Два слова, винесені у заголовок, є магічними для тих, кому доводиться виступати на сцені, помості чи арені. Але чути їх можуть не всі вихованці Бердичівської дитячої естрадно-циркової студії «Жанр». Створюючи її три роки назад, ентузіасти зважились на вельми ризикований експеримент. Тоді, розповів «Дню» директор місцевого центру ранньої медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів Тимофій Клим, він запропонував професійному еквілібристові і повітряному гімнасту, вихідцю з Бердичева Петру Герасименку взяти участь у проекті реабілітації дітей з особливими потребами за допомогою циркового мистецтва. Ідею підтримали мер міста Василь Мазур і керівництво міського управління освіти. І ось при загальноосвітній школі №5 з'явилася згадана студія, де діти з обмеженими можливостями отримали шанс разом з однолітками, які не мають серйозних проблем зі здоров'ям, зайнятися освоєнням циркових трюків. Очолив її, як ви вже здогадались, П. Герасименко. Одними з перших кандидатів у майбутні артисти стали: Юля Вавровська, Леся Пижик, Деніс Політов. У першої не розвинута ліва кисть, Леся від народження практично не чує (навіть із слуховим апаратом) і не розмовляє, у хлопця — інвалідність із серцево-судинного захворювання. Праця як для дітей, так і для тренера, згадує зараз Петро Миколайович, була на межі людських сил. Але вдалося переконати дітей повірити в свої сили, в те, що вони зможуть навчитися складним цирковим трюкам і виходити з ними на публіку. Та чи не найважче було довести їхнім батькам, що цим варто займатися. Хоча, з іншого боку, розповів «Дню» директор школи №5 Віктор Мартиненко, саме на прохання батьків, які не захотіли віддавати своїх дітей з особливими потребами в спеціальні інтернати (багато хто так і робить, перекладаючи клопоти про таких дітлахів на державу. — В.К. ), у цій школі відкрили спеціальні класи. Та ще й вступила в дію відповідна державна програма їхньої реабілітації без відриву від сім'ї.
...В спортивному залі згаданої школи йшло звичайне тренування студії «Жанр». Розминку з усією групою проводила Юля Вавровська — Петро Миколайович каже, що це принцип. Мета — кожен учасник студії, незалежно від фізичних особливостей, повинен вміти знаходити контакт з іншими і керувати ними. Зізнаюсь, що, дивлячись на групи дітлахів, які тренувались разом, я не міг вирізнити тих, хто має вроджені фізичні вади. Отже, за поясненнями доводилось звертатися до тренера. А він знову наголошував, що спільне тренування теж є його принципом, бо з одного боку допомагає школярикам з певними вадами долати сором'язливість і вступати у контакт із дітьми, з іншого — швидше опановувати складні вправи і як, наслідок, набувати впевненості в собі, своїх можливостях. І впадала у вічі його однакова вимогливість до всіх — хіба що, і це, безумовно, виправдано, більше уваги і теплоти було приділено дітям, про проблеми із здоров'ям яких я дізнався в процесі пояснень. З цих же пояснень я довідався, що дівчата, які не чують, розуміють настанови тренера за артикуляцією губ. І те, що спілкування з ними — не проста справа, я переконався на власному досвіді. Поговорити більш-менш докладно, і зрозуміло чому, вдалося лише з Юлею Вавровською. У свої 12 років вона вже — зірка студії, з визначеною метою життя. (До речі, іншим вихованцям студії, які виступають із своїми номерами, переважно від 9 до 12 років. Шість з них мають обмежені можливості, вісімнадцять вважаються здоровими). Мені Юля розповіла, що мріє про навчання у Київському коледжі циркового мистецтва і подальшу артистичну кар'єру. Її номер еквілібру (балансування і їзди) на невеликому і більшому моноциклах (той, хто бував у цирку напевне знає, що