На жаль, можновладці, що гордо іменуються «елітою», в масі
своїй виявилися байдужі до можливостей, які надаються Інтернетом. З політиків
першої десятки на сьогоднішній день, як і в минулому році, власні інформаційні
ресурси в Мережі має, услід за Марчуком, тільки Мороз. Про що ж говорити,
якщо напрочуд мудра адміністрація Президента ніяк не сподобилася зробити
сайт для свого шефа?! Відповідні служби Верховної Ради демонструють куди
більший професіоналізм. Мимоволі виникає питання, якщо органи виконавчої
влади неспроможні навіть на це, то навіщо нам численні і, вважаю, недешеві
структури на зразок Національного агентства по інформатизації, навіщо нарочита
заклопотаність «інформаційною безпекою» В. Горбуліна і багатьох інших?
Не знаю, правда чи ні, але в електронних дискусіях майнула інформація (Помилка!
Джерело посилання не знайдене.), що сайт товариша Кучми вже готовий і обійшовся
він бюджету (читай, нам з вами) в $120 тисяч, але, ось біда, ніяк не визначаться
із змістом — яку інформацію про Промінь Останньої Надії можна розміщувати,
а яку — ні. Та й те сказати, не встигнеш поставити фотографію з яким-небудь
вірним соратником Леоніда Даниловича — а він вже персона нон-грата, або
взагалі…в Штатах. Так ось і живемо. Важко не погодитися з думкою, що головна
причина байдужості українських політиків до Інтернет у наступному: «для
відщипування «діткам на цукерки» від бюджетних потоків Інтернет не потрібен.
Там грають роль зовсім інші механізми... « Відвертість, органічно властива
Інтернет, більшості наших політиків і задарма не потрібна, навіть шкідлива.
І тон тут, як не сумно, задає сам Президент Кучма.
А що ж партії, самодіяльні об'єднання громадян та інша
громадськість? Уже ж їм, здавалося б, сам Бог велів за допомогою новітніх
технологій протистояти авторитарним намірам з боку виконавчої (та і законодавчої)
влади.
Так, деяка кількість інформаційних ресурсів, присвячених
їх діяльності, є. Однак кількість, однак якість… Дані рейтингової системи
PING вельми красномовні: з декількох десятків сайтів скільки-небудь помітний
інтерес викликають буквально пара-трійка, причому «помітний» — це від сили
півсотні відвідувачів за день. У чому причина? Схоже, у якості інформації,
що пропонується.
Візьмемо, наприклад, сайт «Об'єднаного прес-центра «Вибори
99» (http://www.elections99.com.ua). Організатори проголошують: «Наша мета
— створення недержавного, позапартійного, позаблокового прес-центра для
оперативного, неупередженого і об'єктивного освітлення ходу виборчої боротьби,
накопичення, аналізу і надання ЗМІ і окремим журналістам достовірної інформації
про виборчий процес у всіх регіонах України». Судячи із зовнішнього вигляду,
грошей для цього витрачається немало. І який же результат? Цитую: «Аналіз
даних соціологічного дослідження показав, що у разі виборів президента
України прямим голосуванням лідером серед кандидатів на цю посаду є діючий
Президент України Леонід Кучма. За його кандидатуру готові проголосувати
19,6% опитаних». Наводяться результати опитів, надані фірмою «Соціс-Геллап»,
згідно якими, знов-таки, Леонід Кучма попереду на білому коні, Наталія
Вітренко трохи позаду, а всякі там морози з марчуками ледве помітні зі
своїми жалюгідними 5-8% голосів майбутніх виборців.
Комізм ситуації в тому, що тут же, по сусідству, кожний
бажаючий може взяти участь у віртуальному голосуванні на ту ж саму тему.
І подивитися результат: Євген Марчук — 37,9%, Олександр Мороз — 22,4%,
Леонід Кучма — 8,6%. Питається — звідки така волаюча різниця? Де коментарі
шановних організаторів проекту? Так і «Соціс-Геллап», думаю, варто б було
розказати детальніше про методики своїх досліджень, що дають такі чудові
результати. Я не закликаю орієнтуватися тільки на результати опитів в Інтернет
— дуже вузька і специфічна аудиторія. Але у них є одне величезне, принципове
достоїнство — повна прозорість. Проголосував — тут же побачив, як додалася
одиничка на користь «твого» кандидата. Не вистачає для віртуальної «перемоги»
— обзвонив знайомих і друзів… Дуже багато останнім часом свідоцтв на користь
того, що «дані» так званих «соціологічних досліджень» фальсифікуються на
користь одного з кандидатів. Раз уже шановні добродії декларують готовність
служити Істині і їй одній — вони зобов'язані своєчасно реагувати на здивовані
питання співгромадян.
