Тепер це вже спогади, конференція закінчилася. Спілкуючись із журналістами, міністр екології і природних ресурсів України Василь Шевчук був сповнений оптимізму. З його слів, таких, хто б розчарувався як у роботі, так і в організації українською стороною, не було. Навпаки, говорить міністр, делегації, часом асоціюючи Україну лише з Чорнобилем, побачили, що наша країна — рівна серед рівних, що вона може бути прекрасним місцем відпочинку, а крім того, зацікавлена у вирішенні своїх екологічних проблем. Екскурсії на сміттєспалювальний завод і щойно відкритий музей води у Києві стали корисними з погляду обміну досвідом. І, зі слів міністра, його колеги досить часто озвучували думку, що нинішня конференція виграє в порівнянні з попередніми.
Обійшовся форум Україні в 1 млн. 300 тис. євро. Організовуючи конференцію, в міністерстві сподівалися, що західна сторона впише їх до рахунку боргу України у різних конвенціях. Паралельно з конференцією у Києві відбувалася презентація різних українських (і не тільки) новацій у сфері очисних технологій, виступ екологічного театру і, зрозуміло, покази екологічної моди. Не обійшлося і без курйозів. Знайшлися «кулібіни», які під стінами Виставкового центру, де засідали міністри, під шумок шукали спонсора на 50 своїх винаходів, кожен із яких нібито є «проривом у сфері «чистих» технологій». Там само (під Виставковим центром) у перший день конференції провели пікетування представники Партії зелених України (ПЗУ). Вони відстоювали право Дунайського біосферного заповідника на свободу від судноплавного каналу, будівництво якого планують розпочати вже цього року. «Зелені» говорили, що напередодні суд Дніпровського району столиці акцію заборонив, але правоохоронні органи все ж з розумінням поставилися до проблеми. До речі, стенд Дунайського біосферного заповідника з красномовним надписом: «Врятуйте від судноплавного каналу» привернув чималу увагу іноземних журналістів. Деякі з них, спілкуючись із представниками ДБЗ, обіцяли, що присвятять проблемам українських заповідних зон цілий матеріал.
Але, зрозуміло, головною подією конференції стало підписання міністрами трьох протоколів і Карпатської конвенції, а також обговорення ролі України в екологічному європейському процесі. У розмові з «Днем» Генеральний директор IUCN (Всесвітньої організації охорони природи) Акім Штайнер сказав, що проведення конференції у Києві, при цьому на належному рівні, — серйозний психологічний стимул для зближення України і країн ЄС. Крім того, всі побачили, що приймаюча сторона виявила зацікавленість і моторність у вирішенні багатьох своїх екологічних проблем. А це означає, що вона може виступати рівноправним партнером у багатьох екологічних проектах.
Наочним прикладом визнання всієї серйозності намірів України стала і презентація спільного україно-британського проекту з формування мережі міст сталого розвитку в Україні. Зі слів міністра навколишнього середовища Великої Британії Маргарет Бекет, партнерство бере початок від пілотної програми, яку реалізовувала Британська рада в Україні до вересня 2002. А тепер Велика Британія планує продовження — запропонувати свій досвід, налагодити співпрацю як з екологічними відомствами, так і з громадськістю, і створити в Україні ресурсний центр для просування ініціативи «сталих» міст.
До речі, про готовність підтримати Україну фінансово на конференції прозвучало чимало заяв. Наприклад, віце-президент Світового банку Йоганнес Лінн повідомив, що для зменшення кількості людей, які користуються неякісною водою, СБ має намір збільшити інвестиції в Україну до 200 млн. доларів на рік. Із його слів, Світовому банку й Інституту Світового банку спільними зусиллями вдалося зібрати 1 млн. доларів для нарощування потенціалу міністерства екології Росії, п’яти країн середньої Азії й України. А попередні розрахунки СБ стосовно Казахстану, Молдови і України (згідно з ними, до 2015 року в цих країнах удвічі зменшиться кількість людей, які не мають постійного доступу до безпечної питної води) змусили Світовий банк збільшити щорічні інвестиції зі 120 до 200 млн. доларів.
