Євгена Степановича не стало буквально кілька місяців тому — до свого дня народження він не дожив три місяці (помер 14 травня 2017 р.). Євген Грицяк прожив досить довге, насичене і цікаве життя, на долю якого припало немало випробувань. Це справді легендарна людина, справжній український націоналіст, коли незалежної України ще не було, багаторічний в’язень радянської тоталітарної системи, великий інтелектуал та справжній моральний авторитет, давній друг «Дня». Одна з характерних рис Євгена Степановича — він, попри складний життєвий шлях, був відкритим до знань. Послідовник Махатми Ганді, він завжди пропагував ненасильницький спротив системі, духовний розвиток людини й суспільства, говорив, що українцям варто зійти з того шляху боротьби, до якого ми звикли, в якому силі протистоїть лише сила і який щоразу призводить нас до поразки.
«До ненасильницьких методів боротьби я дійшов навпомацки. Це вже після Норильського повстання я вивчив методику Махатми Ганді, індуських йогів і став переконаним прихильником саме ненасильницького спротиву. Я зрозумів, що з тієї людської енергії, яка все тільки ламає, знищує, трощить, ніколи нічого доброго не виходить. Але, водночас, протестувати мирно люди переважно не вміють, — розповідав Євген Грицяк у 2013-му до 60-річчя Норильського повстання. — Коли ми нашим бараком таки повстали, серед нас виявилося тільки два штрейкбрехери із 45, решта — стояли до кінця. На певному етапі було дуже складно керувати людьми, складно було утримати їх від застосування насильства. Бо насправді це б тільки послугувало приводом та виправданням для адміністрації табору, яка б нас розстріляла. Саме утримувати людей від насильства й було найскладнішим».
Нагадаємо, що повстання в Норильському концтаборі (Таймирський, а тепер Долгано-Ненецький округ Красноярського краю Російської Федерації) розпочалося 25 травня 1953 р. й тривало до 4 серпня 1953 р., підняло близько 20 тисяч політичних в’язнів, представників 86 національностей і стало проявом ненасильницького опору тоталітарній системі. Як припускають історики, саме Норильське повстання спричинило Воркутинське та Кінгірське, стало однією з причин «відлиги», появи шістдесятництва, дисидентства та зрештою — розпаду СРСР. Під час Норильського повстання разом із представниками 85 інших національностей українці (а їх було понад 70%) відстоювали власні права та гідність саме ненасильницькими методами.
В останньому п’ятничному номері («День», № 135-136 за 4 серпня 2017 р.) у нас вийшла стаття «В пошуках моралі і авторитету», в якій ми, відреагувавши на пост у FB, підняли питання моральних авторитетів в Україні. Складна тема, яка потребує особливого підходу і навіть свого роду розслідування. Адже однією з проблем є невміння помічати і прислуховуватися до своїх моральних авторитетів. Одним з прикладів якраз був Євген Грицяк.
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ
«Можливо, дійсно, сьогодні говорять про брак моральних авторитетів, бо просто такі люди, як тато, певною мірою залишилися не розпитаними, — коментує «Дню» донька Євгена Степановича Марта ГРИЦЯК (на фото). — Знаєте, за життя Євгеном Степановичем дуже цікавились прості люди — з нашого села, сусідніх, з області... люди їхали звідусіль. Для когось він був народним цілителем, лікарем душі і тіла, для когось — другом-порадником, високим інтелектуалом, до якого завжди можна звернутися за порадою. Ще за Радянського Союзу ким він тільки не був для людей — адвокатом, юристом, консультантом — з усіх навколишніх сіл приходили до Грицяка з «невирішеними проблемами», і тато завжди допомагав їх вирішити. Написати заяву, звернення, кому якийсь лист прийде із-за кордону (знає тато ту чужу мову чи ні), всі приходили до нього, і він завжди допомагав. Були випадки, що люди отримували спадок — чи то в Польщі, чи Канаді — і завжди Євген Степанович допоможе оформити той спадок, підкаже, куди і як правильно звернутися, навчіть, як діяти. Тобто його всі знали, як кажуть у селі, між своїми людьми. А журналісти цікавилися значно рідше. Були з районки, з обласних видань, якось приїздила Валентина Доброта... Але системний інтерес і цікавість до тата — до його «норильської історії», життєвих інтересів, зрештою, до філософії його життя проявляв лише «День». Моральні авторитети були і, на щастя, ще залишаються. Просто, повторюсь, їм треба надавати належну увагу, розпитувати за життя».
Наше видання зробило максимум для того, щоб ім’я Євгена Грицяка стало відоме Україні і світові. Євген Степанович був частим гостем редакції «Дня», а газета — підготувала своїм читачам десятки знакових матеріалів про нього, його уроки та високу етичну планку, інтелігентність, життєву мудрість. На шпальтах газети друкувалися інтерв’ю із лідером повстання у четвертому таборі, було організовано круглі столи за його участю. Наші журналісти їздили у рідне село Євгена Степановича, щоб зняти кілька відео у рамках проекту «День-TV». Чого, здається, не зробив жоден центральний канал.
