Першу перемогу отримали батьки учнів української школи №111, розташованої в одному з віддалених передмість Донецька. Вони встановили пікети перед залом Петровської райради, яка, як стало їм відомо, планувала розглянути питання про наступну ліквідацію цього популярного навчального закладу. Треба сказати, що емоції цього разу виплескувалися через край: дехто з демонстрантів навіть обіцяв здійснити акт самоспалення в разі, якщо вимоги про збереження школи не будуть ураховані. Як результат, депутати райради зняли суперечливе питання зі свого порядку денного з формулюванням: «Недостатньо пропрацьовано».
Новина обнадійлива, хоча на остаточну капітуляцію донецької влади поки що не тягне. Як вказують активісти батьківського руху школи №111, районні «слуги народу», швидше за все, спробують повернутися до теми через певний час, дочекавшись, коли громадянські пристрасті вщухнуть. Однак «протестанти» сповнені рішучості не здавати позицій, за їхніми власними зізнаннями, сили додає той факт, що вони зуміли знайти дієві форми, щоб донести до високих чиновницьких кабінетів свою точку зору та, в разі потреби, ефективно її відстоювати.
Влада поки що наполягає на власному плані. «Маємо два варіанти, — заявив, зокрема, голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Бизнюк. Перший — нагнітати ситуацію. Другий — прийти до громади та сказати: «Люди добрі, маємо школу, побудовану після війни, і є школа, побудована в 70-ті роки, втричі краща. То що ж нам, переводити дітей у ту стару школу, щоб там були й українські, й російські класи?». Важко не побачити за словами губернатора спроби пересварити мешканців робітничого селища на, так би мовити, лінгвістичній основі.
Водночас протести проти тотальної «оптимізації» шкіл відбулися ще в багатьох місцях «шахтарської столиці». Зокрема, мешканцям Будьонівського району вдалося отримати від місцевих керівників запевнення, що наступної осені прийом до СШ №136 першокласників, який, було, заборонили службовим циркуляром, таки поновлять.
Перейнявши тактику пікетів, на публічні протести вийшли учні та батьки центральної школи №2. Вони мають підозру, що на шкільну ділянку, розташовану в центрі міста, наклала око сім’я одного з місцевих чиновників.
«Офіційної інформації ніхто не дає, та чутки про закриття продовжують ходити, — каже мати однієї з учениць другого класу Лілія Сироїд. — Звичайно, в центрі міста вигідніше мати готель чи хмарочос замість школи. А наших дітей нібито планують перевести до шкіл №5 або №14, але ж це — додаткова дорога через кілька напружених міських магістралей».
У сусідній з обласним центром Макіївці готові до масових акцій протесту мешканці віддаленого робітничого селища Першотравневе, де під «оптимізацію» потрапила українська школа №77. Батьки учнів не вірять запевненням управління освіти, що, мовляв, буде організовано доставку дітей автобусами до однієї з центральних міських шкіл — їм відомо, як погано функціонує громадський транспорт у депресивному індустріальному місті. У своєму зверненні, переданому в мерію, «протестанти» підкреслюють, що вже мають «плачевний досвід закриття навчальних і культурних закладів — у селищі знаходяться в зруйнованому стані раніше закриті гірнича школа, клуб, дитячий садок, а в єдиному функціонуючому дитячому садку зараз черга на декілька років». І в цьому випадку влада також обрала тактику туманних запевнень та зволікань, уникаючи прямого конфлікту з потенційними виборцями.
Проте не всюди діється так — багато залежить від особистості того, хто стоїть за владним штурвалом. Наприклад, міський голова Горлівки Євген Клеп заявив, що «оптимізація» аж ніяк не буде дорівнювати «ліквідації». «Є питання з кількома школами, у яких в десяті класи ходить по вісім осіб. Ці класи — але не школи — доведеться закрити. Та що говорити, якщо в центрі міста навчально-виробничий комбінат ЗШ №55, що знаходиться у величезному 4-поверховому будинку, відвідують лише 100 осіб. Але це не привід його закривати. Наприклад, управління освіти розміщується в орендованому приміщенні. Ми переплачуємо вдвічі, обслуговуючи величезну напівпорожню будівлю і оплачуючи оренду. Чому б не перемістити управління освіти в школу? У цьому і є суть оптимізації. Ми докладемо всіх зусиль, щоб жодна школа міста не була закрита», — зазначив мер.
Уже сьогодні активісти «шкільних» пікетів мусять визначитися: що далі? Зрозуміло, досвідчені, ще за радянської доби виховані апаратники, що займають нині практично всі керівні посади в регіоні, так просто не відступляться. Вони мають в арсеналі «неформальні» важелі впливу на шкільних директорів, керівників громадських організацій, що нині підтримали батьківські протести, і вже їх використовують. Зокрема, директорка вже згадуваної школи №111 Світлана Бабенко, яка нещодавно палко відстоювала свій навчальний заклад, нині несподівано стала підтримувати протилежну точку зору. Що ж, про причини раптової зміни точки зору педагога, мабуть, неважко здогадатися...
Тим часом переможний рецепт несподівано простий: єднання. Тільки об’єднавши зусилля громада зможе протистояти знахабнілому й безкарному чиновництву.