Що стосується стратегії партнерства країн Східної Європи, Кавказу і Центральної Азії, громадські організації на конференції нагнітали обстановку. Річ у тому, що спочатку передбачалося, що цей документ стане «стратегією 12», тобто його підпишуть колишні союзні республіки. З цієї причини звучало чимало зауважень, що Україна не може визначитися з векторами. З одного боку, наше основне завдання — «втиснутися» до європейської природоохоронної стратегії. А з другого, — ми відособляємося від неї, підписуючи глобальні документи з країнами соцтабору. Розвіяв міф Василь Шевчук. З його слів, Україна запропонувала розширити стратегію, і прийнятий документ, навпаки, максимально забезпечує юридичну рівність між країнами ЄС та їхніми пострадянськими партнерами.
Наступний епізод конференції, щодо якого знову-таки громадських діячів краяли неясні сумніви, — Карпатська конвенція. Доктор біологічних наук, професор Ужгородського університету Андрій Ковальчук у розмові з «Днем» стверджував, що Україна дуже багато підписує, а потім червоніє перед колегами за свої «недо». Водночас профільний комітет ВР і Міністерство екології робили великі ставки на об’єднання Угорщини, Румунії, Сербії, Чорногорії, Польщі, Чехії та України у вирішенні Карпатських проблем. Україна брала безпосередню участь у розробці конвенції, а досвід Альпійських країн довів, що спільна робота приносить набагато більше користі. Об’єднуватися країни Карпат мають намір, згідно з Конвенцією, практично у всьому — починаючи від планування й управління земельними ресурсами та закінчуючи охороною історичних пам’ятників і туризмом. Поки, щоправда, без Польщі — через технічні причини (через відставку міністра екології) ця країна Карпатську конвенцію ще не підписала. Не виключаючи можливих суперечок, які почнуться стосовно питання вибору центру і сум капіталовкладень у Карпатський регіон, голова комітету ВР із питань екологічної політики Геннадій Руденко сподівається, що Україні все-таки допоможуть. На його думку, в подібних спільних документах ми маємо всі шанси отримати значні гранти. Коментуючи журналістам підписання Карпатської конвенції, В. Шевчук, у свою чергу, відзначив, що для здійснення зобов’язань Україні знадобляться чималі капіталовкладення. Але, з його слів, Україна вже нині має західних донорів, готових відновити екосистему Карпат, побудувати греблі, готелі і дороги. Крім того, підписання конвенції означає створення міжнародного Карпатського фонду, отже, Україна цілком спроможна виконати те, під чим поставила свій підпис.
Втім, аналогічним було висловлювання української сторони після кожного підписаного нею документа. Ми ж виявилися серед тих країн — 21 із 49, — які наважилися підписати всі три протоколи. Найменше країн — 22 — приєдналися до протоколу «Про громадянську відповідальність щодо компенсації збитків за трансграничний вплив промислових аварій». Насправді, це означає, що підприємство, на якому сталася аварія, зобов’язане виплатити компенсацію потерпілій країні. Для цього, кажуть експерти, необхідно ввести екологічне страхування й аудит. В Україні до цього підготовка вже триває — парламент розглянув відповідний законопроект у першому читанні, а в Міністерстві створено структуру, яка займається перевіркою підприємств на «брудність» і тільки після цього сертифікує і страхує. Підприємство відраховує страхові внески, а потім, у разі екологічної аварії або наприкінці свого життєвого циклу, отримує гроші на ліквідацію катастрофи або виведення з експлуатації.
А загалом експерти оцінили київську подію в позитивних тонах. Багато говорили про зміцнення іміджу України, про її досягнення в останні роки у сфері екологічного законодавства. Щоправда, прозвучала і критика. Наприклад, комісар Єврокомісії з питань захисту навколишнього середовища Маргарет Валлстрем підкреслила, що Україні необхідно посилити роботу над проблемами забруднення води, а також обліку і реєстрації відходів. А основний висновок конференції не став одкровенням: міністри погодилися, що єдині «зелені» правила — явище цілком здійсниме. А принцип «той, хто забруднює, платить» неминучий для очищення Європи. Україна сьогодні сподівається, що гостинність допомогла їй стати рівною серед рівних, та остаточний висновок, схоже, західні екологи зроблять через три роки, коли нам доведеться відзвітувати про здійснену роботу.
