Якщо раніше від армії тікали через дідівщину, непрестижність служби та не дуже комфортні умови проживання, то тепер українські юнаки мало не стають у чергу на військову службу. Нещодавно міністр оборони України Михайло Єжель підписав наказ про початок весняної призивної кампанії. Як стверджують військові, цього року кількість охочих служити в армії перевищує число вакантних місць. Так, на одне місце в строю претендує шість-сім молодиків. Можливо, час покаже, що ж змушує хлопців іти в армію: через піар міністерства чи економічні труднощі.
Як пояснили «Дню» у прес-службі Міністерства оборони, великий конкурс зумовлений тим, що для хлопців, які тільки-но закінчили школу й не змогли вступити до вищого навчального закладу, а тим паче — знайти роботу, з чим нині досить проблематично, армія — це найкращий вихід із ситуації. Бо тут і нагодують, і одягнуть, ще й платитимуть щомісяця кілька сотень гривень на кишенькові витрати. Тому в деяких регіонах батьки самі ведуть синів у військкомат, аби їх тільки взяли служити. Але чи будуть насправді ці кишенькові витрати й нормальне утримання солдатів, якщо фінансування лишиться на тому ж рівні, що й торік? А в 2009 році Міністерство оборони отримало з бюджету вісім мільярдів гривень із передбачених дванадцяти. Як кажуть фахівці, така сума була найменшою за останні п’ять років.
За даними Генерального штабу Збройних сил України, лише на проведення весняної призовної кампанії з державного бюджету треба понад 1,5 млн. гривень. Призов молодого воїна обійдеться в 64,5 гривні, плюс витрати на харчування і доставку до місця служби. Загалом навесні планується призвати до лав армії 26 тисяч осіб (восени минулого року було на 450 осіб менше).
Однак радіти тому, що армія почала користуватися популярністю серед юнаків, особливих підстав немає. Бо йдуть вони туди не з хорошого життя, а для того, щоб втекти від проблем хоча б на короткий час. А там, гляди, здобудуть у армії якусь професію (того ж водія, механіка чи будівельника), матимуть певний досвід роботи, і вже на кілька проблем менше. Проте хотілося б, аби попит на армію зростав не через фінансову кризу та безвихідну ситуацію, а через почуття обов’язку і, врешті-решт, — патріотизму, гордості за Україну. Та це, мабуть, справа далекого майбутнього.
КОМЕНТАРI
Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціальної та політичної психології АПН України:
— Молодому хлопцеві після закінчення школи працювати десь без спеціальності й досвіду роботи дуже важко. Ще важче хлопцям із сільської місцевості. Але що саме цікаво, досвід військової служби відкриває потім шлях для професійної самореалізації не тільки в армії, а й у різних силових структурах, у Міністерстві надзвичайних ситуацій. Я не вважаю, що зараз значно виріс престиж професії військового чи взагалі служби в армії. Ми протягом п’яти років проводили дослідження у фокус-групах, учасників яких просили скласти рейтинг професій за соціальним статусом, то професія військового стояла нижче навіть за професію водія. Звісно, ситуація тут ще не покращилася, але армія зараз стала для окремої частини молоді надійним прихистком. А поведінка людей, яку ми спостерігаємо, — це реакція на політику, певні політичні рішення, життєві та економічні умови. Якщо будуть змінювати політичні та економічні умови, буде змінюватися реакція на армію, можливо, вона стане професійною та більш престижною. Гадаю, саме життя сьогодні настільки жорстке й напружене, що ті страхи, які колись лякали в армії, вже не такі страшні для юнаків. По-друге, армія більш передбачувана та стабільна, на відміну від нестабільного життя. Єдиний позитивний чинник, який стимулює хлопців, — це те, що армія все-таки зараз українська, службу проходять території батьківщини. Судячи з досліджень, великий чинник у цій дідівщині був пов’язаний із крос-культурними особливостями, з тим, що в одних лавах служили хлопці з різних республік Радянського Союзу, а відповідно — з різною ментальністю. Тому в одних і тих же обставинах вони вели себе по-різному. Але основна причина нинішнього попиту на військову службу в тому, що молоді немає куди дітися, армія для них — це втеча від безвиході.
Олексій МЕЛЬНИК, провідний експерт військових програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова:
— Наразі в деяких регіонах бажаючих іти на службу в армію дійсно більше, ніж передбачають планові набори. Це пов’язано з економічною кризою, тому що в юнаків з’являється можливість повчитися і набути якоїсь спеціальності, а також це зумовлено бажанням хлопців десь перебути цей рік. Говорити з упевненістю про те, наскільки змінилася фінансова ситуація в армії, можна буде через два тижні, коли у Верховній Раді приймуть бюджет. Першим тестом на серйозність намірів влади щодо армії стане саме бюджет. Якщо він буде хоча б на тому рівні, якого вимагають військові, — а це 19 мільярдів, то це стане серйозним сигналом, що нова влада по-новому ставиться до проблем армії. Поки що ситуація надзвичайно критична. Збройні сили мають фінансуватися на рівні однієї дванадцятої від рівня минулорічних витрат, але цього немає. Згідно із заявами Генерального штабу, попередні три місяці не було виділено жодної копійки на закупівлю паливно-мастильних матеріалів. Змушені були шукати паливо з недоторканних запасів, але ж його потім треба поновити. Є окрема частина бюджету, яка йде на утримання армії, тобто заробітні плати, харчування, комунальні потреби. А далі бюджетні кошти розподіляються на основні пріоритети армії — перепідготовку та переозброєння. Торік лише на 9% були виконані плани бойової перепідготовки. А останні 18 років, крім закупівлі окремих зразків зброї, серйозно питанням переозброєння не займалися.
