(Продовження. Початок див. у п'ятничних номерах за 18 і 25 травня 2001 року)
БІЛЬЯРД IЗ МАЯКОВСЬКИМ
Утворилися два полюси мистецтва (на раппівців, як повних кретинів, можна не зважати): Булгаков, Станіславський з одного боку, Маяковський і Мейєрхольд з іншого. Булгаков любив ходити до клубу літераторів «Кружок» і грати в більярд. Там само подобалося бувати й Маяковському. Іноді вони грали за одним столом. У такі моменти зазвичай було багато публіки. Усі чекали скандалу. Але супротивники поважали один одного. І обмінювалися репліками в дусі: «Розбагатієте остаточно на своїх «тьотях Манях» і «дядях Ванях», вибудуєте заміський будинок і величезний власний більярд — неодмінно відвідаю й потреную», — жартував Маяковський. — «Дякую. Який вже там будинок». — «А чому б ні?» — «О, Володимире Володимировичу, але і вам «клопомор» (п'єса Маяковського 1928 року називалася «Клоп») не допоможе. Заміський будинок із власний більярдом вибудує на наших iз вами кістках ваш Присипкін». — «Цiлком згоден».
Глядачі, які чекали бурхливих сутичок, розходилися розчарованими. А пролетарських раппівців Булгаков додатково дратував, крім відмінно пошитого костюма, ще й «аристократичним» моноклем в оці.
Маяковський нападав у пресі на «Турбіних», але був різко проти заборон: «Чого доможетеся забороною? Що ця література буде розноситися по кутках і читатися з таким задоволенням, як я двісті разів читав у переписаному вигляді віршi Єсеніна». Але Маяковський не проминув у вірші «Буржуй-нуво» (1928) зачепити Булгакова. Якийсь новий буржуй (сучасний «новий росіянин»?) робив ось що — «на ложу в окно театральных касс тыкая ногтем лаковым, он дает социальный заказ на «Дни Турбиных» Булгакова». Однак феноменальний успіх спектаклю зростав! Одного разу публіка викликала артистів на біс 21 раз.
ГОСТI IЗ ОГПУ
Його книги все ще не виходили. Крім паризького видання «Білої гвардії» і берлінської збірки «Дияволіада» — нічого. Рукопис «Собачого серця» не тільки уважно прочитали, але й доповiли про нього «куди слід». 7 травня 1926-го року в квартиру Булгакових прийшли з обшуком два співробітники ОГПУ. Понятим був орендар будинку. «Хто там?» — запитала Любов Євгенівна. «Це я, — неприродно бадьорим голосом відгукнувся орендар, — гостей до вас привів».
Особісти забрали рукопис «Собачого серця», щоденникові записи, і вірш «Послання євангелісту Дем'яну» (Бєдному). (Через два роки на настійну вимогу Горького рукопис «Собачого серця» було повернуто автору. І тільки через три з половиною — щоденники. Через те, що ці записи мали особистий характер і, на думку Булгакова, були «опоганені» поліцейськими руками — він спалив зошити. Але в ОГПУ, зрозуміло, акуратно зняли копії. Через десятиліття щоденник був витягнутий iз архіву КДБ й опублікований). На «Посланні» варто зупинитися докладніше.
У травні 1925-го року в «Правді» Дем'ян Бєдний опублікував поему iз 37 роздiлiв під назвою «Новый завет без изъяна евангелиста Демьяна». У розв'язній манері Бєдний представляв Христа у вигляді п'яниці, розпусника і т.п. Цей пасквіль образив не тільки віруючих людей, але й просто грамотних. У відповідь співробітником «Селянської газети» Миколою Горбачовим було написано «Послання...». За яке його у підсумку благополучно заслали в Нарим.
Там були такi рядки: Но ты свершил двойной тяжелый грех. Своим дешевым, балаганным вздором, Ты оскорбил поэтов вольный цех И малый свой талант покрыл большим позором.
І в пресі, і в суспільстві розпалювалися богоборчі суперечки. Булгаков спроеціював їх у першому розділі «Майстра і Маргарити». Автор схожої поеми там — Іван Бездомний. А опонентом атеїстам виступив... диявол. Чергового разу проявилася парадоксальність сатиричного погляду Булгакова.
