Невгомонний характер відомого поета та журналіста Олександра Кабанова підштовхує його створювати неординарні проекти. Днями він презентував оригінальне видання під назвою «Живий Журнал». Його оригінальність полягає навіть у темі першого номера, закладеній в союзі не дуже поєднуваних між собою слів: література та бізнес. Надамо слово «батькові»:
— Мене давно цікавила тема «гроші та творчість». У інтернеті з цього питання я одразу знайшов статтю Корнія Івановича Чуковського про Некрасова, де той розповідає, що поет у своїх творах зачіпає десятки способів наживи. У тому числі й за допомогою літературної праці. Я займаюся журналістикою та рекламою вже років із десять. Зустрічаючись на різних тусовках із письменниками та поетами, ми завжди обговорюємо видавництва. Зараз мені захотілося цю інформацію перенести з «кухонних» рейок на ділові. Основна концепція: ділове видання для творчих людей. Цей номер — 001— з ухилом у літературний бізнес. Можливо, номер 007 буде присвячений впливу контррозвідки на культуру? Коротше, це спроба впорядкувати наш літературний простір. Потреба в такому виданні назріла. По-перше, важливо показати, що на книжковому бізнесі можна заробляти реальні гроші, а по-друге, чому не відкрити в Києві літературне кафе належного рівня? У Москві та в Пітері вони процвітають. Існує навіть мережа подібних закладів (із різним рівнем цін), але всі вони — для творчої інтелігенції. Така, як, наприклад, московська мережа — «ОГИ» («Объединенное Гуманитарное Издательство»).
— Ти, на мою думку, поставив ще складніше завдання, ніж просто продати рукопис, а саме: як продати вірші? Більшість опитаних у першому номері «ЖЖ» — поети.
— Так, вірші продати складніше. Але я хочу зачепити якнайширший спектр творчих людей: письменників, художників, музикантів. Попит на ділову інформацію про мистецтво існує. У Києві, приміром, це — двадцять тисяч чоловік, у Херсоні — п’ять. Але ці люди є. Слоган першого номера: «Будь знаменитим»...
— Ти, до речі, не опитував видавців. І фінансова сторона, і розкручування, в ідеалі, — їхня справа.
— Ні, трохи є — Куріцин, Бодрунова. Вони говорять про нові серії.
— Про нові серії в Пітерi. А що стосується Києва, України?
— Для цього й треба тут активно працювати. У Київ поступово приходить мода на те, щоб жити яскраво, щоб ствердитися. Письменник не повинен лише добре писати, він повинен і видаватися, отримувати за це гроші, премії. Ми друкуємо корисну інформацію для таких людей. Так би мовити, для майбутнього Пушкіна з Житомира чи Шевченка з Маріуполя. Які, наприклад, не знають, як номінуватися на премію «Національний бестселер».
— Я прочитав твій журнал, він виявився досить цікавий, але що пригнічує в наданій картині: відсутність прикладів успішних в Україні письменників. Дивлячись на яких, можна було б сказати: роби, як вони, і все в тебе вийде. Курков заробляє, за його ж твердженням, 97% грошей на Заході, Сергій і Марина Дяченки були розкручені в Росії. А наші ресурси?
— Картина справді в цьому значенні — безрадісна. Але я — оптиміст. Для того, щоб стати успішним письменником, треба знати й юридичну базу. Ми даватимемо для творчої інтелігенції інформацію про нюанси контрактів, захист авторських прав.
— Я й кажу, що в тебе перекіс у бік творців. Вони лише виробляють продукт, але платити за нього повинні видавці, продюсери або принаймні — меценати (читацький успіх — це похідна). Їхня думка поки що на твоїх сторінках не представлена.
— Ось ти й підказав тему на найближчий номер — «Видавничий бізнес в Україні: який він є». Огляд цін на книжки, вартість рукописів, «найпросунутіші» мережі магазинів...
— Нещодавно в нашій газеті вийшло інтерв’ю з Ельдаром Рязановим, у якого ті самі проблеми: фінансування. Він говорив: мовляв, наскільки недалекі наші банкіри, якщо вони не розуміють, що витвір мистецтва, в який вони вклали гроші, — це продовження їхнього імені в часі.
— Думаю, все це прийде. Київ також розвивається. Батько займається нафтою, а його діти вже здобувають освіту в Лондоні та Нью- Йорку. Вони й почнуть серйозно цікавитися культурою. Тільки так можуть з’явитися Третьякови, Морозови, Тарновські. Коли такі люди знайдуться, «ЖЖ» для них також може виявитися корисним. Відкриття тих самих літкафе — справа неабияка, там багато своїх деталей. Треба навчитися вести бізнес такого роду, треба пестувати свою клієнтуру. А в нас можна буде отримати консультації, як це зробити успішніше.
— Ти ж розраховуєш і на успіх самого видання?
— Природно, ми хочемо, щоб проект був прибутковим. Для початку журнал виходитиме раз на два місяці. Перший тираж — 10 тисяч — уже розійшовся (ціна — п’ять гривень). Поки що зона поширення — мегаполіси: Київ, Пітер, Москва. Розраховуємо на її розширення. Аж до охоплення всього слов’янського простору, який включає в себе певною мірою й такі країни, як США, Канаду, Францію.
— Бажаємо твоєму дітищу — «Живому Журналу» — швидше «стати знаменитим».
— Дякую.
