Скоро, зовсім скоро завітає нев’янучий Валентин, легко відкоркувавши черговий неофіційний всесвітній день випатраного гаманця. Звичайно, з минулого року встигла забути про нього, та зайшла якось в одну дизайнерську студію (як завжди, це всього лише ательє у великій орендованій квартирі), за примхою ж хазяйок звучна назва прижилася, та й, справедливості заради, уточню — шиють вони прекрасно, якщо відчувають у клієнтові розуміючу вимогливість. Однак річ не в тім. Забігши туди, була вражена — скрізь лежали витончено виготовлені подушечки-серця та ангели з клаптикової тканини. Відчувши моє здивування, дівчата прояснили ситуацію: ми, мовляв, не змінили творчої орієнтації, просто вже Валентин, підганяючи, в спину дихає. Адже можна непогано заробити на таких виробах. У період міжсезоння замовлень замало.
Вже не раз розмірковувала про те, в чому ж приворот, чим обумовлена така тріумфальна хода (до нас вона прийшла років 20 тому) чужого свята, до того ж ніхто ніколи голосно і не кричав, що нас, мовляв, надкусили. Ні, вакцинація всепоглинаючою грою в сувенірні жертвопринесення якогось кохання в особі культового персонажа, що вельми успішно косить під святого, пройшла досить жваво. І Валентин, завдяки загальному визнанню, вже давно любить себе до сліз, і на правах найбажанішого приходить регулярно. Добре, що тільки раз на рік. Утім, приходить не лише за дивідендами у вигляді обожнювання, а й за цілком конкретною виручкою. Одних пластмасових сердець явно китайського виробництва скуповує світ мільйонними тиражами. І всі інші втомлені сувеніри спритно йдуть у топку гостросюжетної лютневої лихоманки.
Валік — це десерт за наші гроші. Ну то й що тут поганого? Адже всім начебто потрібні свята, особливо представникам обох статей так званого призовного віку. Не з чуток знаю, як метушаться школярі, якщо щорічний протигрипозний карантин припадає на 14 лютого, загрожуючи проковтнути його. Ні, і не сподівайтеся, ніхто не дозволить — грип приходить і йде, а Валентин... Він — нетлінний. Починаються гарячкові передзвони, учиняється жахливий переполох — погоджують дату перенесення майбутнього свята, день його пожвавлення. Відзначити треба обов’язково, і тільки-но все владнається, починають чекати кінця карантину.
Чи є життя з Валентином, чи немає життя без Валентина — не так вже й важливо. Якби в країні завжди була тепла традиція цього дня робити щось приємне людям, яких любиш, це одне. Копіювання ж швидкісними темпами атрибутів надто (як у нас) причепуреного свята — зовсім інше. Життя все ж прикрашається не любчиком-іноземцем, ось тому, думаю, вуличні гуляння у нас часто виходять такими вимученими і тьмяними. У мене немає, наприклад, історичного присмаку і впевненості, що саме Валентин має прикривати все кохання, пропонуючи свій перевірений арсенал послуг.
Та невже є щось погане в тому, що, наприклад, в Данії цього дня люди надсилають одне одному засушені білі квіти, англійці з днем закоханих вітають також улюблених тварин, у австралійців найпопулярнішим подарунком з давніх часів стали парфумерні сатинові подушечки, прикрашені живими квітами і різноколірними черепашками, у Франції заведено дарувати коштовності і ходити з коханими до ресторанів та кафе, тому місце для своєї романтичної вечері потрібно замовляти заздалегідь. До речі, саме французи запровадили звичай, до якого приєднався весь світ, — писати на валентинках любовні віршовані рядки.
В кабінеті психолога, у якого і нині достатньо так званих новорічнозалежних пацієнтів, ця тема отримала певне уточнення. Адже далеко не для всіх Новий рік та інші свята — радість. Часто зимові веселощі пов’язані зі складними переживаннями, які можна позначити як синдром підбиття підсумків. Людська психологія, вібруючи в післяноворічній лихоманці, провокує у деяких зміни настрою, депресії, що дуже виснажує. Звичайно, до цього кабінету не приходять люди яскраво щасливі, в яких все гаразд, та й святкова та післясвяткова тема звучить не голосно і виразно, вона швидше запускає інші дилеми, що мучать людину. Ось і виходить, що, вибираючи який-небудь знак уваги, тобто подарунок, кожен подумки ніби програмує збереження доброї посмішки в стосунках, успіх та гармонію. Інколи це й пластмасовому серцю під силу.
Апетити любчик пробуджує найрізноманітніші: одні відомі особи, розморені своєю популярністю, детально, як на шведській лінії, виставляють усі свої одкровення про придбання, цього дня, природно, на справжню територію їхнього luxury навіть Валіку не проникнути, і не дізнаєшся про суми, викладені, наприклад, за той самий виплеканий дівочий овал. У кожного валентиноманія своя, багатьом зовсім не обов’язково, щоб було, як у людей, як у омріяній Європі та за океаном, де теж далеко не все о’кей. Адже можна і по-своєму — тихо, тепло і непомітно.
Кілька років тому була невимовно здивована, дізнавшись, що в якомусь американському містечку (як не дивно — в країні, з притаманною їй любов’ю до всіляких пишних дрібничок) організувалося товариство чи клуб нелюбителей валентинової метушні. Якби у нас був такий клуб, теж вступила би із задоволенням, аби хоч спробувати натякнути: не варто так звиватися під пресом нав’язаної ідеї. Відчуття цього не потребує, та й стати рабом Валентина набагато легше, ніж підготувати юного до зустрічі з коханням.
Знаю одне, якщо й було у когось певне хвилювання і збентеженість у передчутті цього дня, то це повністю стирається, коли через кілька днів після вуличних гулянь ти станеш мимоволі топтати паперові серця, що опинилися на тротуарі. Надто багато, мабуть, їх було викинуто. Здається, якщо захопливе сум’яття відчуттів відвідало, то й серця не мають валятися серед бруду. Дегустувати цю плутанину зовсім не смачно, абсолютно зрозуміло, що красива упаковка власне самої любові жодним чином не стосується. Пустунчик Валентин, наповнивши свій бюджет, заляже відпочивати до наступного року, а картонні серця і чиїсь валентинки мокнутимуть у сірому снігу. Так навіщо була вся ця метушня, адже справжню цінність має лише щирість, а її в усі часи надто багато не буває.
Всім давно вже зрозуміло, що Валя — вдалий маркетинговий хід — під нього не лише дурниця весело йде, а й, уявіть собі, навіть яхти. В одному агентстві для персон, що розуміють себе, серйозно збирали досьє на нові яхтові навороти. До речі, надійшло замовлення до дня цього самого містера В. Цікаво, чи було б місце для такого замовлення серед експонатів на новому дитячому майданчику під назвою «Два світи» на Пейзажці. З якого боку умовної річки — закону, «де економіки царівна тверда валюта гривня, чи там, де кровожерливий рекетир-павук, що має вісім довгих рук, та крокодил, якого на світанку потрібно годувати хабарами». Та все ж досить бурчати, можливо, варто, нарешті, повірити, що той невідомий замовник заробив на яхту, отримуючи зарплату. Коли так довго повторюють, що всі живуть чесно, хочеться навіть зробити вигляд, що розумієш, аби хоч відстали.
Час плине і плине крізь кожне життя і, чесно кажучи, нині багатьом не до Валіка.
Може, й собі оголосити голодування, а потім поскаржитися, що мене не годували. Втім, вже десь це чула.
