Одночасно зводиться і резиденція предстоятеля церкви, яка включає церковно-адміністративні приміщення і великий конференц-зал для проведення синодів та інших зібрань духовенства. У будівлі храму передбачені кімнати, де зможуть поза службою збиратися і спілкуватися миряни, де відбуватимуться заняття недільної школи, катехизація тощо. Там буде навіть кафетерій (у підвальному поверсі храму).
Це перший великий храм, який УГКЦ будує в Києві; більше того — церква споруджує його як кафедральний — патріарший — собор, як осередок церковного життя греко-католиків України і зарубіжжя. На сьогодні в столиці є тільки дві невеличкі греко-католицькі церкви (на Аскольдовій могилі й на Львівській площі) та кілька каплиць. Той факт, що новий храм Воскресіння Христового споруджується на лівому березі Дніпра, можна вважати певним символом, знаком того, що УГКЦ втрачає вимушений історичний статус регіональної «західноукраїнської» церкви і, подібно всім іншим нашим церквам, стає просто «українською».
Коли обиралося місце для храму, церква була більше зацікавлена правим берегом. Але тепер усі згодні, що кращого майданчика для кафедрального собору обрати було неможливо — велика земельна ділянка, мальовнича природа, за Дніпром — Київські гори. Києво-Вишгородський екзарх єпископ Василій Медвіт — куратор будівництва від церкви — звернув мою увагу на той факт, що звідси гарно видно великі православні святині — Києво-Печерську лавру, Святомихайлівський храм, дзвіницю Софії Київської та Андріївську церкву, місце, де колись українську землю благословив апостол Андрій. А новий храм буде видно з правого боку Дніпра — він стоїть на березі протоки, серед зелені. Добре й те, що будівництво храму співпало з розбудовою та благоустроєм житлового району навколо — немає жодних сумнівів, що храм стане центром і окрасою цього масиву.
Автор проекту — Київський архітектор академік Микола Левчук. Стиль екстер’єру храму, силует якого стрімко підноситься доверху (центральний купол та хрест храму будуть вищими за всі висотні будинки, які споруджуються навколо), скоріше сучасний, без виразних традиційних елементів в структурі чи декорі. Будівництво храму Воскресіння розпочалося у вересні 2002 року; роботи виконує Проектно-будівничий концерн «Укрмонолітспецбуд». За словами заступника голови «Укрмонолітспецбуду» п. Анатолія Когута, із фінансуванням усе нормально, робітники (їх майже сотня) отримують платню регулярно — приблизно таку саму, як середня по Києву (це, до речі, не дуже багато за таку важку працю), щось біля 650 грн. Керівник ділянки Сергій Попов розповів, що зведення храму відрізняється від інших робіт, зокрема, тим, що на будівельному майданчику майже не чутно лайки, брудних слів. Хоча більшість робітників не належать до УГКЦ чи до якоїсь іншої церкви. Але «храм — то є храм, навіть ще не зведений».
Загальний кошторис спорудження, оформлення й декору храму та резиденції — $10 млн. Звідки церква має такі гроші? На це запитання єпископ Василій відповів: «Це гроші греко-католиків усього світу. Кожний віруючий дає стільки, скільки може. Одні кидають у скриньку «На храм» гривню, інші — переводять на банківський рахунок досить великі суми». Ось один приклад. Нещодавно предстоятелю УГКЦ Любомиру Гузару було вручено чек на «Патріарший собор у Києві» на суму в 275 тисяч канадських доларів. Гроші поступили згідно із заповітом покійного пана Михайла Галандюка, громадянина Канади; цей чоловік усі свої накопичення передав на церковні, благодійницькі та культурні потреби українців як в Канаді, так і в Україні. Значні суми отримали канадський фонд «Діти Чорнобиля», спілка Української молоді Канади, шпиталі у Львові, видавництва, що випускають українські книжки, та ще багато інших організацій. Так, засновано спеціальний фонд видання книг про Симона Петлюру. Важливо відзначити, що пан Михайло Галандюк заповів суму в 275 тисяч канадських доларів також православному Михайлівському собору у Києві (УПЦ КП). Очевидно, в житті цієї шляхетної людини конфесійні тонкощі не були вирішальними орієнтирами.
Преосвященний владика Василій Медвіт упевнений, що через рік (2004) будівництво храму буде закінчене. Але вже сьогодні можливо уявити собі масштаби (храм розрахований на 1500 осіб), архітектуру, внутрішній вигляд будівлі. А щодо внутрішнього оздоблення, то це особливе, досі не вирішене питання: хто і в якому стилі писатиме іконостас, Христа Пантократора у центральному куполі; будуть чи не будуть у храмі мозаїки та вітражі тощо. Тут може повстати неабияка проблема вибору — сьогодні в Україні спостерігається дійсний бум образотворчого мистецтва, пов’язаного з християнством.
Після завершення та освячення храму Воскресіння Христового неминуче повстане складна з багатьох точок зору — адміністративної, церковно-політичної і просто політичної — проблема переїзду архієпископії УГКЦ із Львова до Києва. І хоча це подія майбутнього, деякі навколоцерковні політики вже «рішуче і категорично» виступають проти. Не враховуючи того, що у вільній державі церква сама вирішує питання, де мати свій духовний центр.
