Пройшло 100 днів, як у Культурному центрі України в Москві з’явився новий генеральний директор. Мельниченко Володимир Юхимович, 1946 року народження, українець, закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, доктор історичних наук, вчений, письменник, публіцист. Автор 30 книг з історичної і політичної проблематики та кількох сотень публіцистичних і наукових статей, в тому числі мистецтвознавчих, які друкувалися і на шпальтах «Дня». Недавно у Львові вийшла його книга «Театральний тандем. Феномен Данченка-Ступки». Ми зустрілися під час його останнього приїзду до Києва.
— Я впевнена, що більшість наших читачів взагалі не знають які, власне, завдання стоять перед Культурним центром на Арбаті, 9?
— Культурний центр — унікальна, поки що єдина за кордоном українська державна установа такого роду. Його завдання — всебічне сприяння утвердженню й зміцненню міжнародного авторитету України. Конкретніше — пропаганда української культури й духовності в Росії, ознайомлення зарубіжної громадськості з історією і культурою, внутрішньою та зовнішньою політикою України, її досягнення в суспільному й культурному житті. Це — участь у реалізації програм міжнародного співробітництва у галузі розвитку гуманітарних, науково-технічних, культурних та інформаційних зв’язків. Особливо важливий напрямок — робота з українською діаспорою в Російській Федерації, співробітництво з українськими національно- культурними автономіями та організаціями, реалізація освітніх програм. Адже в Росії проживають близько 5 млн. українців.
— Мені здається, що в суспільній думці склався негативний стереотип сприйняття Культурного центру України в Москві, як установи суцільно проблемної, збиткової. Пам’ятаю цілий ряд публікацій на кшталт «Українські гроші «зариті» на Московському Арбаті». Складалося враження, що будівництво Центру не дало нічого, крім величезних втрат.
— Завжди легше критикувати, ніж розібратися по суті й дати об’єктивну оцінку. Та варто хоча б пам’ятати, що Культурний центр, як некомерційна установа, взагалі не може приносити прибуток! Зате він уже приніс Україні немалий духовний капітал. Лише в минулому році в Культурному центрі було проведено майже півтори сотні заходів, на яких побувало понад 11 тис. москвичів та гостей столиці Росії. Інша справа, що ми ще не навчилися рекламувати його роботу, створювати позитивний імідж, на який Центр цілком заслуговує. Ми зробимо це.
Справді, в процесі реставрації й будівництва Культурного центру були необгрунтовано виплачені величезні суми генпідряднику — югославській фірмі, розташованій в офшорній зоні на Кіпрі. Але ж колектив Центру за це ніякої відповідальності не несе. Зараз iз цим нарешті розбираються правоохоронні органи. Принаймні, ясно, що негоже й досі підмінювати ставлення до нинішнього творчого колективу ставленням до давньої кримінальної справи.
— Як новий директор ви, напевне, намітили зміни в дiяльності...
— Оновлення концепції роботи Центру викликане не тільки появою нового директора, а, насамперед, вимогою часу. Мій попередник завершив довгий і важкий період будівництва Центру, зараз будинок на Арбаті, 9 вже юридично оформлено у власність Української держави. Ми нарешті отримали можливість розгорнути повномасштабну, багатофункціональну діяльність. Зрозуміло, що вона не повинна вичерпуватися лише концертно-виставковими заходами. Тому ми суттєво посилили науково-організаційну роботу, в тому числі в технічній та діловій сферах.
Зараз проробляємо пропозиції про більш ефективне використання інформаційних та інших можливостей Центру в розширенні науково-технічного і ділового співробітництва України і Росії. Вже восени передбачені виставка новітніх науково-технічних досягнень у сфері високих технологій ракетно- космічної техніки; круглий стіл за участю Національно- космічного агентства України і Національної академії наук України; науково- практична конференція з питань співпраці українських і російських організацій у сфері обчислювальної техніки; презентація Клубу з питань науково-технічного співробітництва України і Росії. Ці заходи проходитимуть за підтримки і за допомогою Посольства України в російській Федерації.
— А як з гуманітарними науками?
— Вже в червні відбудеться презентація наукової монографії Інституту історії України НАН України «Україна. Утвердження незалежної держави. 1991—2001 рр.» за участю директора Інституту академіка НАН України В. Смолія. Восени відкриємо цикл історичних читань «Україна крізь в іки» за участю вчених Інституту історії України. Разом з Посольством України вводимо в постійну практику зустрічі політологів, які досліджують україно-російські відносини.
Впевнений, що Центр може взяти участь в такій абсолютно новій для нас роботі, як організаційне забезпечення стажування певної частини молодих науковців, аспірантів з України у науково- дослідних установах, вузах, архівах Москви, що здійснюється за міждержавними угодами в галузях історії, культури, мистецтва, літератури.
— Ваш центр називається інформаційно-культурним. З культурою — зрозуміло. А як з інформацією?
— Ми розпочали випуск спеціального інформаційного бюлетеня «Панорама культурного життя України». Невдовзі презентуємо брошуру «Україна у запитаннях і відповідях». У Центрі постійно експонуються нові українські видання, проходять тематичні книжкові виставки. Працює довідкова бібліотека, в якій кожен бажаючий може познайомитися з українською періодикою, переглянути каталоги Бібліотеки української літератури в Москві, подивитися відеопрограми з циклу «Історія та культура України», одержати консультацію. Постійно підтримується Web-сайт Культурного центру в мережі Інтернет. Ведеться інформування про роботу Центру через комп’ютерну мережу. Хоча, чесно кажучи, це крихти від того, чого хотілося б досягти в інформаційній роботі.
