За роки навчання в школі стало звичним, що в кінці другої чверті починається «олімпіадна лихоманка». Починає тіпати всіх учнів і вчителів середньої та старшої шкіл. Завдання кожного вчителя-предметника — виставити команду учасників шкільних олімпіад, а завдання учнів — відкараскатися від участі в цих обов’язкових заходах. Чому ж для всіх це є таким тяжким покарання? Тому, що для участі в олімпіадах вибирають найчастіше одних і тих самих учнів, які більш-менш успішно навчаються з усіх предметів. І ці бідолахи тиждень або й більше «паряться» на них. Рівень завдань звичайно розрахований на рівень, вищий за середній, а знання учнів сучасних середніх шкіл такими ж середніми і є. Тому не дивно, що майже ніхто з них далі районного конкурсу, де посідає далеко не перші місця, не рухається. Учні спеціалізованих шкіл є, природно, більшою мірою підготовленими, і, відповідно, вони просуваються далі. На всіх олімпіадах, починаючи з районної, членами журі є вчителі шкіл. І вони, безумовно, не можуть спокійно спостерігати, як їхні улюбленці мучаться на шляху до вищих місць. У хід іде весь арсенал: від підказок на місці, непомічання відвертого списування — до виправлення потрібних робіт у процесі перевірки. Однак інколи трапляються сумлінні і чесні люди, і тоді учень, який посів третє місце на районній олімпіаді, посідає перше — на міський. У багатьох школах кваліфікаційну оцінку вчителів ставлять у пряму залежність від кількості учнів — переможців олімпіад. А де ж їх стільки взяти? От і доводиться «крутитися»...
Чи виконують олімпіади за нинішніх умов своє завдання, покладене на них за радянських часів, — виявлення та сприяння розвиткові обдарованих учнів? Можна сказати, що це завдання вони ніколи не виконували, оскільки обдаровані, талановиті діти, які мали нахил до вивчення певного предмету, самі знаходили шляхи його поглибленого вивчення. Учні — переможці найвищих рівнів олімпіад — мали пільги під час вступу у вищі навчальні заклади, та на практиці вони практично не реалізовувалися.
Отже, свого завдання олімпіади не виконували і раніше, а нині — і поготів. Тому постає питання: чи потрібні змагання, в яких усе відомо заздалегідь? Чи, можливо, вони є одним із перших уроків «дорослого» життя, щоб дітки звикали, що чесність, порядність, підтримка їхніх намірів залишаються в дитячих казочках. І вони мають із них вирости, тому що в реальному житті зло найчастіше перемагає добро.
КОМЕНТАР «Дня»
Кореспондент «Дня» попросила прояснити ситуацію завідувача відділу роботи з обдарованою молоддю Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки Бориса КРЕМIНСЬКОГО:
— Олімпіади однозначно потрібні дітям як шлях до самовираження, до розвитку. З обдарованими дітьми треба працювати впродовж усього року, не можна розуміти олімпіади як певний захід на 3 — 4 години. Добре, якщо вчитель або школа мають переможців олімпіади, але брати за основний критерій оцінювання школи кількість перемог на олімпіаді — це неправильно. Будь-яку гарну ідею можна довести до абсурду. Відомо, що є вчителі, які працюють на кількох учнів у класі, а решту просто ігнорують. Таким чином вони роблять собі ім’я. Боротися з цим важко, з Києва важко простежити, що робиться в районі. Якщо дітей примушують іти на олімпіади, то вони мають право відмовитися. Також не можна заборонити будь-якій дитині брати участь у шкільній олімпіаді, а такі випадки траплялися. Іноді дитина з нестандартним мисленням може не порозумітися з учителем, може прогулювати уроки, бо їй там нецікаво, а на олімпіаді виявляє свою обдарованість. Дітям зі звичайних шкіл важко конкурувати з учнями спеціальних шкіл. Робити ж якісь параолімпійські ігри недоцільно, бо абсолютно однакових умов для учасників ми все одно ніколи не створимо. Ці питання з’явилися тоді, коли почали створюватися гімназії, коледжі, ліцеї. У Законі про освіту ці заклади трактувались як заклади для обдарованих дітей. У Законі про загальну середню освіту від такого визначення вже відійшли: ці заклади називаються закладами профільного або поглибленого вивчення. Згідно із програмою роботи з обдарованою молоддю, яка затверджена цього року указом Президента, будуть створюватися спеціальні навчальні заклади для обдарованої молоді інтернатного типу, щоб талановита дитина з найвіддаленішого села мала можливість розвивати свої здібності.
Людмила РЯБОКОНЬ, «День»
