Сьогодні роми є найбільш соціально вразливою національною меншиною в Європі загалом та в Україні зокрема. За даними перепису населення 2001 року в Україні, майже 48 тисяч осіб визначили свою належність до ромського етносу. У той самий час неофіційні джерела називають інші цифри: від 120 до 400 тисяч осіб. У січні — червні 2012 року Харківський інститут соціальних досліджень (ХІСД) за ініціативи Міжнародного фонду «Відродження» провів комплексне соціологічне дослідження на тему правових потреб ромського населення. Дослідження показало, що найбільшою своєю проблемою українські роми вважають відсутність грошей: 49% опитаних зазначили, що ледве зводять кінці з кінцями, ще в 27% грошей вистачає лише на їжу, мінімальний одяг та взуття. На момент опитування 60% респондентів не працювали. Такий високий рівень безробіття пов’язаний передусім із відсутністю в більшості ромів документів. Крім того, вони не мають доступу до освіти — лише 50% опитаних, які мають дітей шкільного віку, віддали їх до школи.
«Питання освіти — одне з ключових у ромських громадах. Дуже багато дітей не ходять навіть у школу, а вищу освіту здобувають одиниці — й це теж є фактором ізоляції, насамперед інтелектуальної, — пояснює «Дню» Роман РОМАНОВ, директор програми «Верховенство права» Міжнародного фону «Відродження». За словами пана Романа, Фонд надає стипендії ромській молоді на освіту. Важливо, що ці роми потім ідуть допомагати своїм співвітчизникам. Окрім конкретної допомоги, вони також є хорошим прикладом для дітей. «Дуже багато послуг цим громадам надають саме роми, які здобули освіту. Вони є хорошим прикладом для дітей у ромському таборі, які бачать, що в цьому житті себе можна реалізувати. Більшість із них просто не бачать і не знають іншого способу життя, ніж той, який в них є сьогодні», — пояснює пан Романов.
«Я вивчилися на правника й зараз працюю юристом у Центрі правової інформації та консультацій, розташованому в таборі, де сама колись жила», — розповідає «Дню» Рената БАЛОГ, колишня жителька табору в місті Мукачеве, яка завдяки стипендії здобула вищу освіту. «Я сама — циганка, й зараз допомагаю своєму ж народові. Це важливо, бо своїм прикладом я показую, що освіта сприяє успіху. У нас є ромська школа, але в ній навчання ніяк не йде, тому багато хто віддає своїх дітей у місцеві школи. Там дітей вчать читати й писати, а дехто з них уже має бажання вчитися далі, хоче стати лікарем», — розповідає Рената. Сама дівчина прожила в таборі до 13 років — у злиднях та жахливих побутових умовах. Проте її мати бажала дітям кращого майбутнього, тому віддала їх до угорської школи. Після закінчення школи Рената вступила в профтехучилище, а пізніше отримала стипендію та розпочала навчання в Міжрегіональній академії управління персоналом.
«Найбільша проблема в нас — соціальні питання. У земельних питаннях ми майже нічого не можемо зробити — в таборі відсутня навіть каналізація... Якщо хтось хоче приватизувати будинок, то це дуже складний і тривалий процес. Не менш гострою є проблема паспортизації населення — багато ромів не мають ні свідоцтва про народження, ні паспорта. Через суд ми встановлюємо посвідчення особи і, якщо все добре, ідемо в РАГС, де робиться свідоцтво про народження і паспорт», — розповідає юрист. За її словами, часто це складно, адже багато хто з дорослих ромів не вміють писати й читати. Крім того, державні органи та установи неохоче йдуть на свіпрацю з ромами. «Наче йдуть назустріч і не йдуть одночасно: на словах все добре, а як справа доходить до конкретних дій, не роблять», — пояснює Рената Балог.
Паспортизація ромів є вкрай важливим процесом, підкреслюють фахівці, бо без документів ці люди не мають доступу до адміністративних ресурсів — не можуть працевлаштуватися, отримати медичну допомогу тощо. «Така програма паспортизації принаймні стимулює людей звертатися потім у центри зайнятості; вони можуть отримувати ті адміністративні послуги в державі, які гарантовані кожному й від яких роми ізольовані. Хоча все це, звісно, не змінює способу життя ромів», — пояснює пан Романов.
