Михайло Якубович, студент магістеріуму зі спеціальності «релігієзнавство» Національного університету «Острозька академія», є одним з небагатьох в Україні фахівцем у галузі арабістики, яких у двадцятирічному віці переклав п’яту частину Корану українською мовою.
Не підлягає сумніву, що самотужки вивчити арабську мову та займатися перекладом оригіналу Корану українською може лише унікальна людина. Тому, йдучи на інтерв’ю, я очікувала, що зустрінуся з кимось абсолютно екстраординарним. Проте побачила приємного комунікабельного молодого чоловіка, геніальність якого проявляється не у пафосній поведінці, а в наукових досягненнях.
Михайло Якубович навчається на магістеріумі спеціальності «релігієзнавство» Національного університету «Острозька академія». На запитання, чому обрав для себе саме цю спеціальність, відповів, що йому подобається заглиблюватися у себе та інших.
Вивчати арабську мову Михайло розпочав в одинадцятому класі. Своє неординарне захоплення пояснює доволі просто: «Хтось вивчає англійську, хтось німецьку, хтось польську, хтось арабську. Світ різноманітний, тому важко виявити той момент, коли тобі щось захотілося вивчати, але мені це подобається». Вивченням мови Михайло займався самотужки без будь-якої спеціалізованої вузівської підготовки, проте все ж вважає, що повністю самостійно мову вивчити не можливо, хіба що письмову літературну. У змістовному плані дуже допомагає спілкування з носіями мови і, перш за все, робота з текстами. «Мені доводилося спілкуватися із представниками арабського світу в Україні, зокрема, у Києві. Дуже допомагає розвиток інформаційно-технічних засобів зв’язку, що дозволяють спілкування з представниками інших країн». Наставником-консультантом Михайла Якубовича у вивченні арабської мови є професор університету «аль-Азгар» у Каїрі Ахмад аш-Шаркаві.
Захоплення арабською знайшло своє відображення у перекладі Корану, займатися яким Михайло розпочав два роки тому. Першим редактором перекладів, що підтримав ініціативу студента, став проректор з наукової та навчально-виховної роботи Острозької академії професор Петро Кралюк. «В українській мові не існує традиції перекладів з арабської мови, тому доводиться бути новатором. З одного боку, це добре, а з іншого — вкрай важко. Тексти взагалі завжди важко перекладати, оскільки перекладач ніби привілейований читач, він має право переказувати чиюсь думку, але з іншого боку знає, що він цю думку змінює», — ділиться враженнями Михайло Якубович. За його словами, під час створення хорошого перекладу має значення абсолютно все: знання перекладачем предмету, термінології, відповідників, що й визначає важкість роботи, адже все ніколи не врахуєш. Частково допомагають консультації з фахівцями зі Сполучених Штатів Америки та Росії, які знають текст. Упродовж двох років Михайло Якубович переклав п’яту частину Корану. У майбутньому планує здійснити його повний переклад. У своїй праці орієнтується, насамперед, на читацьку аудиторію, адже вважає, що не повинно існувати перекладача, який не думав би про власного читача.
Переклад Корану є лише одним з напрямків наукової діяльності Михайла. Базовим полем для його досліджень є середньовічна філософія ісламського світу, виражена в арабській мові. У контексті зазначеної теми Михайло Якубович вивчає герменевтичну проблематику, тобто інтерпретацію тексту як смислових основ філософської думки, та питання визначення релігії у філософії мусульманського Середньовіччя. «Важливо пояснити, які межі філософський світогляд ісламського світу визначає для світогляду релігійного. Ми сприймаємо Схід у парадигмі протиставлення віри та розуму вслід за європейською філософією, у той час, як у мусульманській філософії такого протиставлення фактично не існує. Тому актуальним є швидше вивчення відношення розум- традиція».
Робота над перекладом Корану поєднана із герменевтичною проблематикою, проте сам Коран до філософських текстів Михайло не відносить, швидше визначає його як передфілософію через сакральність. Паралельно він займається темою екзегези, тобто вивченням коментарів до Корану.
«Не можна порівнювати Україну постійно лише з Заходом, а Схід ігнорувати, який відіграє дуже важливу роль у сучасному світі. Кожна світоглядно розвинута нація співставляє себе з іншими і отримує таким чином певний дискурс ідентичності. У країнах Західної Європи, наприклад, немає ідеологічної єдності текстів. Сьогодні у нашому суспільстві прослідковується багато копіювань за західними зразками, але ж існують інші традиції, які здатні забезпечити смисложиттєвий розвиток людини, дати їй певну інформацію для роздумів, відобразити парадигму іншого культурного буття, яке може включати ті ж самі проблеми, але демонструвати дещо інше ставлення, пропонувати шляхи їх вирішення».
