Сьогодні Товариство «Знання» — наймасовіша науково-просвітницька організація України — святкує свій 60-річний ювілей. Заснована в радянський період, ця структура, окрім своєї основної освітньо-наукової функції, мала виконувати ще одну — ідеологічно-пропагандистську. Відповідно, на діяльність «Знань» спрямовувались солідні кошти та створювались усі умови для діяльності членів Товариства.
У листопаді 1990 року рішенням позачергового ХІІ з’їзду Товариство «Знання» УРСР перетворилося на Товариство «Знання» України. Відтоді багато чого змінилось в «Знаннях». Тепер це недержавна організація, яка на рівні з усіма змушена боротися за виживання. Причому слово «боротися» тут вжито у прямому смислі. Вже багато років президія Товариства не може відбитися від рейдерів, які накинули оком на майно організації, що залишилось у спадок від Радянського Союзу. Бездіяльність держави у цьому випадку — факт показовий. Таке ставлення у нас до знань і науки — не як до організації, а як до стратегічно важливого явища.
Із якими здобутками та проблемами підходить Товариство «Знання» до свого ювілею? Що змінилось і які перспективи? В якому стані сьогодні українська освіта та наука? Про це «День» говорить з президентом Товариства «Знання», академіком НАН України Василем Кременем.
— За радянських часів Товариство «Знання» було потужною структурою, з якою рахувались в науково-освітніх колах. Василю Григоровичу, скажіть, яка ситуація сьогодні? Чи залишився той престиж «Знань»?
— Так, справді, в радянський період Товариство «Знання» було потужною адміністрованою структурою в нашій країні. Цьому сприяло багато причин, зокрема те, що «Знанням» приділялася велика увага з боку держави, до діяльності організації були залучені видатні вчені, академіки, професори, інтелігенція на місцях, вчителі тощо. Ну і ще одне — організація мала серйозні фінансові можливості, якщо не прямо від держави, то від трудових колективів. За рахунок цих коштів «Знання» провадили як лекторську, так і видавничу діяльність. Сьогодні ж Товариство «Знання» дещо інше. Воно ні політично, ні ідеологічно не заангажоване і не працює на якусь політичну партію. Ми чітко стоїмо на державницьких позиціях, на позиціях утвердження громадянського суспільства, розвитку демократії, національної ідентичності та розвитку людини в нашій країні. Але ми не маємо ніякої підтримки від держави. Навпаки, у нас є проблеми з тим, що деякі рейдерські кола намагаються відвоювати наше майно. Зокрема, мова йде про готель Товариства «Знання», за який ми тривалий час боремось. І ми не зупинимося і якщо національне законодавство не зможе врегулювати це питання, ми змушені будемо звертатися до Європейського суду, щоб досягти справедливості.
Сьогодні, безумовно, Товариство «Знання» за своїм масштабом значно менше, ніж в попередні десятиліття. Але в кожній області ми маємо свої структури, в цілій низці областей є районні підрозділи, тобто в основному мережа збережена. В «Знаннях» працюють люди, віддані справі просвітництва і працюють досить активно.
Порівняно з радянським періодом суттєво збільшилась кількість напрямів роботи товариства. Окрім лекторської діяльності, ми зараз маємо низку загальнотоваристських структур, які займаються, наприклад, освітнім туризмом. В тому числі маємо і центр євроатлантичної інтеграції (в минулому році видав більше півтора десятка брошур, присвячених цій тематиці), і центр українознавства, Університет сучасних знань — вищий навчальний заклад, заснований Товариством «Знання» і який, окрім центрального відділення в Києві, має близько 10 філій по регіонах України. Ми активно працюємо по програмі «Кадри», в рамках якої ми виграли тендер і змогли підготувати велику кількість фахівців.
— Ви згадали, що «Знання» абсолютно не фінансуються державою. За рахунок яких ресурсів існує товариство?
— «Знання» знаходяться на повному самофінансуванні. По-перше, фактично всі послуги, про які я говорив, платні. Але помірно платні. Крім того, ми виграли тендери щодо просвітницької роботи по євроатлантичній інтеграції, по підготовці членів виборчих комісій. Ми також маємо певну матеріальну базу з минулих часів. Частину її ми здаємо в оренду і залучаємо ці кошти на фінансування нашої основної діяльності. Доводиться звертатися до місцевих адміністрацій і рад з проханням активно залучати наші обласні структури до проведення просвітницької, роз’яснювальної роботи на місцях. Є області, де керівництва залюбки відгукуються на таку пропозицію і частково проплачують наші послуги.
— Як людина, яка вже багато років працює в освітній системі, як оцінюєте стан сучасної освіти в Україні? Наскільки вона відповідає викликам сьогодення та вимогам ринку праці?
