До початку навчального року лишається менш ніж два місяці. За цей час школи мають підготуватися до 11-річної системи навчання, за що недавно проголосувала Верховна Рада, а дитячі садки — до навчання п’ятирічних дітей. За законом дітлахи повинні обов'язково здобути дошкільну освіту перед тим як іти в школу. Чи вистачить на всіх місця і чи готові психологічно дошкільнята у п’ятирічному віці до «гризіння граніту науки»? Наразі цим стурбовані і батьки, й освітяни. Так, учені Інституту проблем виховання Національної педагогічної академії наук України стурбовані тим, що новий закон нівелює індивідуальний підхід до дошкільнят. Два роки тому вони розробили нову дошкільну програму, яка передбачає, що в центрі уваги — дитина з її індивідуальними потребами та бажаннями. Вихователі мають вчити не писати, читати та рахувати, а думати, творити і пізнавати. І все це в розважально-ігровій формі. Натомість про добровільно-примусову дошкільну освіту з п’яти років у програмі не йдеться. Все — залежно від бажання батьків та рівня розвитку дитини. Детальніше про це — у розмові «Дня» із заступником директора Інституту проблем виховання НАПН, кандидатом психологічних наук Оленою КОНОНКО.
— Олено Леонтіївно, чи доцільно, на вашу думку, впроваджувати зараз обов'язкову для всіх п'ятирічних дітей дошкільну освіту? Якщо так, то які умови має створити для цього держава?
— Будь-яке питання треба розглядати з думкою, чи воно доречне стосовно розвитку дитини. Що стосується рішення Верховної Ради, то питання обов'язковості дошкільної освіти, принаймні старшого дошкільного віку, порушувалося нами ще з 2000 року — щоб забезпечити однаковий старт дітям, починаючи з п'ятирічного віку. Тому позиція нашого інституту щодо постанови цього питання позитивна. Але ми незгодні з тим, що нібито збільшується термін навчання за рахунок зняття 12-го року і перенесенням його до дошкільної освіти. У нас є стандарт дошкільної освіти, який концептуально зорієнтований на розвиток дитини, ми вже маємо чотири роки початкової школи — і що тоді там робити, якщо ми будемо давати школі дітей, навчених і читання, і писання? Науковці, які опікуються проблемами дошкільного розвитку, стоять на позиції індивідуального розвитку, а не навчання. Головне — соціалізація дитини, оволодіння навичками практичного життя, розвиток комунікативних здібностей, оскільки часто-густо діти сьогодні в особистісному сенсі безпомічні, їх налаштовують на штучну інтелектуалізацію, але не досить опікуються системою виховання культури емоцій, креативних умінь та моральних навичок.
— Утім, закон передбачає, що з 1 вересня всі діти п'ятирічного віку мають бути охоплені дошкільним навчанням. Чи вистачить на всіх місць у дитячих садочках, якщо й зараз з цим проблеми?
— За нашими даними, в Україні 93,5% дітей шостого року охоплено дошкільними закладами (по місту — це 95,4%, а по селах — 89,2%). Тобто приблизно 6,5% дітей цього віку не перебувають у дитсадках. Деякі батьки не хочуть влаштовувати дітей в дитячий садок. Я хочу апелювати до статті 9 про дошкільну освіту, де зафіксовано, що дитина може здобувати її за бажанням батьків у дошкільних навчальних закладах, у сім'ї, у центрах розвитку тощо. Авжеж, є проблеми з неготовністю багатьох цих соціальних інституцій прийняти дошкільнят у цьому навчальному році. Варто було б розв'язати це питання поступово, а не поспіхом. У законі про освіту зафіксовано, що до школи мають приймати дитину віком не менше шести років, тобто не було записано, що шестирічна дитина обов'язково має йти до школи. В Україні є тенденція, коли близько чверті дітей, яким вже майже сім років, не йдуть до школи, бо цього не хочуть батьки. Тобто дитина залишається в дитячому садку. Зараз ліквідовано при дитсадках так звані підготовчі групи, залишилися лише старші. Якщо дитина перебувала у старшій групі і після того батьки вирішили не віддавати її до школи, а почекати, поки їй виповниться повністю сім років, дитина два роки має перебувати у старшій групі. А це не дуже добре у психологічному плані, бо для дитини важливе відчуття якогось зростання та поступу. Ще одна проблема в тому, що наразі до дитячих садочків приходять діти раннього віку. Нині близько півтори тисячі малюків першого року життя претендують на те, щоб їх влаштували в ясла. А це приток дітей знизу, що посилює проблему дефіциту місць.
