Підвищення комунальних тарифів — чи не найбільш актуальна та важлива тема для більшості українців. Адже з початку серпня за газ доведеться платити тепер на 50% більше, із жовтня уряд планує підвищення цін за тепло та гарячу воду. Та й прогнози економістів у зв’язку із цим теж не втішають — через це можливе подорожчання і споживчих товарів. При цьому рівень заробітної плати яким був, таким і лишиться. Натомість уряд заспокоює населення, що громадяни можуть скористатися програмою державних субсидій, аби платити менше за комунальні послуги, а зростання цін обѓрунтовує тим, що треба рятувати країну від банкрутства.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи, наразі в Україні близько 20% громадян живуть за межею бідності. Як прогнозують фахівці, після підвищення тарифів цей показник суттєво не зміниться, але лише завдяки субсидіям, за якими збираються звернутися чимало українців. А от громадяни із середніми доходами можуть постраждати. Отримати субсидії у них менше шансів, тому й доведеться більше сплачувати за комунальні послуги й разом із тим економити на собі. Детальніше про те, як вплине зростання тарифів на рінь життя українців, — у розмові «Дня» із завідувачем відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи Людмилою ЧЕРЕНЬКО.
— Людмило Миколаївно, які верстви населення зачепить у першу чергу зростання комунальних послуг і як зміниться рівень бідності у країні?
— За нашими дослідженнями, якщо тарифи на житлово-комунальні послуги та на паливо зростуть на 20 чи 30%, це суттєво вплине на життя людей із середніми доходами. Але в цьому немає нічого страшного, оскільки в нас питома вага витрат на комунальні послуги та паливо дуже низька. І при зростанні тарифів відбувається незначне збільшення питомої ваги цих витрат. Проблема в іншому — ми дуже багато витрачаємо на харчування, через що лишається дуже мало вільних коштів, з яких треба проплатити ці житлово-комунальні послуги. Населення, що належить до бідних верств, якщо буде одночасно підвищення тарифів і зниження порогу входження до програми державних субсидій, у цій ситуації тільки виграє. Звичайно, будуть верстви населення, які постраждають, наприклад, люди з середніми доходами платили 300 гривень на місяць, будуть вимушені платити 450. Звісно, ці 150 гривень вириваються з сімейного бюджету, а їх могли витратити на дозвілля, на продовольчі товари, на побутові послуги, натомість будуть витрачати на житло. Звісно, це призводить до зниження життєвого рівня, до звуження споживчих можливостей, але критичного в цьому нічого немає. Ми багато писали та говорили про те, що треба було тарифи підвищувати у більш благополучні роки — з 2002-го по 2006-й. Це був сприятливий час, коли номінальні доходи населення зростали високими темпами, але саме в ці роки були заморожені тарифи. А зараз у період кризи, коли доходи в багатьох навіть знизилися, підвищення тарифів люди відчують набагато суттєвіше.
— Якби підвищення тарифів на комунальні послуги таки провели у так звані благополучні роки, які б переваги ми мали сьогодні?
— Ми б уже підходили до структури витрат розвинутих країн, коли населення повністю проплачує вартість послуг, держава це компенсує середнім і заможним верствам населення, а не тільки бідним. І ми б уже звикли, що на житло треба витрачати не 8% доходу, а 15%. Бо в усіх країнах світу обслуговування житла коштує набагато дорожче, ніж у нас. І це не було б наразі таким болючим. Чому люди завжди кажуть, що у них низькі доходи, їм погано живеться? Це в основному психологічне налаштування. Звісно, якщо вчора платіжка прийшла на 300 гривень, а сьогодні на 450, а зарплата не зросла ні на копійку, то людина буде незадоволена і скаже, що це знизило її життєвий рівень. Але найбільш болісно населення сприймає підвищення цін на газ, особливо мешканці сільських регіонів, коли взимку їм доведеться платити по 600—800 гривень за місяць. Бо газ зачіпає все — опалення, гарячу воду... Платити будуть більше всі, навіть ті, в кого газової плити немає в квартирі і хто газом напряму не топить.
— Як науковець та соціолог ви вже відчуваєте занепокоєння серед українців через те, що вони не зможуть сплачувати тарифи?
— Більшість людей зараз намагаються вчасно платити за житло, але більше тривожать ті верстви населення, які просто перестають платити і не роблять це роками. Таке викривлення є в нашому суспільстві. Усі вважають, що держава їм щось винна, а вони — ні. І якщо їх щось не влаштовує, вони просто можуть піти і не заплатити. Але це неправильно. Послуги отримані, інша справа, якої вони якості, але за них треба заплатити. А таке ставлення, що хочу плачу, хочу ні, і при цьому може зростати заборгованість, вважається нормальним. І людина спокійно живе, навіть тоді, коли в неї борги по 20—30 тисяч гривень. У період підвищення тарифів найстрашніша проблема саме в цьому. Багато людей піддадуться цьому налаштуванню і просто відмовляться платити. Недарма уряд повернув пеню за невчасну сплату послуг. Це було навіть в радянські часи, але в 1990-х роках пеню скасували, коли була страшенна заборгованість по виплаті заробітних плат та пенсій. Тоді це була вимога часу, бо якщо людині зарплату за квітень дають у вересні, то чому ж вона має виплачувати пеню, коли з вини держави не мала вчасно цих коштів? Наразі такої масової заборгованості по зарплатах та пенсіях немає, якщо є, то це цифри у межах 5% фонду по зарплатах. Але це швидше окремі явища, а не правило.
— З огляду на це українці будуть вчасно оплачувати послуги чи масово звернуться за субсидіями?
— За субсидіями підуть усі, хто має на них право. Ця програма популярна, і її суспільство поважає, за будь-якої нагоди користується. Але її можуть мати навіть люди, які не потребують допомоги від держави, бо вона ж нараховується за офіційними доходами. На жаль, суспільство, якщо навіть доход достатній, намагається отримати від держави все, що можна. А що стосується масових неплатежів, то сподіваюся, що їх не буде. Я переглядала дані про заборгованість населення перед комунальними службами: вони рік від року трішки зростають, але це в основному ті багаторічні боржники, до яких додаються люди, що потрапили у скрутне становище через кризу. Але левова частка населення платить, і робить це вчасно. Звісно, буде більше населення, яке не захоче або не зможе платити. І це найбільша проблема.
— За вашими прогнозами, як у цілому може змінитися рівень життя суспільства?
— Ми опинилися у складній ситуації, коли незрозуміло, що буде. Якщо вдасться утримати економіку від подальшого падіння, то ситуація вирівняється. Наразі все залежить від економіки, якою вона буде у найближчі півроку. Звісно, у суспільстві давно назріла необхідність докорінних реформ, все дійшло до такої критичної позначки, що без них неможливо рухатися далі. На жаль, реформ поки що немає. Начебто була заявлена політична воля, але поки що вона не реалізована. У нас можливості підтримки найбільш нужденних вичерпані всі: більшість населення країни живе за рахунок допомоги від держави, залишилася тільки активна політика. Тому щоб не допустити зростання рівня бідності, треба підключати людей до праці, активізувати їхню економічну поведінку, їхню життєву позицію, формувати врешті-решт громадянське суспільство. Без цього важко рухатися вперед.