— Я з великою шаною ставлюсь як до минулого, так і до сучасного нашої освіти. Я противник посипати і собі, і освітянам голову попелом, перекреслюючи всі досягнення української освіти. Це непорядна критиканська позиція, що ображає сотні тисяч освітян, які працюють в нашій країні. З іншого боку, я чітко розумію, що нинішня освіта не задовольняє потреби людини, суспільства і держави. І вихід не в тому, щоб повертатись до попередньої системи — інша освіта була добра для іншого суспільства, для іншого типу виробництва. Сьогодні ж, коли світ переходить до інформаційних технологій, коли в країні відбуваються процеси переходу до іншого типу суспільних відносин, мати освіту попередніх часів — значить обумовити відставання країни, її консервування у ХХ столітті. Цього ми не повинні допустити. До того ж, в ХХІ столітті життя ставить нові вимоги перед самою людиною. Освіта повинна змінюватись і з метою підготовки конкурентоспроможної людини. Що я маю на увазі?
Є декілька генеральних напрямків реформування освіти. Людина зараз вступатиме в життя за надшвидкої змінюваності навколишнього середовища — техніка, технології, знання, інформація, міжлюдські відносини... Тобто людство вступає в інноваційний тип прогресу, і ми повинні готувати інноваційну людину — за типом мислення, культури, здатністю до інноваційної діяльності. Людину, готову змінюватись, творити інноваційні зміни. Це перше. Друге — ми повинні готувати людину, яка використовувала б знання на практиці. Це слабка позиція нашої освіти: ми абсолютизуємо одну, безперечно, важливу функцію навчального процесу — засвоєння знань, а недооцінюємо, як мінімум, дві інших функції — це навчити людину навчатися протягом життя, виробляти вміння і навички, а також навчити людину застосовувати свої знання в професійній, громадській діяльності, побуті тощо. У нас же дуже часто знання засвоюються заради хорошої відповіді на іспиті, а не заради того, щоб використовувати їх як основу, методологію поведінки людини. В цьому відношенні я вітаю введення тестування при вступі (власне, під час мого перебування на посаді міністра МОНу було започатковане експериментальне тестування), але потрібно поліпшувати цю роботу. Коли ми в 2004 році приймали відповідну постанову Кабміну, передбачали, що тестування буде введено в навчальний процес у школі. Вивчили 5—6 тем — вчитель дає по цих темах тести. По-перше, діти би знали, що вчити потрібно системно, а по-друге, вони б призвичаювались до тестової системи. Зараз же абітурієнт у визначальний момент у своїй долі вперше зустрічається з тестуванням.
Можливо, це ще не до кінця усвідомлено суспільством, але людина сьогодні поставлена в зовсім інший комунікативний простір — вона знаходиться в постійній контактній взаємодії з іншими. В кожному випадку потрібно адекватно відповісти на ці контакти, щоб при цьому зберігати свою власну сутність, а тим більше бути успішним в житті і у своїй діяльності. Тому ми повинні готувати самодостатню особистість, здатну усвідомлено ставитись до оточуючого середовища, свідомо вибудовувати власну життєву позицію.
Потрібно якомога швидше покінчити з авторитарною репресивною педагогікою, замінивши її толерантною, педагогікою співпраці. Не потрібна така школа, яка дванадцять років буде тримати дитину в умовах авторитаризму, формуючи носія авторитарних чи навіть тоталітарних цінностей.
Освіта має бути зорієнтована на дитиноцентризм, максимально наближена до виховання дитини відповідно до конкретних здібностей цієї дитини. Потрібно дати можливість дитині самопізнати себе, допомогти їй саморозвинутися, і, ставши дорослою, вона максимально себе реалізує. Тоді і людина буде щасливою, і суспільство буде динамічно розвиватися. Тому дуже важливо зараз підготуватися до профільного навчання в старшій школі. Я підтримую створення профільних ліцеїв.
Ми повинні готувати глобалістську людину, здатну жити в глобальному світі, — від усвідомлення того, в якому світі вона живе, до вивчення мов. Потрібен мовний прорив у нашій освіті, три мови — повинно бути нормою для кожного випускника школи.
І останнє — ми відповідальні за те, з якою системою цінностей дитина закінчує школу. Якщо вона засвоїла цінності минулого, то вони будуть обмежувати діяльність вже дорослої людини. Ми повинні вчити дитину бути самостійною, успішною, заможною, але чесно заможною, а не так, як більшість наших багатіїв. Ми повинні вчити дитину бути патріотом. Бо поряд з глобалістськими процесами відбувається міжнаціональна конкуренція планетарного масштабу. Тільки держава, яка згуртує свій народ, зможе максимально захистити свої національні інтереси.
