«День» серед відгуків на статтю М. Жванецького «Пишущему
и показывающему» одержав і листи, автори яких готові позмагатися з відомим
письменником у «його» жанрі — сатирі.
Хіт осені — романс «Под сению закона» на музику Устинова,
слова Бородіна. За ним — марш Лесіна «Преса вільна».
По-новому й молодо звучить, мовляв «Я другой такой страны
не знаю», мовляв, «где так вольно дышит человек», в обробці Жванецького
— «Чию свободу ущемляють?!» (У «Московских новостях».
На прохання всіх, герой Кремля Шаманов виконав голосно
та від душі: «Артиллеристы! Путин дал приказ!.. Із сотен, тысяч батарей
за слезы ихних матерей по ихней Родине — Огонь! Огонь!»
Дует — Захаров Марк та Райкін Костя — тепло і м’яко, на
одному диханні — «Кто Путина сердце прочел...».
Батьки й діти Михалкови строчать вже третій гімн, мовляв
«новый мир построим...» «Мой папочка для Сталина писал, мой батюшка для
Путина напишет!»
Ну ж буде гімн!.. І каву пити будуть, і Путiна піднімуть.
Які часи — такі пісні.
Жовтих пісень листя жовте кружляє...
Золотої осенi 2000-го на заклик Кремля до «культурних»,
і щоб без усяких там «Отчизне посвятим...», відгукнувся Міхал Міхалич (у
«МН», №37, «Пишущему и показывающему») і правду написав... але не про головне.
Про головне написав неправду. У спокусі угадати і догодити забув, що «пуще
всех печалей и барский гнев, и барская любовь». Гнів панський переправив
він на ЗМІ, які про мудрість не забули.
Ну що ж, цей Сатир для ЗМІ, та гуморист для влади, він
зачарований багато чим — і що «народ мовчить», і повною свободою..., що
«пенсії, зарплату платять» і що «шахтарі вже не лежать на рейках» — скоріш
за все, присіли недалеко... Війни торкнувся, між іншим, мовляв, немає винуватих,
мовляв, «уся країна зброю клепала, вона висіла на стіні», мовляв, у тім
і діло — рушниця висіла на стіні, рушниця висіла... І тричі клявся президенту,
немов він сам собі не вірить, мовляв, суперники вам — ЗМІ, а я при вас
— завжди!
«Судеб Жванецкого и Путина скрещенье». В Кремлі вершилася
розмова:
— Ну що, Мишутко, як живеш?
— Мені на щастя нарікати гріх, і «класу я не з жебраків»,
живу в достатку і добрі, і їм і п’ю я на сріблі...
— З ким на паях?!
— З Вами, Владім Владімич!
— Хорош!
Я пам’ятаю, спритно в тебе про накопичення грошей: «Купи
велику ти за три, продай за п’ять ти невеличку...». До речі, ти ж у нас
жартівник?
— Ще б пак!
— Так пожартуй, невже мені повчать тебе, про категорії
загальні, про пенсії, зарплати, про війну, свободу ЗМІ та інші, інші волі.
І справі дай законний вид і сенс. Устинов все підтвердить.
— Та відповім я «делікатно Вам і з довоєнним вихованням»
— Завжди готовий я! Пардон. На справу президента — ун моменто. Про це пишу
в «Московских новостях».
— Пишіть же, Міша-піонер, пишіть... І ще. Чи міг би ти
доктрині інформбезу коротший дати вид? Ну, мовби «Краткий курс...»?
— Авжеж, чого ж, усе це є в «Московских новостях».
— Що саме?
— Ось речення таке: «Пишущему и показывающему... Я своей
рукой вырезал бы тебя целиком».
— Хорош! Крутий і лаконічний!
Одна біда — про радіо забув, про тих, що говорять... От
так і будемо разом — всіх їх вирізувать й мочить гуртом!
А що іще в «Московских новостях»?
— Пишу, що «за свободу, але власну» — увів поняття я приватної
свободи.
— А ну ж бо, почитаю... Ти, часом, не братан синку юриста?
— Мене, я бачу, тричі захищаєш від «пишучих». Хорош і молодця!
— Покірно вдячний. Ні, не брат, але ми близькі — і любимо
пожартувать, й обидва з Вами.
— І тут хорош — питання гостре — мовляв «Чию свободу ущемляють?!»
— Молчанова з Ястржембським перевершив! А ти ж бо, дядько, найчесніших
правил. Проколи є, але в цілому мене це захопило. Дико. Не творчість —
чудотворство! А втім, ще б більше нагострився, коли б у Лесіна ти трошки
поучився.
В Кремлі свободою горять, в Кремлі серця для честі живі...