СТАЛІН
Булгаков пише ще дві комедійні п'єси — «Багряний острів» у 1928 році для театру Таїрова та «Зойкина квартира» для театру Вахтангова.
2 лютого 1929 року стало відомо про лист Сталіна «Відповідь Білль-Бєлоцерковському» (Білль-Бєлоцерковський — заздрiсний драматург, який написав Сталіну листа, де він обурювався тим, як можна пускати на радянську сцену білогвардійські булгаковські спектаклі?), у якому аналізувалися п'єси «Біг», «Багряний Острів» і «Дні Турбіних».
Сталін взагалі став пильно стежити за письменником. Він був ознайомлений із щоденниками Булгакова, що вилучили ОГПУ-шники.
Абсолютно негативну оцінку Сталін дав «Багряному Острову», назвавши його «макулатурою». Він просто нічого не зрозумів у ньому. (Сталіну не подобалися всякі там «дикунські» прізвиська Кірі- Кукі, Сізі-Бузі, Рікі-Тікі. Він не терпів неясності). Якби зрозумів — не став би давати «цінних вказівок» щодо переробки «Бігу».
«Острів», крім іншого, був блискучою пародією на вимоги радянської цензури з приводу переробок до «Днів Турбіних». Треба дати перековування одного з білих офіцерів у червоного командира — полководець Тхонго переходить на бiк повсталих тубільців. Вимагаються представники народу хоча б у вигляді денщиків — поява покоївки Бетсі, що виганяє з будинку леді Гленарван. Рекомендується закінчити п'єсу революційною піснею, — будь ласка, — у фіналі спектаклю звучить хор з оркестром, що виконує: «Хай живе Багряний острів, найславніший серед всіх країн». Навіть пародійне протиставлення назв: «Біла гвардія» — «Багряний острів».
Про «Дні Турбіних» Сталін відгукнувся прихильніше, побачивши там навіть «демонстрацію нищівної сили більшовизму». Головна ж провина «Бігу» полягала в наступному: «Біг» є проявом спроби викликати жалість, якщо не симпатію до деяких верств антирадянської емігрантщини, — значить, спроба напіввиправдати білогвардійську справу... Я б не мав нічого проти «Бігу», якби Булгаков додав до своїх восьми ще один чи два сни... щоб глядач міг зрозуміти, що всі ці по-своєму «чесні» Серафіми й всілякі приват-доценти, виявилися вигнаними з Росії не через каприз більшовиків, а тому що вони сиділи на шиї народу (не дивлячись на свою «чесність»), що більшовики виганяючи геть цих «чесних» прихильників експлуатації, здійснювали волю робітників і селян і чинили тому цілком правильно».
Після цієї «відповіді» Сталіна всі ідеологічні пси були спущені з повідця. Гавкати й кусати дозволили.
Булгаков спочатку тримався спокійно. На лайку не відповідав, як раніше. Та й яке радянське видання дозволило б йому цю розкіш? Але збирав у папку й навіть реєстрував своїх кривдників. У зошитах у нього накопичилося за все життя 298 негативних рецензій.
ПОВНА ЗАБОРОНА
У середині 1929-го року з репертуарів театрів зникли всі булгаковські п'єси: «Багряний острів», «Зойкина квартира» і, нарешті, «Дні Турбіних».
Розпухав альбом вирізок iз потворними відгуками про письменника, і поступово виснажувалася його нервова система: він став погано спати ночами. Почав смикати плечем і головою (нервовий тик). Проте він не зрадив своєму кредо: писати так, як вважав за потрібне писати, а не як «слід». «Рано чи пізно письменник все одно скаже те, що хоче сказати», — повторював Булгаков.
Настала тотальна заборона на Булгакова, як на письменника і драматурга. Фінанси — на нулі. «Гроші ж у Михайла Афанасійовича не трималися, — скаже з іронією про цей період його третя дружина. — Адже що він робив? Випивав- закушував, і опинився у фінансовій дірці. Газети його гризли, друкувати ніхто не хотів».