Ще один приклад сумнівного «аналізу» — проект «Антикандидат»
(http://anticandidate.8m.com/). Анонімна «група патріотів» не скупиться
на гучні слова: «…Мета — наповнювати інформаційний простір матеріалами,
які б спонукали виборців віддати перевагу кандидату, що вже визначився
з геополітичними орієнтирами, знає проблеми, … має реальний міжнародний
імідж, вміє співпрацювати з фахівцями світового рівня…Відкрита інформація...
без прямого нав'язування оцінок... Шлях у нас один — людська гідність,
достаток — ... мати вибір, гідний громадянина України».
На перший погляд, творці постаралися, зібравши немаленькі
досьє на претендентів. Я як побачив, що Євгену Марчуку присвячене 76 000
друкарських знаків, чотири газетних шпальти, то аж крякнув від задоволення
— ну, шаную! Однак ентузіазм мій швидко випарувався. Добірка матеріалів
починається цитатою з газети «Харків», старанно підкресленої редактором
сайта: «Всі соціологічні опити сьогодні показують дуже низький процентний
рейтинг Євгенія Марчука як потенційного кандидата в Президенти (3 — 5%)».
Далі зібрані в купу матеріали критичного характеру, в тому числі і гучні
«Нас порівняли мури, як статут», «Гарний чоловік — не професія», старанно
передруковані в свій час всіма прокучмовськими ЗМІ. Назвати їх аналітичними
мова не повертається — звичайні агітки, зготовані за принципом «а ще в
окулярах!».
Переходимо до розділу, присвяченого О. Морозу: 40500 знаків,
починаючи з відомого опусу «Олександр Мороз: кар'єрист переміг політика?»,
надрукованого у «Фактах». На аналітику також не тягне. По 35 — 40 тисяч
символів присвячено Вітренко і Симоненко і (рекорд!) аж 93 000 — нашому
спікеру. Судячи по підбірці матеріалів, найбільше задоволення творцям сайта
могло б доставити видовище негайної і, по можливості, болісній смерті Олександра
Миколайовича… Я звернув увагу на чергову цитату, виділену розробниками:
«На думку спостерігачів, за лівих сьогодні готові голосувати 26% виборців,
враховуючи, що приблизно стільки ж голосів на торішніх парламентських виборах
завоювали одні тільки комуністи (а є ще прихильники Вітренко, Ткаченко
і Мороза), то так званий «єдиний» лівий кандидат має реальний шанс…» Звертає
на себе увагу якась надмірна кількість отрути, що точиться на адресу абсолютно
різних людей.
Подумалось — десь це я вже зустрічав. Точно! Скоренько
лізу в розділ «Президент України Леонід Данилович Кучма» і бачу таке ось
цікаве кіно: всього 34500 знаків, причому, скажемо так, не самих гострих
і коронна цитата: «…Підсумки опиту читачів «Події»:
67 % — за Кучму…». І щоб ви не сумнівалися…
І знову та ж парадоксальна ситуація — результати віртуальних
голосувань, з якими можна ознайомитися на сайті, демонструють абсолютно
іншу картину. На питання: «Хто буде наступним Президентом України?» тільки
10% опитаних відповідають «Кучма». Більшість віддає перевагу Морозу і Симоненко.
На питання «Хто з кандидатів в Президенти приніс найбільшу користь Україні?»
— знову таки, тільки 9,5% опитаних назвали нинішнього Президента. Перші
три місця розділили Марчук, Мороз і Симоненко.
До речі, про колишнього міністра закордонних справ «Антикандидат»
не знайшов чого сказати. Після ознайомлення з усім цим у мене склалося
враження, що «ноги» даного проекту «ростуть» з боку тієї частини «націонал-демократів»,
які ще ніяк не награлись у «дочки-матері» з нинішньою виконавчою владою.
Дуже помітна аргументація: «Ні лівому реваншу! Ні кедебистам, навіть якщо
немає нічого конкретного «проти»! Так державнику Кучмі, навіть якщо конкретного
більш ніж досить!», на якій паразитує значна частина Руху. У наявності
замовлення і досить незграбне виконання.
Висновки, які можна зробити, такі:
* Існує інтерес до Інтернет як до механізму створення відкритого
громадянського суспільства з боку найбільш активної в економічному і політичному
плані частини суспільства.
* Інтернет не став і не стане для влади подібним механізмом,
поки їм, владі, це «нецікаво».
* Це нецікаве практично всім представникам влади за винятком
двох-трьох чоловік.
* Громадські організації і об'єднання вже почали процес
самоорганізациії незалежної інформаційного середовища. Процес йде повільно
внаслідок відсутності коштів у організацій, не вбудованих у владу.
Не сумніваюсь, ближче до виборів український політичний
Інтернет отримає могутній поштовх. Вже сьогодні всі аргументи стосовно
«мікроскопічного» рейтингу того ж Євгенія Кириловича спростовуються дуже
просто — досить відвідати його сайт (marchuk.kiev.ua) і взяти участь в
голосуванні, що проводиться агентством «Норма-ПРЕС». Інтернет — це дзеркало,
на яке безглуздо ображатися або намагатися його розбити.
