Упертість має неоднозначну репутацію: з одного боку, «ты почему такой упрямый, своей не слушаешься мамы», а з другого — «надо быть спокойным и упрямым», щоб від життя отримувати певний бонус. Більше того, ставлення оточуючих до впертого міняється з віком останнього.
ІСТОРІЯ ВПЕРТОСТІ
Дитяча впертість — абсолютно неминуча стадія розвитку дитини. Те ж саме, що називається кризою трьох років. Дитина уперта «з чистого інтересу» — таким чином він досліджує межі своїх можливостей. Дитина постійно незадоволена тим, що пропонують їй дорослі, їй важливо зробити все наперекір. Доходить навіть до смішного: «Надягаймо жовту сукню», — пропонує мама. На що чадо їй відповідає: «Вона не жовта, а синя». Причому у своїй упертості дитина може йти не тільки наперекір бажанням дорослих, але і наперекір власним бажанням — головне ствердити свою волю і зрозуміти, їй підкорятимуться чи ні.
Нічого не зробиш, криза трьох років — це специфічний етап розвитку. Як і будь-яка криза, вона доводить до того, що дитина має навчитися кільком речам: вона вчиться керувати своїми емоціями і вольовою сферою і через порушення заборон засвоює правила.
Батькам, звичайно, доводиться неабияк помучитися з трирічною впертою дитиною, тому райдужним такий період не назвеш. Але ще більш неприємний період з погляду батьків — це підліткова впертість. Суворо кажучи, на цій стадії повторюється те ж саме, тільки на новому витку. Основний мотив підліткової впертості — самоствердження. Але, на жаль, в чистому вигляді це зустрічається тільки в благополучних родинах. В інших (яких більшість) до самоствердження домішуються протест проти постійної опіки, протест проти брутальності батьків або навпаки: упертість стає результатом того, що підлітку в усьому потурають.
Словом, батьки згадують період підліткової впертості, особливо якщо вона бурхливо виявлялася, як один із найважчих періодів виховання дитини. Уже здавалося б, куди простіше з безпроблемними дітьми: тихі в дитинстві, слухняні в юності, які не створюють жодних проблем родині. Можливо, з погляду спокою батьків це і добре, а ось дитина, яка не пройшла всі стадії упертості, викликає настороженість: вона, імовірніше, не навчилася під час криз вирішувати певні проблеми зі світом, із заборонами і зі своїми емоціями. І цілком імовірно, що «свято неслухняності» вибухне в більш пізньому віці й з більш руйнівними наслідками.
З УПЕРТІСТЮ, ГІДНОЮ КРАЩОГО ЗАСТОСУВАННЯ
А ось упертість у більш дорослому віці пов’язана вже не з життєвими кризами, а із вдачею. Жага відкидати вимоги інших людей (причому ті, що стосуються і речей, і вчинків), звичайно, може знов слугувати славній справі самоствердження. Але може і просто стати звичкою. «Поступіться старенькій місцем» — «Ще чого! — Якби вона не попросила, то поступився б, а так, не буду».
І ось в чому парадокс. Якщо дитяча і підліткова впертість вважаються штукою прикрою, то доросла впертість часом зводиться в ранг достоїнства. Мовляв, Іван Петрович уже точно своїм не поступиться. Гад, звичайно, Іван Петрович, зате міцний мужик і успіху, напевно, досягне. Чи то дійсно в це вірять, чи то плутають упертість із завзятістю і цілеспрямованістю?
Тим часом за результатами досліджень, до впертості більше інших схильні люди з підвищеною афективністю й інтелектуальною обмеженістю. У такому разі шанси на життєвий успіх помітно знижуються.
Гнучкість же часто плутають із безпринципністю, безхребетністю чи спритністю. Для того, щоб виявляти гнучкість, дійсно потрібні певні задатки: щонайменше вміння не відступати від своєї мети і аналізувати обставини, що змінюються.
Ілюстрація до істинної гнучкості мислення — у досить відомій історії про Резерфорда, що приймав у своїх студентів іспит із фізики. Запитання в білеті у одного з них звучить: «Як виміряти висоту будівлі за допомогою барометра?» Спочатку студент дав пару відповідей, оперуючи знанням законів фізики. Наприклад, вийти на вулицю в сонячний день і виміряти висоту барометра і його тіні, а також виміряти довжину тіні будівлі. Потім, вирішивши нескладну пропорцію, визначити висоту самої будівлі. Є й інший спосіб — прив’язавши до барометра шнур, ви можете піднятися з вашим маятником на дах і, розгойдуючи його, обчислити висоту будівлі за періодом прецесії. «Проте, — додав студент, — є і ще кілька цілком очевидних способів: спустити з даху барометр на мотузці, а потім виміряти довжину мотузки. І, нарешті, можна просто прийти до керівника і сказати: у мене є прекрасний барометр, він буде вашим, якщо ви повідомите мені висоту будівлі». Цього студента звали Нільс Бор.
Психологи вважають, що гнучке сприйняття — основа продуктивного творчого мислення. Іншими словами, це здатність підбирати доцільний, найбільш відповідний спосіб дії, а не зациклюватися на одному, вибраному колись раз і назавжди.
