Святкуючи День Валентина в нічному клубі та спостерігаючи під нестерпне гупання бас-бочки за танцями, пригадав знамениту картину Босха «Сад земних насолод» (рік створення 1503—1504).
У клубі між плюшевими зірками висіли гірлянди сердечок і пупси з янгольськими, кошлатими крильцями. Величезна дзеркальна куля космічно виблискувала в центрі стелі, всипаної зірками. Внизу відбувався доцентровий рух чоловіків і жінок. А навколо танцівників, за барними стійками сиділи ті, хто вже визначився з вибором партнера. Хтось пригощався, хтось цілувався, хтось кокетував із посмішкою. Обстановка справді була дуже близька до тієї, що зображена на геніальній картині (можливо, найсильнішого твору світового живопису!), яку тисячі критиків тлумачили і так і сяк, по сантиметрах, не звертаючи уваги на основну ідею.
Нагадаю структуру триптиха нідерландського майстра (до речі, творчість якого дуже любив видатний український карикатурист і сюрреаліст Анатолій Казанський, і вона вельми вплинула на його геніальну графіку).
Ліворуч — Рай. Там Бог гуляє, нещодавно створивши Адама та Єву. Вони ще зовсім «новенькі», до первородного гріха. Вдалині — райські кущі з різними тваринами. Відсутня будь-яка їх ідеалізація: хижак, наприклад, загриз без докорів сумління якесь травоїдне і збирається розпочати трапезу.
Праворуч — Пекло. Там на троні з конструкцією стільчака сидить Диявол у вигляді птахоголової істоти, він поглинає грішників. Тут безліч нехороших пристрастей: азартні ігри, жадібність, доносительство. Якась дерев’яна напівлюдина-напівтварина сумно обернулася до свого зотлілого черева, всередині якого — пекельна таверна — ймовірно, її згубила пристрасть до вина й обжерливість. Носії згубних земних пороків терплять за них муки. Алегоричний вигляд мають тут музичні інструменти, які з джерел насолоди перетворені на знаряддя тортур. Якщо ти шарпав струни порочних пристрастей у своїй душі, тепер слугуватимеш струнним інструментом для забав монстрів — слуг Диявола.
Серединна частина триптиха (яка і є основним предметом мого розбору) — це складна композиція, в якій у алегоричній формі зображені стосунки між чоловіком і жінкою.
У центрі композиції (який із непередаваною завзятістю ігнорують більшість мистецтвознавців) бачимо наступне: круглий ставок, у якому по коліна у воді стоять оголені довговолосі дівчата. На їхніх головах — різні фрукти-ягоди (яблука, вишні) та птахи (ворони, лелеки).
Яблука та вишні є плодами спокуси. А ворони, мабуть, символізують смерть. Любов і смерть — сусіди.
Звісно, кожен конкретний предмет на голові окремо взятої дівчини втілює (якоюсь мірою) її характер і призначення. «Правильним» дівчаткам судилося кохати, фатальним — занапащати.
На деякій відстані від них, немов по цирковому манежу, на тваринах вигоцують багато оголених чоловіків. Дівчата спокусливо поглядають зі ставка на кавалерів, жестами запрошуючи, заманюючи. Одна, не витримавши, почала видиратися з «діворозплідника». Однак багато дівчат удають, що їх не стосується цей відвертий чоловічий парад. Юнаки теж удають, що вони тут ні при чому, однак слухняно рухаються замкненим колом.
Кожен звір, на якому сидить кавалер (висловлюючись за Фрейдом) втілює його «его» — його тваринну (психічну, міфічну) суть. Це може бути кабан, кінь, лев, верблюд, осел, ведмідь. (На цапові — місце вільне. Художник запрошує охочих його зайняти).
Щоб підкреслити, що в образах тварин художник виражає певну сексуальну суть кавалерів, одного з них він посадив на звіра, який є нічим іншим, як чотирилапим фалосом.
Із чоловічого «ескадрону» розчулюють хлопці, які вдвох скачуть на одній конячці. Вони інтимно вкриті дзвоником із пелюсток і явно нетрадиційної орієнтації. Хлопці ізолювалися від дам і вважають за краще не брати участі в шлюбних іграх.
Решта мужиків із дарами: в кого риба, в кого — ягоди. Небагато з них відкрито поглядають у бік дівчат. Цим, на мою думку, художник підкреслює не так соромливість, як початковий чоловічий егоїзм, замішаний на самозамилуванні та самореалізації. Однак процес зближення просувається!
Босх півтисячоліття тому показав головний двигун земного людського життя (зображення тут справді нагадує електромотор у розрізі: ротор — статор), який працює на струмі, що виникає завдяки різниці між двох полюсів, двох людських втілень — чоловіка та жінки. (Подібну модель символізують і знаки «інь» та «янь»).