Велика робота має проводитися з педагогами, які працюватимуть з п'ятирічками. Більшість вихователів налаштовані, що треба лише навчати читати, писати та рахувати і використовувати інструментарій суто шкільний замість ігор, різних вправ та організації буття. Педагог школи часто-густо не враховує вікові особливості малюків. Тому доцільно організовувати для них короткотривалі курси, де б їх учили працювати з п'ятирічними дітьми.
— У чому необхідність дошкільної освіти взагалі, чи можна без неї обійтися?
— Наразі головне її завдання — щоб дитина спробувала співвіднести себе з однолітками, навчилася домовлятися, налагоджувати стосунки, щоб зрозуміла: вона не пуп землі, навколо неї є інші діти, які теж претендують на увагу та прихильність дорослого. Треба розуміти, що уміння писати та читати не є провідним показником компетентності дитини. Раніше всіх нас орієнтували на те, що ми маємо бути колективістам, а сьогодні ми перетворюємося на індивідуалістів. Тому на часі збалансованість цих тенденцій, щоб дитина і себе не забувала, і реалізувала свій природній потенціал. І таку практику дитині пройти не завадить перед тим як іти до школи. Досвід показує, що не всі шестирічні діти, які вже навчаються у школі і не здобували дошкільну освіту, почуваються комфортно. Тому краще, щоб при дошкільних закладах були перші класи або щоб початкова школа взагалі була окремо структурою, а не в тому загалі, де переважають досить дорослі підлітки.
— З якого віку ви б радили отримувати дошкільну освіту? Наприклад, у багатьох країнах Європи вона починається з чотирьох років.
— Справа не в тому, з якого віку, і не в тому, скільки років, важливо, чим заповнюються ці роки. Якщо говорити про систему Марії Монтесорі, яка використовується для дітей від трьох до 14 років і на яку ми спираємося у своїй новій дошкільній програмі, то з дітьми має працювати один педагог, а не декілька. Зміст орієнтований на те, щоб дитина компетентно поводила себе в житті та в різних ситуаціях, тобто її оснащують навичками практичного життя. Разом з цим вона навчається лічити, і не задля того, щоб правильно впоратися з цим, а тому що це в житті їй знадобиться. Орієнтувати треба на уміння жити з іншими дітьми, різних національностей та різних культур, а також налагоджувати стосунки та розв'язувати конфлікти. Читання та писання у більшості країн Європи починається у дітей шести-семи років, але не раніше. У нас вважається, що розвиток дитини визначається тим, наскільки рано її долучать до вмінь читати і лічити, а тепер і оволодіти другою іноземною мовою, вивчити комп'ютер. Але дитині треба зрозуміти, у чому сенс життя, яких законів не варто порушувати і як забезпечити благополуччя держави, коли вона виросте великою. На часі розмова про формування цінностей дитини, бо сьогодні ми «вирощуємо» їх інтелектуалами і водночас «пофігістами», які із задоволенням поїдуть будь-куди, де кращі умови для життя. Тому треба говорити не про навчання, а про освіту — а це окультурення зростаючої особистості.
— Ви згадали про методику Монтесорі, близька до неї й методика Вальдорфської школи. Чи радили б ви їх застосовувати у дошкільній освіті?
— У нас є окремі садки та групи, які працюють за системою Марії Монтесорі і в контексті вальдорфської педагогіки. Поширювати на всі дошкільні заклади їх не варто, хай існують різні системи навчання. Нинішня програма, яку розробив наш інститут, близька до методи Монтесорі, яка дає дітям і педагогам право вибору, орієнтує на розвиток внутрішнього життя і на організацію свого побуту по-справжньому. Система Монтесорі налаштовує на те, що життям треба не гратись, а проживати його.
— Якщо основне у дошкільній освіті — розвиток дитини, то чи реалізовується він зараз на практиці вихователями в існуючих умовах?
— Раніше центральною фігурою був дорослий, тобто педагог. Тепер ми запропонували той підхід, який орієнтує на розвиток дитини, така тенденція в усьому світі. У нашій програмі йдеться не стільки про напрями навчально-виховної роботи, скільки про лінії розвитку дитини. А це — орієнтир на фізичний розвиток дітей, соціально-моральний, емоційно-ціннісний, пізнавальний, мовленнєвий, художньо-естетичний та креативний. Ми даємо орієнтовний портрет дитини, яка йтиме до школи, де йдеться не про те, чи вміє вона розв'язувати математичні завдання, нас цікавить у першу чергу її логіко-математичний розвиток. Наша програма передбачає перехід від установки на дорослого до дитини, бо у багатьох педагогів переважає менторство, приписи, переконання, що діти мають бути слухняні. Таким людям перебудовуватися не просто, але світові тенденції такі, що говорити лише про знання, уміння та навички недостатньо для того, щоб забезпечити належну освітню платформу.
