинився в оранжереї — буяння квітів вражало. До нього підбігли троє дітлахів і повідомили, що директора зараз нема і їм доручено зустрічати замість нього всіх гостей та робити екскурсії по школі, по музею, по оздоровчому комплексу. Виявилося, що діти були гарно обізнані щодо змісту екскурсій, а дивувало те, що вони висловлювались як дорослi люди: що в житті треба робити, як треба жити. «Я побачив дітей, — зауважив Іван Зязюн, — підготовлених до самостiйного життя».
Досвід відомого педагога зараз ретельно вивчається як науковцями, так і вчителями багатьох українських шкіл. Найцінніше, визначають фахівці, в його педагогічному доробку те, що він не цілеспрямовано займався вихованням дітей, а створював середовище, яке невпинно і вільно впливало на особистість кожного учня.
