Для чоловіка це вік зрілості і пора звірки орієнтирів: коли можна озирнутися назад, оцінити, що вже зроблено, і бачити майбутню перспективу. Режисер — професія, що вимагає ерудованості, знань і досвіду. Всім цим володіє Дмитро Черепюк. Театр ім. І. Франка став для нього домівкою з молодості. До творчої родини франківців його прийняли ще коли він вчився в театральній студії. Потім був період накопичення професійних навичок в Чернівецькому й Івано-Франківському театрах, а також у Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого (курс Ростислава Коломийця), і стажування у двох метрів: Марка Захарова («Ленком») і Сергія Данченка (Театр ім. І. Франка). До речі, п’єсу Григорія Горіна «Поминальна молитва», написану за знаменитим романом Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник» привіз з Москви до Києва саме Черепюк. Тоді Захаров поставив з Євгеном Леоновим в головній ролі виставу «Поминальна молитва» і всі критики та глядачі захоплювалися виставою; а Сергій Данченко давно подумував про виставу на шолом-алейхемський сюжет, але ніяк не міг знайти драматурга, який зміг би зробити хорошу інсценізацію. Коли Дмитро Черепюк дав прочитати Сергію Володимировичу п’єсу Горіна, то Данченко запалав ентузіазмом. Її блискуче переклав українською мовою Микола Зарудний, приголомшуючу сценографію створив Данило Лідер. У київській версії виставу назвали «Тев’є-Тевель». У її створенні взяли участь кращі акторські сили: Богдан Ступка, Віктор Цимбаліст, Микола Задніпровський, Наталя Лотоцька, Валентина Салтовська... Ця вистава стала візитною карткою франківців, виконавця головної ролі — Богдана Ступку — онучка Шолом-Алейхема назвала «справжнім Тевелем-молочником». Торік у грудні в театрі відзначили ювілей — 19-річчя легендарної постановки. Те, що вистава не просто залишається в репертуарі, а й не старіє, хвилює серця глядачів багато в чому заслуга Богдана Сильвестровича, який кожного разу грає як в останній раз, буквально на розрив аорти; і Дмитра Черепюка, який режисерські підтримує постановку (вводяться нові актори — адже з того першого складу багатьох вже немає в живих).
Дмитро Іванович себе вважає учнем Данченка і те, що він став міцним професіоналом — це також школа Сергія Володимировича. Самостійно як режисер Черепюк дебютував у Театрі ім. І. Франка 1993 року з дуже цікавим прочитанням класики «Лісової пісні» Лесі Українки, яскраво заявивши про себе як неабиякий постановник. Потрібно зазначити, що з кожною роботою він відточує свою майстерність. Його сценічні роботи різноманітні за жанром: від високої драми до мюзиклу. Актори люблять працювати з Дмитром Івановичем, бо він уміє запалити і захопити творчим процесом, знайти оригінальне сценічне рішення твору, підказати кожному виконавцю, як знайти «ключик» у розкритті образу, що створюється ними, а всім разом — працювати єдиною командою.
Якщо подивитися на список вже створених Черепюком вистав, то ці постановки можна розділити на дві найбільші його симпатії — твори української класики і музичні постановки. («Бояриня», «Кохання в стилі бароко», «Ох, мушкетери, мушкетери» і ін.) До речі, франківці з посмішкою називають Дмитра Івановича «наш казкар». Дитячі вистави — також одна з пристрастей режисера. Вже кілька років з незмінними аншлагами йдуть його «Бременські музиканти»; Черепюка, можна сказати, записали в штатні Діди Морози (практично всі новорічні казки ставить саме він) — це і «Кіт-чародій», і «Острів скарбів» і «Новорічна одіссея». А поза театром Дмитро Іванович ставить так звані урядові акції (дні України у Франції, Італії, Німеччині, гала-концерти, присвячені Тарасу Шевченку, Лесі Українки, Іванові Франку та ін.). У найближчих планах режисера — постановка вистави «У неділю рано зілля копала» за О. Кобилянською.