Серед нових починань — відкриття циклу зустрічей «Міністри українського уряду в Культурному центрі України в Москві». Вважаю, що у нас повинні побувати всі міністри, щоб дати людям інформацію про Україну на найвищому рівні.
— Ви згадали про освітні програми Центру. Що мається на увазі?
— У нас діють курси української мови. Наш спеціаліст індивідуально працює з науковцями з Японії, Італії, Росії, інших країн, допомагаючи їм у дослідницькій роботі в галузі українознавства. Наприклад, вчений з Японiї розробляє тему... «Історична пам’ять України в творчості Ліни Костенко». Це приклад маловідомої, так би мовити, штучної роботи, але заради цього варто працювати.
Втім, ставимо й масштабніші завдання. Працівники Центру беруть участь у формуванні концептуальних засад програми державної підтримки української культури в Росії, розробці концепції національної освіти для української діаспори. У кінці року в нас відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Українська діаспора в Росії: історія і сьогодення». Проведемо також нараду керівників славістичних кафедр вузів Росії, в яких викладаються українознавчі дисципліни. Вперше готується круглий стіл за участю усіх українських земляцтв Москви.
Почали на власні кошти закуповувати нові книги, що виходять в Україні.
— Якщо вже торкнулися цієї теми, то хотілося б з’ясувати ситуацію з «Українською книгарнею» в Культурному центрі. По електронній пошті ми часто одержували гнівні листи про те, що планується передача «Книгарні» в руки московських комерційних структур.
— Так само була перевантажена безпідставними скаргами, написаними під копірку, й пошта різних мініст ерств та відомств. На жаль, як і в радянські часи, галасують часто-густо демагоги, які конкретною справою займатися не здатні. Але мені зрозуміла стурбованість справжніх патріотів . Нагадаю, що магазин «Українська книгарня» працював у нашому будинку ще з 1932 року й користувався великою популярністю. Невеличка книгарня є в Центрі й зараз. Проте цього замало, і ми вважаємо, що нова «Українська книгарня» площею близько 100 кв. м має працювати на засадах державної структури. Інша справа, що її обладнання та подальша робота вимагають залучення немалих коштів, яких не вистачає у держави. Я дуже сподіваюся, що нам допоможуть фінансами українські меценати. Ми готові буквально викарбувати їх прізвища на пам’ятній дошці при вході до книгарні. Не кажу вже про вдячність майбутніх її відвідувачів. Книгарня повинна стати і обов’язково стане душею Центру.
— Розкажіть про концертну діяльність Центру.
— У нас відбуваються концерти, що могли б прикрасити найвибагливішу сцену. Скажімо, концерт, присвячений 187-й річниці від дня народження Тараса Шевченка, в якому взяли участь народні артистки України Раїса Недашківська і Ніна Матвієнко, народний артист України і Росії Олександр Голобородько, народний артист Росії Микола Олійник, заслужена артистка України Марія Миколайчук. В той же час прекрасно виступили колективи, що працюють «під крилом» Культурного центру. Передусім, Міжнародна хорова капела «Славутич». До речі, в серпні «Славутич» буде виступати в Києві в рамках культурної програми III Світового конгресу українців. Обов’язково послухайте, як чудово співають росіяни українські пісні.
Завжди радо зустрічають слухачі дитячий вокальний ансамбль «Жайворонок» Об’єднання українців Москви та Культурного центру України. На початку червня ми організували поїздку «Жайворонка» до Санкт-Петербургу, де відбулася зустріч дітей української діаспори. Всю організацію концертів такого роду, як у Шевченковий день, ми повністю беремо на себе. Всього ж у цьому році вже відбулося понад 20 концертів, театральних вистав і тематичних вечорів. Відзначено ювілеї П. Тичини, Л. Українки та інш.
— Наскільки мені відомо, у вас відбуваються й інші культурні заходи, в яких Центр не виступає, так би мовити, заводієм?
— Ми постійно надаємо свою сцену на благодійній основі. Скажімо, у нас неодноразово виступали лауреати Міжнародних конкурсів молодих піаністів пам’яті В. Горовиця. Нещодавно ми навіть отримали Почесний диплом Міністерства культури Росії і Спілки композиторів Росії за творчий вклад у збереження музичної спадщ ини І. Дунаєвського. Ще приклад. 17 травня в Центрі пройшла церемонія вручення народному артисту України М. Жванецькому призу фестивалю телевізійних гумористичних програм «Майстер Гамбс». Приз вручав губернатор Одеської області С. Гриневецький. У той вечір у нас зібралася значн а частина творчої московської еліти. До речі, письменник А. Приставкін, який потрапив до Центру вперше, записав у Книзі відгуків: «Спасибі цьому теплому Дому, він об’єднує й народи наші, і хороших людей... Будьте завжди, а ми — з Вами».
Чого нам явно не вистачає, так це спільного проекту Мінкульту України й Мінкульту Росії, спеціально розрахованого на сцену Культурного центру.
— Часто звертаються до вас безпосередньо з областей і міст України?
— У нас широкі зв’язки. Скажімо, недавно в Центрі пройшов «Подільський тиждень». У вересні відбудуться дні Чернігівської області. Проте цей напрям не терпить спонтанності й вимагає серйозної організації. Те, що варто робити, варто робити добре. Впевнений, що в Культурному центрі в Москві мають представити своє мистецтво всі області України. То має бути грандіозний проект спільно з обласними управліннями культури.
— Критичний погляд на свою роботу не залишить вас з часом?
— Сподіваюся, що ні. Втім, час і є найсправедливіший критик.