Далі на картині виниклі вже пари розбрідаються навсібіч. Деякі проводять час весело (приблизно як у нічному барі): тип, у якого замість голови — розколена темна посудина, ненав’язливо обійняв дівчину, крутить їй голову порожніми розмовами; компанія в гаю зібралася поласувати малиною-полуницею...
Одна пара поселилася всередині непомірно великої ягоди (любов, що виросла), квіточок туди нанесли, лелеку завели — ось і подібність сімейного затишку. Але дітей на картині немає. Мабуть, тут зображена більш рання стадія любовних стосунків. Зате є одна пані при надії. Під прозорим ковпаком («під ковпаком» незручної ситуації) трійця: два парубки та вагітна жінка у фаті нареченої. Один із них у відчаї хапається за голову, другий узяв жінку під руку. Ймовірно, триває з’ясування — чия майбутня дитина та чия, власне, наречена?
А флірт набирає обертів по всьому периметру картини: вдалині фантастичне хвостате водяне чудовисько чоловічої статі (судячи з обличчя, що скидається на шолом середньовічного рицаря), заграє з русалкою. За химерною архітектурною спорудою (типовою для Босха) заздрісно причаївся натовп цих водяних «рицарів» із ягодами напоготові.
Найбільш захищене враження на картині справляє закохана парочка у пузирі, що росте з квітки. Видно, що в цій маленькій сфері (яка у свою чергу нагадує яйце) за невидимою шкаралупою для закоханих — увесь навколишній ландшафт зник (адже часом закохані не лише годин не помічають, а й усього іншого).
Поряд один мужик (третій зайвий, чоловік, який змирився зі зрадою?) тягне на спині відкриту устричну раковину, з якої недвозначно стирчать чоловічі та жіночі ноги. Між ногами в чоловіка з раковини викочуються перлини. Напевно, коханцям там непогано, якщо вони виробляють такий дорогоцінний «продукт». Отже, Босх не ставився навіть до такого кохання абсолютно нетерпимо (як стверджували ортодоксальні релігійні фанатики), а й не був пропагандистом абсолютної сексуальної свободи, як заявляли в XX столітті «просунуті» фрейдисти. Як геній, що усвідомлює свою силу та відповідальність за неї, Босх намагається уникати крайнощів: як розпусти, так і аскетизму.
На картині є філософ-відлюдник у глеку (посилання до Діогена). На цього типа зібрався повитріщатися натовп бездіяльної молоді. Одна з дівчат, прийшовши попід руку з кавалером, завмерла просто біля входу з двома вишеньками на голові. Філософ поки що вважає за краще харчуватися крихітними плодами з дзьоба птаха, ніби промовляючи, що віддає перевагу насолоді духовній перед тілесною. Однак недарма іронічний Ієронім зобразив у його руці точно таку ж гілочку з двома вишеньками, як і у цієї дівчини. Її кавалер жартома тягнеться вдарити відлюдника по спині. Той обернеться, побачить цю красуню з таким же ягідним набором і — закохається! А вже непотрібного нареченого викинуть, дожартувався. Обмін ягодами неминучий!
Що особливо захоплює в Босха, то це те, що, глобально зображаючи світобудову, він не викидає з неї маленькі життєві сюжети, а навпаки — вміло вибудовує з них загальну, багаторівневу модель життя.
Хоча, повторюю, майстер не схильний до крайнощів, він, звісно, моралізує. Рай він вважав за краще показати на початку «винаходу» людини, і тому там «малолюдно». Зате в Пеклі — ніде яблуку впасти! Однак, попри небезпеку там опинитися, людство (за Босхом) не може, не хоче й не повинне відмовитися від стрижневої радості «саду земних насолод» — любові.
Безліч великих художників зображали устрій Всесвіту. І в головному вони одностайні: рай — царство Світла, пекло — Пітьми, і між ними, як між двома полярними полюсами, крутиться Життя. За свої діяння ти потрапиш або в команду Світла (з відповідною ієрархією), або до служителів Пітьми (де також, імовірно, свої кар’єрні сходи). Але в темному царстві, змальованому Босхом, звертає увагу те, що карають за гріхи, не пов’язані прямо з любовними пристрастями. Оскільки ті є одним із головних джерел енергії й умовою (зрештою!) розмноження людства. Великого двигуна природи не зупинити!
У сатиричних геніїв, до яких належить Ієронім Босх, від іронії до пафосу, від жарту до гімну — один крок. І гімн цей — Любові! Що він і втілив у цій чудовій «Валентинці», відправленій майбутнім нащадкам для розваги та як повчання!
