Дати відповідь саме на такі запитання й аргументувати висловлене пропонувала студентам кореспондент «Дня», патрулюючи між київськими навчальними закладами. ...І була вельми розчарована. Позаяк більшість студентів справила враження аморфної маси — такого собі «теплого масла». Плаваючи в ньому, вдалося виловити лишень кілька «політично схвильованих»... Еге ж бо, передвиборна гонитва й фатальна мить припадають якраз на знаменний зоряний час студента — «від сесії до сесії». Намагаючись відірвати студента від цього перманентного «весело», притлумлюю в собі нав'язливий пафос про молодіжну національну свідомість. Позаяк студентські роки — найкращий для її пробудження період у житті молодої людини. І тінейджерівське «в голові ні бум-бум» має зникнути під тиском пульсації отої свідомості. Однак єдине, що пульсує нині в студентських жилах, — байдужість. Це вельми «на руку» нинішній владі. Збайдужілого студента гостинно припрошують на безкоштовні шоу, концерти, «рятування замків України» тощо, всучивши йому вже невідомо за який місяць заборговану стипендію. Студент купує на неї пиво й веселиться. А згодом у газетних опитуваннях стверджує, що йому байдужі всі: і персона майбутнього президента, і «патрони» отих концертів.
...«На наш політичний вибір фраза «під патронатом» не впливає», — каже молодь. Однак дехто додає: «А знаєте, все ж приємно, що хоч хтось турбується про наші розваги! Бо так вже остогидла «незрозумілівка» в країні!». Шаховий прорахунок: спочатку людина доводиться до «незрозумілого» стану, а потім їй благородно пропонується посмикатися під легку музику «від кандидата». Видовище ковтається нині без хліба.
Пригадується цьогорічна посвята в студенти абітурієнтів Львівського державного університету імені І.Франка. Першокурсників вітати приїхав голова облради Львівщини Степан Сенчук. Його привітальна патока перетворилася на довгий акт політичної пропаганди. Урочистий життєрадісний голос «губернатора» закликав: «Ви повинні підтримати діючу владу!». А вчорашній абітурієнт, щасливий вступом до університету, відірвано- замріяно посміхався світлому студентському майбутньому. А голос гіпнозував далі: «Ви думаєте, що молодь прийшла на концерт (йшлося про серпневу «підпатронатну» акцію у Львові. — Авт. )? Концерт запізнився, а ніхто не розійшовся. Всі прийшли підтримати Президента!».
Не впевнена, що після такої святкової обробки ейфоричні перші курси свідомо відпустять свій «голос» у виборчу скриню. Зникає впевненість, що старші курси взагалі скористаються своїм виборчим правом. І тим паче малоймовірно, що «голос» тих студентів, хто таки з'явиться 31-го на виборчу дільницю, важитиме щось у президентських змаганнях. Сила нинішнього студента — песимізм. Ось аргументація.
Дмитро ЖУРО, студент географічного факультету НПУ ім. М.Драгоманова:
— Взагалі-то, до виборів мені байдуже. Але голосуватиму за когось із соціал-демократів. А на концерти, які проводять кандидати, просто ходжу повеселитися. Підтримав би кандидата, який патронував би футбол.
Олександр НАЗАРЧУК, випускник-магістр історичного факультету Національного університету ім. Т.Шевченка:
— Вважаю себе патріотом України, тому вибори мене хвилюють. Думаю, що зміни будуть — я оптиміст. А чесних виборів в жодній країні світу не буває... Україні потрібна жорстка вертикаль влади. А концерти й шоу впливають на молодь. Та тільки — меншою мірою. І це залежить від самосвідомості, розвитку людини...
Ганна ПОХИЛКО, Ганна ІВАНОВА, студентки Національного технічного університету України:
— Вибори хвилюють. Це ж наша країна. І від майбутнього президента залежить наше життя. Але ми вже надивилися на вибори київського мера. Думаємо, що нам потрібні силові методи. Але не диктатура. А кандидати мають проявляти себе з доброго боку ще до передвиборних змагань, зарекомендувати себе заздалегідь. А не отак... Нас концерти «під патронатом» відштовхують від кандидата. Але ходимо повеселитися.