«Для мене моральним авторитетом є людина, яка пройшла через певні моральні і фізичні випробовування і не зрадила сама собі, своїм переконанням. Інакше кажучи, не зламалась, — коментує «Дню» історик, голова Українського інституту національно пам’яті Володимир В’ЯТРОВИЧ. — Євген Грицяк був саме такою людиною. Це було особливе покоління, яке боролося в надскладних умовах за незалежність країни, — чи то зі зброєю в руках, чи то ненасильницькими методами. Це покоління, яке ми з впевненістю могли б назвати моральними авторитетами, відходить. На жаль, наші сучасники недооцінювали цих людей і не так часто з ними спілкувалися, не завжди давали потрібну оцінку їм. Можливо тому нове покоління і виявилось не настільки морально стійким. Це треба надолужити, адже залишились їхні праці, інтерв’ю, фільми».
Власне, визнання потрібне було не самому Євгенові Степановичу, а українцям, щоб пояснити його постать, наблизитися до його ідей. Особливо молодому поколінню, зокрема в політиці, яке потребує правильних орієнтирів.
«Одна з найбільш сильних рис Євгена Грицяка — це цілісність його особистості. Він був монолітним, — каже Володимир В’ятрович. — На жаль, в молодшому поколінні політиків ми радше зустрічаємо людей клаптикових, еклектичних, які намагаються пристосовуватись до суспільних симпатій. Євген Грицяк і люди його покоління мали більш тверді переконання. Грицяк не змінювався залежно від якоїсь політичної кон’юнктури. Зараз ми маємо нову хвилю випробувань, які пов’язані із війною. В цьому горнилі вже народжується покоління зовсім нової якості, і йому варто черпати натхнення у таких людей, як Євген Грицяк. Так і буде сформована нова генерація українців, серед яких будуть ті, кого ми зможемо назвати моральними авторитетами».
«Євген Грицяк, як і до речі Євген Сверстюк, показали свою внутрішню скромність, виваженість, абсолютну змістовність, — продовжує Володимир В’ятрович. — Вони не зациклювались на своїх особистих амбіціях та їх не можна було звинуватити в тому, що вони намагались отримати якісь свої дивіденди. Прагнення до свободи — це певна енергія. І вона притаманна українцям. Але будь-яка енергія може бути використана як для побудови чогось, так і для руйнування. Тож самої енергії замало. Потрібні орієнтири і бачення для того, щоб зрозуміли — свобода допомогла українцям залишитися українцями, а з іншого боку, при відсутності внутрішньої дисципліни призводила до анархії».
Своїм важливим досягненням Євген Степанович називав видання книги «Автобіографія йога» українською мовою. Це робота Парамаханса Йогананда, що перекладена вже багатьма мовами світу, в тому числі вже давно і російською, але не українською. Він переклав і знайшов можливість видати цю книгу.
«Євген Степанович мене вразив неймовірною рівновагою, він нагадував тих святих, пробуджених людей, у яких сяють очі від впізнання вищих неземних цінностей, водночас ці очі щирі, чисті, наче дивиться на тебе немовля. Я не повірила своїм очам, що в Україні є така людина і світ про нього так мало знає. Він поділився думкою і знанням про індійську філософію, глибоким знанням Ґанді, Вівекананди, Таґора. Таке не зустрічаєш і серед професійних індологів, сходознавців з титулами академіків і докторів наук, а також серед багатьох мешканців Індії. Я була зворушена, — розповідає «Дню» після зустрічі з Євгеном Грицяком голова правління Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула ГОШ («День», № 80 за 15 травня 2017 р.). — Євген Грицяк — великий українець, який щиро любив свою країну і не продався. Його думки щодо останніх подій теж вражають! У кожному слові стільки мудрості без пошуку слави, влади або матеріального збагачення. Його феномен ще буде вивчати академічне коло. Ейнштейн сказав про Ґанді — «Колись люди будуть здивовані, що така людина у плоті і крові взагалі існувала і крокувала нашим світом». Мені здається, про Грицяка будуть згадувати цими ж словами».
ПРЯМА МОВА
• «Історію творять мученики, а не мучителі»
• «Суспільство, на жаль, ще не готове підтримати якісну альтернативу»
• «Ми потребуємо духовного розвитку. Йоги кажуть: хто виправить себе, той виправить світ. Українцям потрібно повернутися до духовного життя, тоді вони знайдуть шляхи найправильніші, і найправильніші вчинки за ними будуть іти слідом»
• «Я всіх політиків міряю за лекалами Ганді»
• «Доля Європи зараз вирішується в Україні»
• «Цієї війни було не уникнути (про агресію Росії проти України)»
• «Сьогодні Росія продукує абсолютний фашизм і не має морального права говорити про перемогу в Другій світовій війні»
• «Росія ніколи не дасть нам спокою — хіба що Захід притисне її санкціями. Коли математично розрахувати, то у нас немає шансів перемогти. Але якщо взяти духовно, то дух іноді перемагає велику силу ворога»
• «Головне для України — розірвано «братерські ланцюги» з Росією»