Роми наголошують, що постійно піддаються дискримінації як з боку представників державних органів, так і суспільства в цілому. Це породжує тотальну недовіру ромів до державних органів (майже 74% повністю або частково не довіряють державним органам). Зокрема, найбільш негативним є ставлення ромів до міліції, лікарень, управлінь праці та соціального захисту.
«Уявіть ситуацію: скоєно крадіжку, й хтось із свідків вказує, що до неї причетний представник ромської національності. Є багато прикладів, коли після цього в місця компактного проживання ромів приходять представники міліції та примусово проводять дактилоскопію всіх мешканців, включно з дітьми, тобто збирають відбитки пальців, фотографують, записують телефони... Проблема в тому, що наші правоохоронні органи не вміють працювати з такою непростою аудиторією», — пояснює Роман Романов. Також, за словами експерта, довіри до державних органів роми не мають ще й тому, що «вважають себе людьми, які нікому не потрібні, людьми другого сорту».
Рената Балог розповідає, що часто «швидка допомога» відмовляється їхати, якщо її викликають роми. «І що робити, якщо людина вмирає, а лікарі не їдуть? Я написала заяву на «швидку», будемо розбиратися — я не бачу іншого виходу», — розповідає дівчина. На її думку, соціальна та економічна інтеграція ромської спільноти буде успішною лише тоді, коли й роми, й державні органи, установи, представники почнуть більше довіряти одне одному, робити кроки назустріч.
«На жаль, профільної структури, яка б займалася питаннями національних меншин в Україні, сьогодні не існує, тому що діяльність Нацкомітету в справах національностей та міграції була припинена. А в Мінкульті, якому були передані ці повноваження, у відділі, що займається цими питаннями, працює аж п’ять осіб. І ці п’ятеро працівників вирішують проблеми всіх нацменшин в Україні: проблеми збереження та розвитку культури, питання правового захисту, соціальні питання, проблеми охорони здоров’я, працевлаштування, ЗМІ, освіти тощо», — пояснює Петро ГРИГОРІЧЕНКО, президент Всеукраїнської спілки громадських організацій «Конгрес Ромен Україна». Він підкреслює, що сьогодні соціальна та економічна інтеграція ромської спільноти взагалі не відбувається.
«Немає державної політики щодо ромів в Україні. Рівень безробіття серед ромів — понад 90%. Особливо гостра ситуація з роботою, освітою, охороною здоров’я в місцях компактного проживання ромів у Одеській, Закарпатській та інших областях. Там роми існують на рівні фізичного виживання». Пан Григоріченко нагадує, як перед Євро-2012 було спалено табір на Березняках у Києві, й навіть не було порушено кримінальної справи. «Коли відкрито заперечується право на життя, про який захист інших прав людини йдеться — освіту, охорону здоров’я?» — обурюється Петро Дмитрович.
Сьогодні вже розроблено, проте досі не затверджено «Стратегію захисту та інтеграції ромів України до 2020 року». На думку Петра Григоріченка, цю стратегію щодо підтримки ромського етносу в Україні було розроблено «під тиском європейських структур, тому що така стратегія є одним із положень прийняття країни до ЄС». Документ, зокрема, передбачає рівний доступу до освіти ромських дітей, забезпечення належного доступу ромського населення до системи охорони здоров’я та до системи правосуддя, поліпшення житлово-побутових умов, проведення соціальної політики, спрямованої на збільшення стимулів до пошуку роботи та зменшення рівня безробітних серед ромського населення, недопущення дискримінаційного підходу при працевлаштуванні тощо. Утім, у проекті зазначено, що «Стратегія є рамковим документом, що не потребує залучення матеріальних витрат для її реалізації». «Тобто Міністерство фінансів України заперечує можливість надання якоїсь фінансової підтримки цій стратегії. Якщо вона буде прийнята, то тільки в тій частині, яка не потребує матеріальних витрат. Тому я припускаю, що це може бути простою відпискою європейським структурам, що в Україні щось робиться в цьому напрямі», — підсумовує пан Григоріченко.
