У психологів існує система тестів, які досить чітко можуть розповісти про людину. Один з них — із плямою. Якщо акуратно скласти листок по свіжій чорнильній плямі, розгладити його за згином, а потім знову розгорнути, вийде химерний візерунок — на зразок метелика чи квітки, дракона чи Баби Яги...
Безсюжетна картинка — точніше, те, як бачить її людина, вказує на її внутрішній світ, уміння чи невміння радіти, фантазувати, абстрактно мислити або, навпаки, володіти практичними вміннями. Може поставити і такий, зовсім не лікарський, діагноз — надмірний оптимізм. Такі співають і тоді, коли їхню пісеньку вже скінчено.
ЗАЙВИЙ РОТ
Людська наївність, посилена енергійним бажанням брати участь і щось творити, завжди може бути прорахована в грошах і віднесена до графи — ні, не непередбачених витрат, а передбачених баришів. З нами добре пожартували, граючи у ваучер-невидимку свого часу, чи в загадкове слово «акціонер», потім були накати настільки солідніші, що ті перші наївні рухи тіла на капіталістичному тренажері нині просто сміховинні. Ну вчилися плавати в нових реаліях — хтось уже вмів, а хтось мало не втопився... Та ж пляма — вона така багатолика, хто як її бачить. Дехто і сьогодні, чогось обов’язково бажаючи дотриматися видимості порядності, продовжує імітувати сумнівну гру.
Щорічно, вже, мабуть, років 10, за адресами всіх акціонерів готельного комплексу «Братислава» розсилаються листи-запрошення на чергові збори з різним порядком денним: то для затвердження статуту, то для розподілу прибутку... Будь-яка фізична особа, яка колись довірливо збирала документи, щоб прилучитися, один раз побувавши на таких зборах, більше на цей порожній захід часу не гаятиме. Почувши тоді суму дивідендів, — ділилися спогадами солідні люди, — всі були приголомшені. Ніхто точно такі цифри не запам’ятовує — щось у межах 40 копійок чи, можливо, 65. Нещодавно знову всі отримали білий охайний конвертик, який прийшов начебто з небуття. Знову запрошують! Навіщо? Захотілося зателефонувати:
— Ви вже доросли до гривні за ці 10 років? — питання звучало сором’язливо, у повній відповідності із пропонованими прибутками.
— Навіщо ви так формулюєте? — образився голос із приймальної. — Якщо у вас мало акцій, то й сума невелика. Можете хоч сьогодні прийти до каси на третій поверх і отримати свої гроші, десь близько 10 гривень.
Здивувалася прогресові: подумайте, з сорока копійок стрибнули на таку суму! Через нервово-паралітичний сміх навіть не уточнила — це за 10 років чи за рік... Цікаво, скільки фізичних осіб прийшло до них на збори, які глузливо призначаються в ресторані з порожніми столами. Може, це режисерський акцент? Незрозуміло, для чого витрачатися на витончені конверти, панове?! Вони ж також коштують грошей, а кому як не вам знати: копійка і євро береже. Проте, ми їх самі оплачуємо зі свого великого прибутку. Можливо, при якомусь вдалому трюковi і вас назвуть меценатами. Погодьтеся, звучить набагато чутливіше за інші більш точні визначення...
А бідному родичеві і десять гривень — з лишком...
ДАЧНИЙ ФУТБОЛ ЯК МЕТАФОРА
Одного разу відомого вченого запитали: «Як ви здійснюєте відкриття?» «Просто всі думають, що це неможливо, але ж я цього не знав», — відповів він. Виходить: не бажаючи знати, що щось неможливо, можна завжди знайти шлях згоди з собою. Щоправда, більшою мірою це стосується дорослих. З дітьми все гостріше й складніше.
Сьогодні на нашій вулиці свято. Футбольне. Навіть зовсім не уболівальники — й тi в захопленні. Не розбещені ми оптимістичними перспективами.
— Я ж про футбол думаю з жахом, — зiзналася одна тридцятирічна мама, яка щорічно проводить два місяці на дачі зі своїм сином.
Поки він був маленьким — усе було чудово. Обстановка змінилася три роки тому, коли синові виповнилося сім. Хлопчаки з нашої дачної вулиці підросли й вирішили організувати свою футбольну команду. З ентузіазмом, дружно готували поле на нерівному пустирищі з ямами, дорослі допомогли встановити ворота, знайшлися й м’ячі. Урочисто призначили зустріч.
Спочатку на гру приходили в тому, що в кого було, головне — зручне взуття. Грали також, хто як умів — запрошували всіх.
Потім з’явився лідер, хлопчик красивий і сильний, у прекрасній футбольній формі. Був він років на три старший за всіх, до того ж гожий, самовпевнений... Першими заметушилися батьки, побачивши цей футбол начебто з боку, й відчули укол: «Мій же зовсім не одягнутий». Терміново всі купили форми — зовні дитяча команда стала виглядати просто чудово. На жаль, лише зовні, бо та довіра між хлопчаками, яка була, зникла. Лідер грав свою гру і, наслідуючи його, багато хто почав так енергійно гребти під себе, що боляче вдаряв «веслами» тих, хто слабше. Почалося розмежування між гравцями різного ступеня вміння — це природно, якби не особлива жорстокість капітана. Ні, він нікого не бив, він майстерно підбурював: одних підкуповував своїм «кришуванням», зумів посварити навіть братів, які самі собою нічого особливого в грі не являли, але могли своєю участю чи неучастю регулювати чисельну перевагу. До того ж, на футбольні матчі приходили дівчатка...
Дорослі бачили — лідер дрібнуватий, але це важко пояснити семирічним: вони ловили кожне його слово. Авторитет був даний хлопцеві начебто від природи, щоправда, нарівні з недитячим прагненням інтриг, вибивання всієї уваги на себе, витонченого приниження молодших.
Можу сказати, що він за природою був психолог: для кожного було приготовано індивідуальний набір гидот. Х лопчик маленького зросту — він обов’язково зверне на це увагу всіх, погано водить м’яч — знайде як його вколоти, мішкувато сидить форма, не так пострижений, слухається дуже маму — варіантів безлiч. Так він, вочевидь, підживлювався додатково, відчуваючи себе невразливим. Його батьки наділи йому «корону» ще в дитинстві — він народився в них уже в немолодому віці, зрозуміти можна. Команда одного разу все ж таки розпалася, а без почту він якось злегка полиняв. До того ж, проколовся одного разу: злегка порізавшись, так злякався, що його мама бігла до нього з бинтами і «зеленкою» як на пожежу. Всі дуже здивувалися: у кумира також є слабкості, він, виявляється, боягузливий, і це при таких талановитих ліктях та інтригантстві вищої проби. Гадаю (якщо нічого не зміниться на краще), згодом ціни йому не буде у верхах — не дай Боже, звичайно.
Лихо не без добра — відтоді навіть я стала справжньою уболівальницею, — додала жінка. На щастя, в шкільному футбольному клубі, куди записався синочок, немає павичів, драконів та інших плям.
