Нині в Україні нараховується більше сотні немовлят, котрі народилися в місцях позбавлення волі і, по суті, відбувають термін покарання разом із своїми матерями. За нашим законодавством, з першого дня народження і до двох років вони знаходяться в інтернатах при колоніях і лише дві години на день перебувають зі своїми матерями-в’язнями. Потім їхня доля складається по-різному: кого забирають родичі, а хто потрапляє до інтернату в очікуванні кінця маминого терміну ув’язнення.
— Цим дітям не бракує ні їжі, ні інших матеріальних благ, їм бракує материнського тепла і уваги. Особливо це відчутно, коли дитина знає що у неї є мама, але дуже мало часу проводить з нею, — стверджує Наталя Калашник, заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Аби пом’якшити суворі умови життя, Державний департамент України з питань виконання покарань та Інформаційно-консультативний жіночий центр разом із Швейцарською Агенцією з розвитку та співробітництва розробили нову програму, спрямовану на покращення умов середовища дітей, матері яких відбувають покарання, по суті — міні-реформу в пенітенціарній системі. Згідно з нею, матері будуть проживати разом з дітьми весь час. З ними працюватимуть соціальні працівники, які навчатимуть матерів доглядати за дітьми. Крім того, вони допомагатимуть жінкам адаптуватися до життя за колючим дротом у перші місяці звільнення.
Експерти стверджують, що програма має багато «плюсів».
— Іноді ці дітки власною присутністю у світі виховують своїх матерів, котрі в минулому мали не найкращу репутацію: вони здатні змінити світогляд жінки-злочинця краще, аніж будь-яка соціальна програма, — переконана Наталя Калашник.
Як відомо, в колоніях для засуджених мам, режим утримання дещо м’якший. Фахівці говорять, що трапляється таке, що жінка вагітніє заради власної вигоди — дитина їй абсолютно байдужа, тож вона залишається на плечах держави. Так, за словами голови правління Інформаційно-консультативного жіночого центру Олена Суслової, у цих жінок розвивається споживацьке ставлення до життя: вони знають, що їм не обов’язково займатися власними дітьми, це зроблять інші. Проте це не означає, що на цих жінок можна махнути рукою, зрештою, слід подбати про майбутнє їхніх дітей...
— Така ситуація, як зараз у в’язницях, є не природною і стресовою, як для ще ненароджених дітей, так і для дітей, які живуть з матір’ю у в’язниці, — наголосила Олена Суслова. — Багато ув’язнених матерів, які виросли у дитячих будинках, не мають родинного досвіду, материнських навичок і знань як доглядати і виховувати дитину. Цей час ув’язнення можна використати для покращення їх психологічного стану, набуття корисного досвіду і збільшити таким чином шанси на соціальну інтеграцію.
Також фахівці застерігають, що у людей може з’явитися упереджена думка, що діти народжені в «зоні», є майбутніми злочинцями або у них формуються антисоціальні погляди. Як, приклад, вони наводять життя видатного український вченого О.О. Богомолця, який теж був народжений в «зоні» і бачив свою матір лише раз за життя: його місце народження ніяк не вплинуло на його соціальну позицію.
— Чим більше злоби в суспільстві, тим більше — в ув’язнених. А чим більше милосердя — тим менше злоби, — зазначила Наталя Калашник. — Від поінформованості й небайдужості суспільства залежить доля цих ще невинних, а вже покараних немовлят.
За інформацією експертів, програму планують впроваджувати в життя з наступного року.
КОМЕНТАР
Катерина ОВЧАРИК , психолог:
— Сім’я в колонії є неповною — немає батька. Тому дитина бачить модель поведінка лише матері. До певної пори у дівчинки материнська модель придатна, а якщо це хлопчик, то йому в майбутньому житті буде важко скласти певні орієнтири, які закладаються саме з дитинства... Це той період, коли саме закладається емоційно-чуттєва сфера і тому дуже потрібно, щоб були поруч дуже близькі люди. Озлобленість, роздратованість формується в людини тоді, коли вона не отримує належної любові саме від найближчих людей — батьків. Тому вік від нуля до трьох років є дуже важливим. Чому у нас декрет дається матері до цього віку? А щоб вона була поруч навіть фізично, бо мала дитина прив’язана до матері саме до цього віку. Коли зайняті справами жінки наймають няньок, щоб дитина була під доглядом, хоч i не з батьками — це теж негативно впливає, але не настільки. Адже дітям потрібно, щоб були поруч рідні. А уявіть собі якщо взагалі немає нікого ! По-перше, це негативно впливає на самооцінку дитини, на її «я»-образ: самооцінка занижена, оскільки дитина не отримує підбадьорення і заохочення зі сторони своїх батьків, родичів, які в тому віці допомогли б їй були поруч. Страждає й емоційно-вольова сфера — теж від недостачі любові. Нагадаю, що у людини є дві здатності, які даються від народження — здатність до пізнання і до любові. До пізнання формується пізніше, а здатність саме до любові формується у перші тижні і місяці життя. Якщо дитина не має емоційно-чуттєвого досвіду, який можуть дати батьки, то у світі зможе орієнтуватися тільки за допомогою здатності до пізнання.
Нині навіть у пологових будинках дитину не відлучають від матері, адже вони дев’ять місяців були зв’язані однією пуповиною (віддалення повинно бути поступовим). Тому якщо в колоніях мати бачить дитину лише дві години, це не формує у неї материнських почуттів, у дитини ж за такий обмежений проміжок часу не розвивається здатність до любові. Тому діти ростуть емоційно нерозвинутими: у них недостатньо почуттів, їм характерна серйозна й однотипна міміка і взагалі — відсутня амплітуда емоцій. Вони виростають не чутливими, і це при тому, що не зазнали негативних впливів. Адже у дитини від народження немає імунітету до якихось психологічних впливів — мати повинна її захищати. Якщо ж цього немає, все це відображається на психіці дитини.
