Перше, що впадає в очі у лісовому масиві поблизу села Бодячів, це по кілька трилітрових слоїків біля кожної берізки. У кожен із них ще повільно, краплями, стікає перший сік, такий прозорий, що здається безтілесним. Бодячівські жіночки, під час заготівлі соку вдягнуті у білі халати, зізнаються, що мають певний ритуал. Підходячи до берізки, з нею вітаються і просять її даним Богом даром щедро поділитися з людьми. У сезон кількість соку, який кожна із них закручує у банки для домашнього споживання, взимку можна вимірювати чималенькою бочкою. У пору березового соку селяни на цілющій рідині варять картоплю, каші і навіть пельмені (тоді страви дуже смачні), випоюють ним і домашню худобу: коней, корів. Та ми на власні очі бачили, як здоровенний кінь однієї з селянок з апетитом випив три відерця соку і всім своїм виглядом показував: «Хочу ще!»
Державне підприємство «Ківерцівський держлісгосп», до володінь якого і належить масив поблизу Бодячева, лише з цієї лісової ділянки у сезон заготовляє до ста тонн соку. На десяти гектарах тут росте дві тисячі беріз саме того, продуктивного для заготівлі соку, віку. Дбайливий господар не буде точити сік з будь-якого дерева. Берізкам, біля яких встановлено кілька сотень скляних слоїків (а ще ж є і спеціальні 10-літрові мішки), уже близько піввіку. За десять років ця територія буде призначена для рубок головного користування, і на місці березового гаю мають рости сосонки та дубки. А кожна береза у свій найкращий час віддає за сезон 200-літрову банку соку. Якщо вже нині на луцьких ринках, стихійних базарах та й просто обабіч волинських доріг за літр березового соку правлять щонайменше по 2 гривні, то можна легко порахувати як прибутки лісівників, так і самовільних комерсантів. Проте на відміну від останніх державне підприємство сплачує усі податки, несе витрати на скляну тару (а в іншу березового соку лісівники й не переробляють), сплачує людям за роботу тощо.
Тетяна Неводнічек, інженер лісових культур Ківерцівського держлісгоспу, каже, що вони свою продукцію відпускають по 70 копійок за літр. І не мають відбою від клієнтів. Кожен споживач у ці весняні дні прагне придбати побільше соку-сирцю, бо банально не довіряє продукції з магазинів. Парадокс: маючи гарні ліси і сік у берізках, волиняни не можуть придбати рідної волинської продукції у місцевій торговельній мережі. Його... не беруть, а беруть начебто «сік» з Дніпропетровська чи Запоріжжя (цікаво, де там такі березові гаї?) Практично увесь заготовлений лісівниками березовий сік уже роками відправляється у сусідню Польщу. Розказують, що там його переливають з наших незграбних трилітрових банок у європляшки і продають в аптеках. У магазинах же до кожної баночки прикріплено невеличку книжечку про користь березового соку, є й інша яскрава реклама. Ось так уміють рекламувати українську «живу воду», адже у Польщі подібним бізнесом-заготівлею не займаються.
Та й консервні цехи, які колись з легкої руки «Волиньлісу», який першим у тодішньому Радянському Союзі почав переробляти дикоростучу сировину, нині діють теж лише на Волині. Навіть у сусідній Рівненщині їх закрили, а на Волині втримали шість. Тетяна Неводнічек каже, що береза — дуже цінна культура, адже для оздоровлення з неї споживають майже все. Від бруньки до кори. Найкориснішим є саме сік-сирець, якого достатньо випивати бодай склянку у день, аби оздоровити організм. У консервному цеху Ківерцівського держлісгоспу нам показали сам процес переробки сирцю у готовий вітамінний напій. Це був лише перший день його роботи, але тут уже встигли переробити першу 200-літрову бочку, доставлену з лісу біля Бодячева.
Стерилізатор Людмила Давидюк каже, що родзинкою їхньої продукції є саме її натуральність. Адже сік переробляють за давньою технологією, без застосування ароматизаторів, барвників. Сирець, цукор, лимонна кислота як консервант. Доставлений з лісу сік переробляється того ж дня, навіть якщо для цього треба залишитися після зміни. Були роки, коли цей невеликий цех переробляв і по 600 тонн сирцю!
Волинські лісівники у своїх переробних цехах можуть виготовляти таке розмаїття соків, які б, отримавши належний доступ на український ринок, були б достойними конкурентами. До березового соку додають і цвіт липи, і сушку, і груші-дички, яблучний і чорничний соки, і навіть кропиву (котра, як відомо, очищує кров). На підприємстві «Журавка», котре діє у лісовому краї Цумані, розробили технологію соків на основі натурального підсолоджувача стевії.
