Нас уже ніколи не буде 52 мільйони, і навіть 50 мільйонів. Щонайбільше, за оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, до 2015 року можна розраховувати на 46 мільйонів. І лише за наявності дуже багатьох «якщо», насамперед пов’язаних із рівнем добробуту та медичної допомоги. Поки ж, за прогнозами інституту, що був оприлюднений у п’ятницю, через десять років в Україні житимуть на мільйон сімей менше, а середній їхній «розмір» становитиме три людини. Тобто сподіватися на зростання народжуваності не випадає. Радше навпаки: за нинішніх темпів розвитку епідемії ВІЛ/СНІД, так звані втрати ненароджених можуть становити 100—200 тисяч. А ще до 2015 Україна «постаріє»: на 1000 осіб працездатного віку припадатимуть аж 438 пенсіонерів. І загалом останні становитимуть 21,7% населення країни.
Зате, як переконані автори дослідження, буде цілком реально збільшити середню тривалість життя українців. Зі зростанням добробуту «постаріють» хвороби кровотворення. А грамотно розроблені профілактичні програми вплинуть на курців і тих, хто зловживає спиртним. У результаті, за оцінками експертів, у середньому українці житимуть на 6-7 років більше, а отже, всього на 4-5 років менше, ніж у Європі. Крім того, добробут у країні значно зменшить еміграційний потік. Цілком можливо, що в 2015 році до України приїдуть на 50 тисяч більше, ніж виїдуть із неї.
А нині щорічно населення країни скорочується на 400 тисяч осіб. І річ навіть не стільки в тому, що українські сім’ї обмежуються, як правило, однією дитиною — це тенденція загальноєвропейська і, на думку демографів, мало піддається змінам. Проблема в нашій тривалості життя та причинах смерті. Чому, наприклад, в Україні 47% чоловіків помирають, не доживши до пенсії? Та тому, що, за даними Міністерства праці і соціальної політики, кожне четверте виробництво в нас не відповідає санітарним нормам і не приділяє належної уваги безпеці. У результаті щорічно від травматизму і нещасних випадків гинуть 70 тисяч українців.
Окрема тема — суїциди. На 100 тисяч осіб у нас у середньому припадають 26 самогубств, тоді як показник у 20 випадків ВООЗ оцінює вже як критичний. Формально, як стверджує психолог Ірина Жданова, причини зведення рахунків із життям у нас не мають нічого спільного з соціально-економічною ситуацією — це горезвісні любовні трикутники, розлучення, зради. Але якщо з’ясувати, то до самогубств штовхає, скажімо, не сам факт розлучення, а його результат — втрата житла або джерела доходу. Що вже казати про основні медичні причини смертності — хвороби кровообігу, дихальних шляхів і онкологічні. Якщо до того ж щорічно на голову кожному українцю «звалюються» 85 кілограмів шкідливих речовин, енергетична цінність раціону харчування 20%, за міжнародними нормами, відповідає рівню бідності та голоду, а за даними опитування, проведеного Інститутом соціології НАНУ, 49,3% не можуть купувати всі необхідні їм ліки.
Зрозуміло, щоб покращити більшість цих показників, потрібне економічне зростання. Але його може загальмувати те ж саме «старіння». У розвинених країнах накопичувальна пенсійна система працює давно й успішно, тому розширення лав немолодих майже не позначається на працездатній частині населення. А в Україні за нинішньої ситуації з нарахуванням пенсій, на думку експертів, доведеться збільшити податки або «підняти пенсійну планку». Сьогодні, за даними Держкомстату, у віці 60—70 років зайняті лише третина чоловіків і чверть жінок. Але більша їх частина — в сільській місцевості, а отже, пов’язана ця зайнятість насамперед із власним підсобним господарством. Водночас немає жодного дослідження, яке підтверджувало б, що немолоді працюють гірше та повільніше. А в європейських країнах уже давно дійшли висновку: «пакет» знань, мудрості та досвіду використовується недостатньо ефективно.
В Україні ситуація з пенсіонерами особлива. Згідно з соціологічними опитуваннями, старості в нас бояться 60%. Причини цього відомі, а наслідки такі: депресія посилюється, так звана пенсійна хвороба розвивається, здоров’я гіршає. На думку психолога Наталії Дем’яненко, ліки одні — зайнятість. Можна, наприклад, створити при кожному виробництві або установі курси перекваліфікації. Закінчивши їх, немолода людина могла б за бажання перейти на легшу роботу. Або, на думку Н. Дем’яненко, можна створити спеціальні робочі місця для немолодих й активно їх рекламувати. У будь-якому випадку, ефект очевидний: і пенсіонери не почуваються «за бортом», і лави працездатних поповнюються.
Словом, вихід є. Інститут демографії та соціальних досліджень спільно з Держкомстат у своїй концепції демографічного розвитку запропонував і конкретні кроки. Наприклад, для стимулювання народжуваності — розвивати житлове кредитування й інші «квартирні» програми; для «оздоровлення» українців — впроваджувати сімейну медицину; для регулювання міграції — створювати систему інформування про можливості працевлаштування в інших регіонах країни. Так чи інакше, треба діяти. Адже існує ще й песимістичний прогноз: згідно з ним, до 2015-го українців буде всього 42 мільйони.
