Дніпропетровському фотографові-анімалісту Дмитру Кобезі 23 роки (минулого року він захистив магістерську роботу з теоретичної математики в Дніпропетровському національному університеті). А вперше він подивився на навколишній світ через вічко фотоапарата-«мильниці» (в мої часи все починалося зі «Смены») в одинадцять. Тоді йому в душу запали птахи. Хлопчику пощастило — батьки мали фінансову можливість підтримувати його захоплення, і тринадцятирічним він отримав на день народження подарунок — сучасну цифрову фотокамеру з довгофокусним об’єктивом. «Перші університети» пройшов у Дніпровсько-Орільському природному заповіднику, дирекція якого з приязню поставилася до захоплення школяра й надала можливість для «фотополювання». Заповідник цей — дивом і Божою милістю збережений неподалік від міста-мільйонника шматочок дніпровської заплави з озерами, старицями, піщаними дюнами — став для нього справжнім навчальним класом. А вчителем була сама природа.
Уже через два роки з’явилися перші результати — світлина школяра Дмитра Кобези здобула друге місце на конкурсі, оголошеному українським представництвом фірми Саnоn, а фото різнобарвного рибалочки прикрасило сторінки «Червоної книги Московської області». 2008 року, щойно отримавши паспорт, Дмитро став наймолодшим членом групи анімалістів, яка прибула на фотосафарі до національних парків Кенії. Африканський тур він повторив і наступного року. Як наслідок — близько 5 тисяч кадрів представників фауни чорного континенту, серед яких і «велика п’ятірка» — фото знакових африканських тварин (буйвіл, слон, леопард, лев, носоріг).
Про свої враження від фотосафарі Дмитро розповідає: «Африка змінила моє уявлення про дику природу планети. Там є усе: від левів і гепардів до рожевих фламінго, крокодилів і численних антилоп. Люди та звірі живуть начебто в паралельних світах, не заважаючи одне одному. Люди не полюють на звірів, а ті, в свою чергу, не звертають уваги на людей, на їхніх очах виводять потомство, їдять, відпочивають. Екологічний туризм формує основний прибуток країни».
Проте за враженнями і цікавими знімками можна їздити й не в таку далечінь. Запам’яталися Дмитрові зйомки в країні боліт — сусідній Білорусі — на току тетеруків у Березинському заповіднику. Захоплені шлюбними іграми птахи практично не реагували на присутність фотографа у курені з гілок.
Продовжує дарувати відкриття і українська природа. Сезон 2011 року пройшов у Дмитра під знаком байбака. Цей доволі чисельний колись степовий гризун став рідкісним на усій території колишнього ареалу. Але в деяких місцях, зокрема на Харківщині, завдяки пильній охороні є потужні колоніальні поселення. В одному з них фотограф випробував методику дистанційного спуску, завдяки якій (та ще ширококутному об’єктиву) і вдалося зробити знімок сім’ї байбаків на тлі сюрреалістичного пейзажу — високого синього неба з хмаринками-корабликами.
До речі, пейзажна зйомка не є «фішкою» Дмитра Кобези. Але його невеличка серія знімків ландшафтів дніпровських плавнів мене просто зачарувала. Розглядаючи один із них, згадав зі щоденника Олександра Довженка: «Багаті були плавні, поетичні і несказанно прекрасні. І от вони щезли. І жодна художня наволоч не змалювала їх на пам’ять нащадкам...»
Ще 2006 року Дмитро створив авторський сайт, присвячений фотографії дикої природи, який відкриває його звернення до відвідувачів: «В нашому швидкоплинному індустріальному світі втрачається природний зв’язок людини з природою. Я пропоную вам відпочити і зробити дивовижну подорожмандрівку у неповторний дикий світ, яким правлять інстинкти». Дмитро розміщає там власні розповіді про героїв своїх знімків, дає поради початківцям, словом і фотознімками піднімає на щит споконвічні цінності дикої природи.
Особливість роботи з дикою природою, на думку Дмитра, в тому, що фотограф має не лише досконало знати свою справу, але ще й мати глибокі знання із зоології: «Щоб знати, де конкретну тварину шукати, потрібно вивчити її поведінку і характерні звички. Майстерність з’являється не відразу. Головне — практика. Вчіться бачити, не обмежуйтеся простими портретами тварин, урізноманітнюйте ваші знімки: включайте в кадр навколишній пейзаж, прагніть «упіймати» поведінкові моменти: залицяння, полювання тощо. Будьте готовим до захопливої гри в «кота й мишки», і коли після довгого висліджування «здобичі» отримаєш чудові кадри — кращої нагороди не треба!»
Фотомисливець співпрацює з багатьма спеціалізованими виданнями. Що ж до видання власного альбому чи відкриття персональної виставки — то це справа віддаленого майбутнього, адже в Україні, на відміну від розвинутих країн, сьогодні фотографування дикої природи — некомерційне заняття, хобі, яке дорого коштує.
Особисто я вважаю Дмитра Кобезу представником п’ятірки кращих фотоанімалістів України.
ФОТО НАДАНО ДМИТРОМ КОБЕЗОЮ