Булгаков пише листа Сталіну, Калініну, начальнику Головмистецтва Свідерському і Горькому (липень 1929 року): «Цього року виповнюється 10 років з того часу, як я почав займатися літературною роботою в СРСР. Iз цих 10 років останні 4 роки я присвятив драматургії, причому мною були написані 4 п'єси. Iз них три («Дні Турбіних», «Зойкина квартира» та «Багряний острів») були поставлені на сценах державних театрів у Москві, а четверта «Біг» була прийнята МХАТом до постановки. І в процесі роботи Театру над нею до вистави заборонена. Раніше заборонялися: повість моя «Записки на манжетах», збірник сатиричних розповідей «Дияволіада», роман «Біла гвардія»... Роман «Біла гвардія» був перерваний друкуванням журналом «Росія», тому що заборонений був сам журнал... Я звертаюся до вас і прошу вашого клопотання перед урядом СРСР про вигнання мене за межі СРСР разом із дружиною моєю Л. Є. Булгаковою, яка до прохання цього приєднується».
На листа не було ніякої відповіді. Навпаки в «Комсомольській правді» з'явилася заява РАППу, де Булгаков і Замятін названі «відвертими ворогами робітничого класу».
Повторно він пише листа 3 вересня секретарю ЦВК СРСР А. Єнукідзе і Горькому: «Прошу про гуманну резолюцію — відпустити мене...». 28 вересня Горькому пише знову: «Усе, що написано за десять років роботи в СРСР, знищено. Залишилося знищити останнє — мене самого».
БРАТ МОЛЬЄР
Відповіді на жодного листа не надійшло. За таких складних обставин він у жовтні 1929 року починає роботу над п'єсою про Мольєра «Кабала святенників». Відповісти на хамську поведінку влади письменник міг тільки своїми творами (як і раніше). Задум дозрів давно: цькування драматурга (Мольєра-Булгакова) батьками церкви (партійне керівництво), при потуранні першої особи держави (Людовік XIV — Сталін).
Він пише п'єсу за два місяці. Трохи раніше (у 1928 році) він взявся до головного свого твору — роману «Майстер і Маргарита» Ранні назви «Консультант із копитом», «Копито інженера», «Чорний маг», «Євангеліє від диявола».
18 березня 1930 року Головрепертком заборонив до постановки й «Кабалу святенників».
Через десять днів, 28 березня 1930 року, Михайло Афанасійович відправив другого листа Сталіну, де знову виклав свою позицію з ряду питань. Про свободу слова, про скептицизм на революційні процеси, на користь — еволюційних, про визначальну роль в цьому інтелігенції. Про те, що він не може писати речі суперечні його поглядам. «Спроб же скласти комуністичну п'єсу я навіть не робив, усвідомлюючи, що така п'єса в мене не вийде». І знову прохання — «великодушно відпустити на волю».
ДЗВІНОК ІЗ КРЕМЛЯ
Через 20 днів — 18 квітня (наступного дня після похорону Маяковського, смерть якого, імовірно, вiдіграла свою роль) — пролунав дзвінок. Сталін сказав: «Ми отримали з товаришами вашого листа, і ви будете мати по ньому «сприятливий результат». Під час розмови диктатор говорив про себе в третій особі: «Сталін отримав, Сталін прочитав...». Помовчавши, Генсек додав: «Що, може, вас справді відпустити за кордон, ми вам дуже набридли?».
Михайло Афанасійович відповів: «Я багато думав над цим, і я зрозумів — російський письменник поза батьківщиною існувати не може». Сталін: «Я теж так думаю. Ну, що ж, тоді вступите до театру?» — «Так, я хотів би». — «У який саме?» — «У Художній. Але мене не приймають там». — «Ви подайте ще раз заяву. Я думаю, що вас приймуть». Через півгодини пролунав дзвінок iз Художнього театру. Михайла Афанасійовича запросили на роботу. Він пішов і з цього часу став працювати там режисером-асистентом.
Після розмови зі Сталіним Булгаков викинув револьвер у ставок біля Новодівичого монастиря. Він хотів застрелитися.
Далі буде
