Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

У щирість «відродженої» Компартії не вірю, але...

26 листопада, 1999 - 00:00

Так уже вийшло, що єдина для мене радість — отримувати вашу газету ввечері. Сподіваюся, і надалі не розчаруюся, хоча сумніви після виборів і були.

Вибори пройшли абсолютно точно за сценарієм, розробленим на Банківській. Передвиборну кампанію Кучми було в основному побудовано на постійних нагадуваннях про звірства комуністів, що принесло йому абсолютну перевагу в західних областях України. З приводу тотального паплюження комуністів дозвольте не погодитися.

Мій батько, Терещенко Симон Васильович, з селян с. Рудяків Бориспільського р-ну, був комуністом, працював за рознарядкою райкому головою сільради, колгоспу. 1933 — 1934 років на Україні був голод, страшний час. Мама розповідала, що люди приходили за допомогою в сільраду, і дехто вмирав там же від голоду. А батько допомогти нічим не міг. Мій старший брат, народившись 1934 року, носить відзнаку того часу: мама була виснажена від голоду, і тому брат народився з пошкодженням шкірного покриву, яке залишилося досі. 1934 року, слава Богу, був урожай, і життя налагодилося. З кінця 1934 до 1941 року життя на селі, незважаючи на суцільну колективізацію, було стабільним, і про цей період я від односельчан не чув нічого поганого.

1941 рік. Батько — голова колгоспу в селі Проців Бориспільського р-ну. З райкому партії дістає вказівку — спалити весь хліб у полі, щоб не дістався німцям. Це розпорядження він не виконав — розпорядився, щоб люди якомога більше хліба зібрали для себе. Чи можна після цього виставляти всіх комуністів звірами?

З останніми частинами нашої армії батько пішов, але в Дарниці потрапив у оточення і був розстріляний у Борисполі, похований у братській могилі.

У засобах масової інформації комуністи ототожнюються з фашистами, але при цьому ідеологи здорово лукавлять. Між сталінським режимом і порядними комуністами, як кажуть у Одесі, дві великі різниці.

Я закінчив сім класів у сільській школі с. Старого. Вступив до київського геологорозвідувального технікуму. Конкурс був 35 осіб на місце, так що можете порівняти рівень навчання в сільських школах на той час і зараз.

У технікумі вперше зустрівся з органами КДБ (згодом мені з ними доводилося стикатися неодноразово). У стінгазеті я вмістив статтю про те, що комсомол перетворився на формальну організацію, перестав грати роль організатора молоді і под. Писав, зрозуміло, щиро, від усієї душі, з посиланнями на твори Сталіна. Мене запросили до відповідних органів і популярно пояснили, що я не маю рації.

Після закінчення технікуму, під час роботи на півночі (Тюменська обл.), мені довелося поринути в політичне життя. У той час моє ставлення до комуністичної партії було досить скептичним. При цьому, незважаючи на досить високу посаду (я був начальником виробничого відділу експедиції), тиску через те, що я позапартійний, абсолютно не виявлялося.

Один із моїх друзів, начальник сейсмічної партії Леонід Кабаєв, дещо ненормальний у загальнолюдському розумінні, невтомний раціоналізатор схилив мене до вступу до лав КПРС. Його мотивація була бездоганною: «Безчинств у країні багато, але зі сторони ти їх бачиш лише незначну кількість. Якщо ти будеш всередині, принесеш набагато більшу користь суспільству». Переконав. Так я став членом КПРС. До свого членства поставився дуже сумлінно. Наприклад, викликав у експедицію талановитого фахівця з електроніки, який щойно звільнився з політув'язнення в Мордовії. Став позаштатним членом Тазовського райкому КПРС. У партійній організації нашої експедиції було дуже суворе ставлення як до моральності членів КПРС, так і до виконання ними службових обов'язків. Будучи досить активним членом парторганізації, я не можу спокійно сприймати заяву кучмівської команди (та й вашої (моєї) газети) про безпринципність комуністів. Річ не в титулі, а просто в людській порядності.

1988 року я був змушений поїхати з півночі, оскільки на Україні моя стара мама потребувала догляду.

На Україні, знову ж, як члена КПРС, мене влаштували на роботу начальником відділу кадрів радгоспу «Україна» в с. Старому. Вступивши на посаду, я з жахом побачив, що все діловодство в радгоспі ведеться російською мовою. При цьому радгосп називається «Україна». Адміністрація, бухгалтерія, секретар та інші стверджували, що вони так звикли.

Я все життя пропрацював у Росії, але поваги до рідної мови не втратив. Всі накази відділу кадрів стали виходити тільки українською мовою. Потихеньку змусив і бухгалтерію та адміністрацію перейти на українську.

За рік-два побачив, що керівництво КПРС абсолютно дискредитувало себе в управлінні сільським господарством. Як кажуть, при здоровому глузді написав заяву про вихід із КПРС. У адміністрації радгоспу стояло питання про мою відповідність посаді, але незабаром відбулися певні події і це питання втратило свою актуальність.

Я твердо переконаний — не можна ставити знак рівності між колишнім керівництвом КПРС і рядовими членами партії. Особисто я не вірю в щирість «відродженої» компартії, але не можна поливати брудом усіх колишніх комуністів, більшість із яких були Людьми з великої літери.

Володимир ТЕРЕЩЕНКО
с. Старе, Бориспільський р-н, Київська обл.

Газета: 
Рубрика: