Пройдуть тисячоліття, а ця вина Німеччини все ще не буде змита.
Ганс Франк, підсудний на Нюрнбергському процесі, 1946 р.
60-та річниця визволення табору смерті Аушвиць-Біркенау (Освенцім) стала міжнародною подією. Завтра із цього приводу до Польщі прибудуть урядові делегації із 44 х країн світу. Очікується приїзд президента РФ Володимира Путіна, президентів Франції та Німеччини Жака Ширака й Горста Келера, прем’єр-міністра Італії Сильвіо Берлусконі, президента Ізраїлю Моше Кацава, віце-президента США Діка Чейні, королеви Нідерландів Беатрікс. Відвідає Краков і новообраний Президент України Віктор Ющенко, батько якого також був в’язнем табору смерті під час Другої світової війни.
Учора ж генеральний секретар ООН Кофі Аннан, виступаючи на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, присвяченому 60-й річниці, закликав виявити повагу до пам’яті всіх їх жертв. «ООН ніколи не повинна забувати, що її було створено у відповідь на зло нацизму, і її обов’язки стосуються не лише євреїв, але й усіх народів, які зазнали або яким загрожує схожа доля», — заявив К. Аннан. Як передає Інтерфакс-Україна, при цьому він нагадав, що після Другої світової війни геноцид пережили також народи Камбоджі, Руанди і колишньої Югославії.
На початку травня 1940 р. у польське містечко Освенцім, що під Краковом, приїхав щойно призначений комендантом концтабору Рудольф Франц Фердинанд Гесс, або просто Рудольф Гесс (не плутати з іншим Рудольфом Гессом, котрий був помічником Гітлера по нацистській партії). Сам концтабір ще не існував. Його треба було збудувати на околиці містечка, і негайно.
14 червня 1940 р. концтабір Освенцім прийняв перших 700 в’язнів-поляків. До кінця року в ньому було ув’язнено вже 10000 противників нацизму.
Поряд із концтабором будувалися хімічне та військове підприємства, на яких мусила працювати безплатна робсила.
У березні 1941 р. до Освенціма прибув рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер з інспекторською перевіркою. У її ході з’ясувалося, що концтабір треба розширити за рахунок знищення семи польських сіл. На очищеному від будівель просторі намічалося збудувати ще один концтабір на 100 тисяч політв’язнів та військовополонених, які будуть надходити зі Сходу.
На той час Друга світова війна точилася вже півтора року. У серпні 1939 р. Гітлер і Сталін підписали секретний пакт про розподіл Європи на сфери їхнього впливу та про віковічну дружбу між ними. Час від часу вони вітали один одного з перемогами в загарбанні малих країн. Але ось «велика» дружба двох тиранів лопнула. «Сам буду володіти світом. Навіщо мені отой азіат у чоботях», — сказав Гітлер Ріббентропу й пішов на вчорашнього друга війною.
У другій половині 1941 р. покотилися до Освенціма ешелони з радянськими військовополоненими, серед яких українці становили значний відсоток. Невдовзі їхня кількість сягнула 14 тисяч. Умови життя в концтаборі були жахливими. Голод, холод, каторжна праця, терор есесманів косили людей щоденно сотнями. «Радянські військовополонені мерли, як мухи, — скаже потім на слідстві Рудольф Гесс. — Люди їли людей. Я сам бачив трупи, в яких була вирвана печінка». На кінець 1944 р. в Освенцімі залишалися живими 92 радянські військовополонені.
У той приїзд з інспекторською перевіркою Гіммлер висвітлив Гессу ще одну важливу проблему: «Фюрер, — сказав він, — покладає велику надію на Освенцім для остаточного вирішення єврейського питання». Він наказав негайно рити глибокі ями, в яких будуть спалюватися тисячі задушених газом людей. Сидячи після війни в польській в’язниці під слідством, Гесс написав спогади про свою діяльність комендантом концтабору Освенцім. Він пише, що для знищення великої кількості людей потрібен був газ. І що він був дуже задоволений, коли його підлеглі продемонстрували йому дію «Циклону Б», який у сполуці з киснем перетворювався на ціаністий водень. Газ дослідили на радянських військовополонених, 900 чоловік за півгодини — як не було.
А тим часом з усієї окупованої німцями Європи потяглися до Освенціма ешелони з євреями. Задушені газом трупи тисячами складали в глибокі ями, заливали нафтою та спалювали. Така процедура потребувала багато часу, а його не було. Бо на залізничній платформі концтабору розвантажувалися все нові й нові вагони. Тому прибулий Адольф Ейхман, котрий відповідав перед Гітлером за ліквідацію євреїв, запропонував Гессу терміново будувати крематорії. За короткий час їх було збудовано чотири. Але й після цього печі крематоріїв та палаючі ями не встигали за газовими камерами, які за добу могли видати до 30 тисяч трупів.
Колосальні багатства надходили в концтабір разом з привезеними людьми. Польський вчений-юрист Ян Зен якось висловився, що євреї привезли в Освенцім стільки цінностей та валюти, що на них можна було б купити пів-Європи. А колишній співпрацівник політвідділу концтабору есесівець Пері Броад пригадує, як шелестіли під його чобітьми, ніби опалі листя, тисячодоларові купюри, коли він проходив залізничною платформою після того як людей було відправлено до газової камери.
Німці запевняли євреїв, що вони, відпрацювавши деякий час у Польщі, одразу ж повернуться до своїх домівок. Люди брали з собою в дорогу те, що могли нести в руках. У концтаборі цінності та валюту у них відбирали, а самих страчували газом та спалювали в печах крематоріїв.
Рудольф Гесс пише: «Спочатку ми заганяли в газові камери, ніби в баню, жінок та дітей, а після них — чоловіків. Деякі з жертв інтуїтивно відчували близьку смерть і починали виявляти свій жах зойками та плачем. Таких негайно виводили з камери і за рогом убивали пострілом в потилицю. Був такий випадок: одна єврейка підійшла до мене і, показуючи на своїх чотирьох малих діток, сказала: «Хіба у вас вистачить сили убити цих малих гарненьких діток? Хіба у вас немає серця?» Але я наказав офіцерові, що стояв поряд, загнати матір з дітьми в газову камеру». До речі, комендант Освенціма мав своїх п’ятеро дітей, яких він, за його словами, безмірно любив. Але то були його діти.
Гесс пише, що в період холокосту Гіммлер, Ейхман та інші високі чиновники часто приїздили до Освенціма. З великою цікавістю простежували вони весь процес знищення людей. У металевих дверях газових камер були зроблені маленькі віконця, через які високі чини могли спостерігати за тим, як тисячі людей гинуть від газу. «Одного разу після такого сеансу, — пише Гесс, — Гіммлер сказав мені, що у покійників перед спалюванням треба виривати золоті зуби, а в жінок обрізати волосся». Після цього спеціальна команда в’язнів займалася такою процедурою. Кілограмові зливки переплавлених коронок відправлялися до Берліна, а зрізане волосся — до текстильної промисловості».
Увесь процес знищення людей, починаючи від залізничної платформи і до печей крематоріїв, проводився так званою зондеркомандою, яка складалася виключно з євреїв, яких час від часу самих знищували.
Навесні та влітку 1944 р., коли до Освенціма привозили на страту багато людей, зондеркоманда налічувала тисячу в’язнів.
Концтабір Освенцім був водночас лабораторією, в якій досліджувалися на практиці медичні наукові теорії, які для більшості досліджуваних закінчувалися смертю або каліцтвом. У перспективі нацизм передбачав, що після успішного завершення війни німці як вища раса заселятимуть землі на сході (Польща, Україна) і велика кількість слов’янського населення їм буде непотрібною. Заради цього на десятому блоці головного табору професор Карл Клауберг проводив медичні досліди щодо стерилізації жінок. У той же час лікар Йозеф Менгеле працював над проблемою збільшення дітонародження у нацистській Німеччині. Для своїх дослідів він добирав єврейських дітей-близнюків, яких потім страчував.
Адміністрація концтабору укладала контракти з медичними науковими установами країни на продаж їм «дослідного матеріалу», тобто в’язнів. Як свідчить сам Рудольф Гесс, концтабір відправляв у такі установи сотні в’язнів, беручи за голову 180—200 марок.
Понад 30 націй світу мали за колючим дротом Освенціма своїх мучеників. Тільки в’язні з багатонаціонального Радянського Союзу носили на червоному трикутникові (вінкелі) поряд з номером латинську літеру R — росіянин. Щоб дізнатися про національність такого в’язня, треба було запитати його самого.
20 липня 1942 р. до Освенціма прибув транспорт в’язнів із Західної України, який офіційно називався «Бандера группе». 8 серпня прибув другий транспорт з таким найменуванням. Але й вони мали на трикутнику літеру R. Відомо, що Гітлер, як і Сталін, не жалував українських націоналістів, особливо після того як у Львові під час німецької окупації 30 червня 1941 р. було проголошено відродження Української Республіки. У ті роки всюди на неосяжному євразійському континенті, від Гамбурга до Магадана, в концтаборах Європи та Сибіру можна було стрінути українця, який карався за рідну землю.
Провідники українського національного руху проти окупантів, такі як Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько та інші, були ув’язнені в концтаборі Саксенхаузен. Великий відсоток серед українських політв’язнів становили жінки. Доля багатьох українців у Освенцімі склалася трагічно. Серед них два брати Степана Бандери, Олександр та Василь, які залишилися в освенцімській землі назавжди.
Право на життя в концтаборі мали виключно працездатні в’язні. Час від часу добирали непрацездатних, робили їм укол фенолу в серце або просто відправляли до газової камери. Пері Броад пригадує, як одного разу привезли на знищення велику групу вкрай виснажених в’язнів жіночого філіалу. Жінки плакали, благали есесівців не убивати їх. Одначе всі вони були вбиті газом і спалені в печах крематорію.
Через чотири роки концтабір на околиці міста Освенцім за територією у 40 кв. км та смугастим населенням у 250 тисяч чоловік перевищував свого тезку в двадцять разів.
Із середини 1944 р. під тиском наближення фронту зі сходу концтабір почав планомірну евакуацію в’язнів до західних концтаборів.
За видатні заслуги перед фатерландом Рудольф Гесс був нагороджений Рицарським хрестом і переведений до Берліна. У концтаборі залишалися його надійні спадкоємці. Такі як Карл Фрич, котрий першим дослідив на людях дію «Циклону Б», Герхард Паліч, який власноручно відправив на той світ 25 тисяч в’язнів, Пауль Блобль, котрий почав свою криваву кар’єру в Бабиному Яру під Києвом, есесівка Марія Мендель, яка одним змахом важкої дубини вбивала нещасних у жіночому таборі.
Треба сказати, що комендант концтабору зовні не походив на страшну потвору. Ніхто ніколи не чув, щоб Гесс розмовляв з підлеглим підвищеним тоном або вдарив в’язня. Був, щоправда, гріх на його совісті. На початку своєї нацистської кар’єри він убив учителя-антифашиста, за що відсидів у тюрмі шість років. У дитинстві батьки виховували Руді в релігійному дусі, бажаючи бачити його в майбутньому блаженною людиною. Але син не виправдав сподівання батьків. Він став одним з найжорстокіших катів ХХ сторіччя. Щоправда, Рудольф Гесс своїми руками не вбивав. Він віддавав накази іншим убивати та вимагав від них безумовного виконання наказів.
На початку січня 1945 р. усі крематорії разом з газовими камерами були одночасно знищені закладеною в них вибухівкою.
18 січня, зранку, в усіх філіалах, секторах, а також у головному концтаборі почали шикувати в’язнів для евакуації їх на захід. Похід очолив прибулий Рудольф Гесс. Останні 60 тисяч людей у смугастому рушили пішки, залишаючи на мерзлій дорозі кривавий слід. А через 9 днів після евакуації в’язнів, 27 січня 1945 р., радянські солдати 107-ї дивізії, якою командував генерал Василь Петренко, увійшли в порожній концтабір Освенцім.
Як свідчать документи багатьох міжнародних комісій, котрі розслідували злодіяння нацистів під час Другої світової війни, а також вирок Міжнародного трибуналу в Нюрнберзі, у гітлерівському концтаборі Освенцім за 4,5 року його існування загинули насильницькою смертю 1,5 мільйона людей («Польська наукова енциклопедія», 1995 р.).
2 квітня 1947 р. Верховний народний трибунал у Варшаві засудив Рудольфа Гесса до страти. 16 квітня вирок був виконаний. Колишнього коменданта Освенціма повісили на території колишнього концтабору.
Обмита дощами шибениця стоїть і сьогодні, завершуючи собою експозицію музею.
...Освенцім — це місце нелюдських злочинів одних і самопожертви, героїзму інших. Ось деякі з прикладів. Молода єврейка, яку привезли до Освенціма на страту, зрозумівши, що її чекає, вихопила у есесівського офіцера Шеллінгера пістолет і застрелила його, тяжко поранивши другого есесмана. На третього їй не вистачило секунди. Автоматна черга охоронця заспокоїла жінку.
Політв’язень Освенціма, польський ксьондз Максиміліан Кольбе свідомо пішов на страту заради життя ближнього, такого ж, як він, політв’язня.
За це потім Папа Римський причислив Кольбе до святих мучеників. А вдячні поляки звели на честь святого Максиміліана Кольбе прекрасний костел у м.Освенцімі.
Ганна Польщикова з Криму потрапила до Освенціма вагітною й потайки народила там сина, якого зуміла зберегти до звільнення. У 1995 р. вона була запрошена на урочистості з нагоди 50-річчя звільнення Освенціма. На урочистості Ганна Павлівна Польщикова приїхала з сином, кремезним бородатим чоловіком, який вирішив відзначити свій півстолітній ювілей на місці народження.
Вижило в пеклі Освенціма небагато в’язнів, і доля їхня після війни склалася по-різному. Наприклад, Юзеф Циранкевич після концтабору очолив уряд Польщі, громадянка Франції Сімона Вайль вісім років головувала в Європейському парламенті, Елі Візель став письменником, нобелівським лауреатом, а Михайло Марунчак — відомим у світі українським істориком.
Це, так би мовити, «у них», на Заході. А от у нас, на рідній землі, бідолахам не щастило. А як же — за кордоном були, «на ворога працювали» (існувало у нас за радянських часів таке звинувачення). Наприклад, Сергій Богатирьов з Дніпропетровська після Освенціма десять років будував залізницю Воркута — Норильськ за 58-ю статтею — зрада Батьківщині, Роман Червінський зі Львова за такою ж статтею десять років плавив метал в Норильську, Людвіг Лисак із Хмельницького як «зрадник» десять років орудував киркою у кам’яних кар’єрах о.Сахалін, а полтавець Андрій Рева за таким же звинуваченням десять років мив золото на Колимі.
Почувши про погрози батька, військовополонений старший лейтенант і в’язень Заксенхаузена, старший син Сталіна Яків Джугашвілі наклав на себе руки.
Ті, хто після німецького концтабору не потрапив у радянський, всіляко приховували своє минуле. Марія Іващенко з Хорола зробила собі пластичну операцію, знявши з лівої руки концтабірне тавро — порядковий номер. А Марія Федорченко з Полтави за допомогою бритви, ножа та кислоти самотужки витравила кляті цифри на руці.
Усі репатріанти з СРСР (концтабірники та остарбайтери) автоматично одержували заборону на багато професій, навчання у деяких ВНЗ, мали категоричну заборону на закордонні поїздки.
Після війни в колишньому нацистському концтаборі створено музей. Його відвідують мільйони туристів, серед яких чимало відомих людей. Так, у 1997 р. музей в Освенцімі відвідала Гілларі Клінтон. Оглянувши експозицію, вона була шокована побаченим і почутим. «За останні десятиліття природа людей не змінилась. Уроки освенцімської трагедії не стали повчальними, — сказала вона. — Що чекає людство в наступному столітті?» На запитання першої леді США відповідає шведський політолог Пер Альмарк у своїй книжці «Відкрита рана». Автор стверджує, що в ХХ столітті від геноциду загинуло 170 мільйонів невинних людей. «Якщо люди нарешті не прийдуть до взаєморозуміння між собою, то при наявності новітніх засобів знищення людей планета Земля у ХХI столітті може обезлюдніти», — робить висновок автор.