це щось на зразок одноколісних велосипедів) сподобався викладачам коледжу. Мама Юлі Альона Вавровська сказала мені, що хоча і виховує доньку сама, але схвалює її мрію. Зараз юна моноциклістка (вибачте за новотвір) здебільшого виступає в парі із своєю найкращою подругою Любою Курьятою, яка не має фізичних проблем, але в той же час її не вабить, як Юлю, доля циркової артистки. Оля Білик, у якої проблеми із слухом і вимовлянням звуків і слів, змогла мені трошки розказати, як їй подобається відпрацьовувати парний акробатичний етюд разом із Вікою Кокошею, яка практично не говорить. А ще Оля дуже любить, коли її хвалять. Пробую її м'язи на руках — в них вже відчувається тренована сила. З Лесею Пижик я поговорити не зміг. Замість неї секрети спільної роботи у акробатичному номері з елементами клоунади «Бочонки» — це пластичні трюки з використанням металевих труб, куди вони, зігнувшись навпіл, дивом вміщаються — мені розкрила її партнерка Еліна Сідлецька, у якої немає проблем не тільки у площині мови, але і в інших вимірах здоров'я. Вона розповіла, що під час виконання вправ, щоб Леся попадала в такт музичного супроводження, вона жестами підказує їй, що треба робити. Еліна не приховує, що хоче стати артисткою, бо, зізнається щиросердно, любить бути в центрі уваги. Разом з Лесею вони закінчують підготовку клоунади «Кухарчата». Парний номер з моноциклами в поєднанні з «Бочонками» і деякими іншими трюками юні циркачки часто показують в синтетичній композиції «Бердичівський козачок», який користується незмінними успіхом у публіки. Власне, на тренуванні неозброєним оком було видно, що переважна більшість вихованців студії займається і готується до виступів з явним задоволенням.
Звичайно, можна було б впасти в сентиментальне милування — такі ось молодці ці дітки- інваліди: як працюють, як гарно виступають. Тим більше, що розмов з дітьми і людьми, причетними до цієї роботи, накопичилося не на одну годину. Але, думається, головне в описаному експерименті (фахівці стверджують, що він унікальний) пов'язане з іншим, і здебільшого схованим за лаштунками сцени, на яку вони виходять. А саме, і про це також говорив П. Герасименко, в подоланні його вихованцями комплексу меншовартості і культивуванні у них відчуття, що вони такі ж діти і такі ж громадяни нашої країни, як і інші. Погодьтесь, це дуже гідна мета.
А ще вони — і тренери, і вихованці — дуже пишаються (і, безумовно, мають на це право) своїми нагородами на престижних фестивалях і конкурсах. Зокрема, отриманими призами і дипломами за перші місця у 2005—2006 роках на міжнародних конкурсах дитячого циркового мистецтва «Понтійська арена» у Севастополі і Фестивалі фестивалів у Міжнародному дитячому центрі «Артек». А також — вибореним Гран-прі на Відкритому регіональному фестивалі сценічних мистецтв у Коростишеві. Цього року вони знову запрошені на нього і не збираються повертатися без нагород. А минулої середи вони виступили у Житомирському облтелецентрі на спеціальному благодійному телемарафоні «Відкрий своє серце дітям», ініційованим народним депутатом України Павлом Жебрівським.
КОМЕНТАР
Тетяна МОСКВІНА, в.о. доцента кафедри інноваційних технологій освіти і виховання Житомирського державного університету імені Івана Франка:
— Вважаю такі підходи позитивом. Адже головна проблема дітей з обмеженими можливостями — це, як правило, слабка комунікативність, і вони від цього страждають. Тому і потрібно підвищувати їхнє вміння спілкуватися. Якщо у них є ці навички, то вони добре вживаються в комбіновану або часткову інтеграцію із здоровими дітьми, і ця інтеграція буде на хорошому рівні. Це добре, що діти з проблемами і здорові діти разом тренуються.
