Сьогодні важко уявити естраду без колишнього «студента кулінарного технікуму», а нині художнього керівника Московського Державного театру естради, народного артиста Росії Геннадія Хазанова. Де б він не виступав, що б не розказував зі сцени (чи то гумористичні монологи, чи то злободенну сатиру), завжди в залі лунає сміх і, звичайно ж, заслужені аплодисменти. Але особливо голосно вони будуть лунати 1 грудня, адже саме в цей день в Москві 55 років тому і з’явився хлопчик, якого назвали Геною.
Все своє дитинство він провів у Замоскворіччі, в 4-му Коров’ячому провулку (зараз він називається Добринінським). До четвертого класу Гена був відмінником з усіх предметів, але поступово перейшов в розряд «середнячків», оскільки добре займався тільки тим, що йому подобалося. «Фізику і хімію я не знав досконало, тому що не любив, але ось вчителька математики зуміла примусити мене полюбити свій предмет, це мене, яскраво вираженого гуманітарія», — згадував якось Хазанов.
Але ось артистом Гена мріяв стати з раннього дитинства. Причому, незважаючи на те, що він закінчив музичну школу імені Станіславського по класу фортепіано, Хазанов думав саме про акторську кар’єру, а не про музичну. Саме тому, щоб не втрачати зайвий рік (адже школи тоді переводилися на 11-річне навчання, а вечірні залишалися 10 річками), Геннадій подався вслюсарі на радіозавод. Так він і жив: вдень працював, увечері вчився, а додатково займався сценічним мистецтвом в театральній студії МДУ «Наш дім».
Отримавши в 1962 році атестат, Хазанов сміливо відправився поступати на артиста, подавши документи відразу у всі творчі вузи столиці, і... скрізь провалився. Засумувавши, майбутній артист вирішив вступити в МІБІ і був прийнятий з першого заходу. Але мрії про творчу кар’єру Геннадій не кинув і, вивчивши смішні куплети, попрямував на конкурсне прослуховування в «Наш дім». Перша роль Хазанова була у виставі з назвою «Тра-ля-ля».
Через рік Геннадій знову зробив спробу вступити до Училища циркового та естрадного мистецтва і, нарешті, досяг заповітної мети. Його зарахували на курс відомого педагога Надії Іванівни Слонової, яка буквально перевернула його погляди на естрадне мистецтво.
Після закінчення училища Хазанов був прийнятий конферансьє в оркестр Леоніда Утесова, а через деякий час пішов у Москонцерт, щоб виступати на професійній сцені як пародист. Почав він з анекдота про дрова, який він розказував голосами відомих поетів, артистів кіно та естради. Пам’ятайте: вночі стукіт в двері. «Вам дрова не потрібні?» — «Ні». Вранці господарі прокидаються, а у дворі дрів немає.
Але всесоюзна слава прийшла до Хазанова в 1975 році, коли по телебаченню показали мініатюру А. Хайта «Студент кулінарного технікуму». Навіть сам Брежнєв млів від цього образу. Незважаючи на величезний успіх цього боязкого соромливого персонажа, Геннадій вирішив розширити свій творчий діапазон і поставив першу моновиставу «Дрібниці життя», в якій, крім пародій, з’явилися перші гумористичні оповідання і навіть сатиричні фейлетони в його виконанні...
Сьогодні Хазанов вже далеко не «студент», хоч цей образ, як і раніше, не відлипає від нього і глядачі на творчих вечорах весь час просять виконати що- небудь «з кулінарного технікуму». За плечима Геннадія Вікторовича декілька естрадних моновистав; участь у спектаклі Сергія Юрського «Гравці XXI століття», де його партнерами по сцені були Євген Евстігнеєв, Олександр Калягін, Леонід Філатов; головна роль (сексуально стурбованого фотографа Марата) у фільмі Миколи Досталя «Маленький гігант великого сексу»; та й багато ще чого.
У 1997 році Геннадій Хазанов (після смерті Бориса Брунова) очолив Московський Державний театр естради і, що найголовніше, за ті три роки, що пройшли, зміг повернути театру колишню популярність. Сьогодні в театрі немає пустих днів, і практично кожен вечір глядачі при вході питають зайві квитки. Напередодні ювілею нам вдалося зустрітися з Геннадієм Хазановим і поставити декілька запитань.
— Що, на ваш погляд, сьогодні може залучити глядачів у ваш театр?
— Антреприза. Ніхто не хоче визнати такого факту, що естрада завжди була антрепризною. Тільки, якщо учора на сцені артист кидав кільця, то сьогодні за таким же принципом виступають драматичні актори. Драматичний театр має трупу, яка грає різні спектаклі, а театр естради — найсправжнісінька антреприза: сьогодні грається один спектакль з певними артистами, завтра на сцені інші актори з іншою постановкою і так далі. Я хочу, щоб на цій сцені грали зірки. Чому сьогодні в театрі естради Аліса Фрейндліх і Олег Басилашвілі не можуть грати спектакль «Каліфорнійська сюїта», побудований з трьох новел? Адже точно за таким принципом все життя працювали Марія Міронова і Олександр Менакер... Кожен місяць з аншлагами йде спектакль театру Антона Чехова «Вечеря з дурнем». Дуже цікаво працює Тетяна Васильєва в спектаклі «Марія Каллас. Майстер-клас». Дуже своєрідний, видовищний і непростий за змістом спектакль «Птахи», прем’єра якого відбулася цього року. У цій постановці є все: музика, балет, навіть лазерне шоу, а головні ролі виконують В’ячеслав Войнаровський, Кахи Кавсадзе і ваш покірний слуга. Незабаром відбудеться ще декілька прем’єр, в яких задіяні відомі і талановиті актори. І те, що ми з вами називаємо естрадою, продовжує жити. Як і раніше, будуть виступати Шифрін, Новикова, Петросян, «О.С.П.-студія», барди...
— Популярність вам приніс студент кулінарного технікуму. Чи повернетеся ви до цього персонажа у своїх програмах?
— Ні, це буде рівнозначно тому, що вбиратися в повзунки. Мені вже 55 років, про якого ж учня кулінарного технікуму може вестися мова? У мене було декілька спроб занурити його в сьогоднішній день, показати, що подорослішав, але як і раніше залишився наївним. Але цей персонаж не представляє для мене зараз ніякого інтересу, йому нікуди рухатися. Мені набагато цікавіше сьогодні грати роль людини, позбавленої цинізму, в спектаклі «Вечеря з дурнем», ніж повертатися до колись популярного студента. Клонувати себе безглуздо. Це пройдений етап.
— У вас величезний творчий досвід, чи не час його передавати молодим. Чи є у Вас учні?
— Я почуваюся в чудовій фізичній і творчій формі, кожен раз із величезним бажанням і хвилюванням виходжу на сцену. У голові багато планів та ідей, так що на пенсію не збираюся, а на викладання просто немає часу. Що стосується учнів, то їх у мене немає, якщо не вважати папугу Сєню, який живе у мене вдома. Але його я навіть говорити не зміг навчити, Сєня уміє тільки свистіти...
