Молодіжна громадська організація «Мiсто-2050» пильно придивилася до села Трикрати Вознесенського району під час проведення влітку гри «Студентська республіка». Колишній маєток графа Віктора Скаржинського з урочищем Лабіринт і каньйоном з гранітними берегами — енергетична зона Миколаївщини. Тут розташований заповідник «Гранітно-степове Побужжя», практично немає діяльності людини, що руйнує екосистему. Побачити споконвічну природу і здивуватися силі духу та візіонерському генієві лісовода південного степу, ветерана війни 1812 року, ватажка Херсонського дворянства — Віктора Петровича Скаржинського, тягнуться сьогодні жителі багатьох куточків України.
Ось що писав Скаржинський 200 років тому: «Мрію землю нашу розбудити... Посадити на посушливих чорноморських степах ліси, безводдя зросити, аби життя пройшло недаремно...»
Скаржинський мріяв створити водоймища в посушливому степу, тому було вирішено розробити план іригаційних робіт. Це була ділянка лісу біля родового маєтку Трикрати, в півтисячі десятин.
Оскільки заліснена площа (110 десятин) була пересіченою місцевістю з різними перекидними-підвісними містками з одного берега річки Арбузинки на другий, урочище назвали Лабіринт. Від початку його існування воно використовувалося як парк. У комплексі з лісопосадками В. П. Скаржинський створив систему ставків. Їх понад 40. За період з 1825 р. по 1876 р. для захисту полів від ерозії та посушливого клімату, отримання деревини, вченим, поміщиком В.П. Скаржинським було висаджено близько 1800 га лісових насаджень в урочищах Лабіринт, Рацинська дача, Василева Пасіка, які існують і сьогодні.
Але нині місцеві жителі не дуже раді «втручанню» міських у їх неспішний устрій життя. Це молоді активісти відчули на собі, коли проводили гру в липні.
І ось тоді народилася ідея запропонувати громаді села Трикрати стратегію розвитку, яка б змогла на роки вперед визначити шлях розвитку і перспективу цього чималого населеного пункту на берегах маленької річки Арбузинки, де в урочищі Лабіринт росте 82 дуби, посаджені ще графом Скаржинським.
Нещодавно в Миколаєві відбулося засідання громадського комітету з реалізації стратегії села Трикрати і перша презентація логотипу оновленого села. Зібралися краєзнавці, туристи і музеєфікатори, громадські активісти і дизайнери, екологи. Говорили багато і по темі, але більше давали поради лідерові молодіжної громадської організації «Мiсто-2050» Олександру Максименку: як треба перемогти лінь і пасивність населення. Але всі, не змовляючись, зійшлися в думці, що без включення самих мешканців села, нічого не вдасться змінити. Але, напевно, і мешканцям Напа-Велли, нині відомої як Силіконова долина в Каліфорнії під Сан-Франциско, нічого не хотілося змінювати 50 років тому. Вирощували собі апельсини, величезні сливи і бавовну, нарікали на електроенергію, що зникає час від часу. А потім прийшли комп’ютерні люди і ураз все змінили, сьогодні тут земля коштує величезних грошей, аби на ній займатися аграрним виробництвом. Повністю змінився устрій життя населення. Чому не можна повторити такий фокус у Вознесенському районі на Миколаївщині?!
Треба відразу зауважити, що окрім історичної спадщини, яку несе колишній графський маєток, тут довгий час добували граніт для набережних і мостових північних столиць, а також за радянських часів були «закриті» мисливські угіддя, пасіки партробітників. Місця не просто дивовижні, а, кажуть, ще й магічні. Надто близько тут залягають гранітні породи, що відділяють ядро Землі від поверхні. В наявності радонове джерело, особливо багатий рослинний покрив. Лісгосп і заповідник, які упродовж довгих років експлуатують природний і рукотворний ландшафт, не квапляться вносити зміни у життя села. В колишньому графському будинку сьогодні розміщується школа мистецтв, але маргіналізацію населення не зупинено.
Роботи багато і її вистачить на всіх. Об’єднання зусиль — ось що вимагає ця земля! На черговому дні села краєзнавець і меценат М.Кондратьєв представив нову книгу дослідника життя Скаржинського О.Дорошенко. А селищна рада «спромоглася» поставити пам’ятний знак, як годиться, з граніту, на честь колишнього власника цих місць. Можливо, не лише стаття у «Вікіпедії» з’явиться про цього дивовижного поміщика, але й церква в його родовому селі, в якому хрестили і відспівували, і яку Івани, що не пам’ятають роду, зруйнували вже під кінець ХХ століття. Потрібен і хостел, і візит-центр з детальною інформацією в електронному вигляді про тутешні пам’ятки, прокат велосипедів, садиби зеленого туризму. За один день всіх куточків Лабіринту не обійти.
