Сексуальна революція, про яку так довго пошепки говорили, здійснилась. Однак, вона не змінила осудливого ставлення більшості співгромадян до людей, які стали жертвами захворювань, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Та й рівень захворюваності, зокрема, на сифіліс, хламідіоз, трихомоніаз, мікоплазмоз, герпес та інші сексуально-трансмісивні інфекції в Україні зростає, що, за свідченнями спеціалістів, серйозно загрожує самому існуванню нації. Численним проблемам цієї специфічної, досить закритої для суспільства галузі медицини був присвячений VII з'їзд дерматовенерологів України. Про це ж учасники з'їзду — завідуючий кафедрою шкірних та венеричних хвороб, а також проблем СНІДу Національного медичного університету, доктор медичних наук, професор Володимир КОЛЯДЕНКО та доктор медичних наук, професор цієї ж кафедри Віктор СТЕПАНЕНКО — розповідають «Дню».
— Згiдно зi статистикою, венеричні хвороби насуваються з невідворотністю та стрімкістю епідемії. Як ви пояснюєте подібне?
В.Коляденко: — у часи розвиненого соціалізму в поширенні венеризму в капіталістичних країнах звинувачували бідність, проституцію, наркоманію, безробіття, жахливі соціальні умови. Сьогодні те ж саме можна спроектувати на більшість пострадянських країн. Суспільство, принаймні частина його, пожинає плоди «сексуальної революції», яку трактувало як розпусту, вседозволеність та свободу інтимних стосунків. Із виходом на авансцену ВІЛ/СНІДу навіть сифіліс у суспільній свідомості перетворився на «квіточки», хоча кількість хворих зросла в 40 разів. Збільшилась кількість хворих пізніми формами венеричних захворювань. Нещодавно до дерматовенеролічного центру нашої кафедри потрапив... 78-річний дідусь, якого довгий час лікували від «невриту». Насправді у нього було діагностовано пізню форму сифілісу. Останній статевий зв'язок, за його словами, у нього був вісім років тому. Всього ж iз інших відділень лікарні до нас із початку року було переведено більше десяти хворих із запущеним сифілісом. Причин безліч — доступність будь-яких ліків у аптеках, самолікування (що відбувається, зокрема, внаслідок не завжди доступної, але проголошеної Конституцією (!), безкоштовної медицини), низька культура статевих відносин, слабкість інституту сім'ї. Між іншим, у більшості економічно розвинених зарубіжних країн без рецепта вам не продадуть навіть вітамінів. Нерідко пацієнти не доліковуються в приватних клініках або потрапляють до рук ділків від медицини. Своєчасне виявлення та кваліфіковане лікування раніше забезпечувала відпрацьована роками система меддопомоги. Але колишні механізми в нових соціально-економічних умовах себе вичерпали, а створити не менш надійні — досі не вдалося...
— Що ж спонукає хворих звертатися до приватних клінік?
В.Степаненко: — А чому народ був зачарований Кашпіровським і вірив у його численні «установки на добро»? Мабуть, коли платиш конкретній людині, то сподіваєшся на чудеса зцілення. До того ж багато хто не довіряє державним медзакладам нашого профілю, сумніваючись у збереженні таємниці. А тим часом, боротися із ЗПСШ стає все складніше: істотно змінилася їхня епідеміологія, з'явились нові механізми резистентності збудників вірусного та бактеріального походження до антибіотиків і хімпрепаратів, тобто хвороби пристосовуються. Іноді навіть після класичного курсу лікування сифілісу в хворого спостерігаються клінічні рецидиви та серорезистентність, яка вказує на необхідність дуже відповідального підходу лікування цієї інфекції. Один із знайомих приватних лікарів розповів, як його пацієнт, дізнавшись про таку біду в себе і не заглиблюючись в нюанси, погрожував, що... застрелить свого лікаря.
— Цікаво, то скільки ж коштує класичний курс лікування сифілісу, якщо за нього ще й застрелити можуть?
В.Коляденко: — У нашій клініці лікування безкоштовне для киян. Проте медикаментів, наданих нам на весь минулий рік, вистачило лише на три місяці. Тому доводиться керуватись формулою «Руки наші — ліки ваші». За розповідями пацієнтів, у приватних медзакладах за дві-три ін'єкції беруть від $100, а за курс лікування майже $500.
— Досить поширеною є думка про те, що сифілісу можна позбутися за кілька днів?
В.Коляденко: — Понад десять років тому ВООЗ було запропоновано синдромний підхід до лікування сифілісу, суть якого полягає в тому, щоб зробити конкретного хворого безпечним для оточуючих людей. Але цей метод не дає повної гарантії виліковуваності самого пацієнта. Синдромний підхід до лікування сьогодні використовується в окремих випадках на ранніх стадіях захворювання. Більшість же країн від нього давно відмовились.
— Серед хвороб, що передаються статевим шляхом, сьогодні все помітніша тенденція зростання випадків хламідіозу. За деякими оцінками, хламідіями інфіковано 12 — 15% населення. Чим це пояснюється?
В.Степаненко: — Справа в тому, що діагностувати хламідіоз складно, оскільки збудник цієї хвороби «живе» (і в цьому він схожий на вірус СНІДу) всередині клітини. Небезпека в тому, що в більшості випадків інфекція занепокоєння не викликає. До того часу, аж поки не виявляються серйозні ускладнення (до бездітності включно). Дешеві тест-системи, що пропонуються деякими приватними клініками, не завжди дозволяють встановити точний діагноз. А позбутися ускладненої хламідійної інфекції можна лише в спеціалізованих медзакладах, де лікування триває не менше трьох тижнів iз обов'язковим контролем через 2,5 — 3 місяці.
ДО РЕЧI
У першому півріччі нинішнього року, за офіційними даними, в Україні виявлено майже 30 тисяч осіб, хворих на сифіліс, із них — понад 2 тис. вагітних жінок. Порівняно з 1989 роком, захворюваність зросла майже в 40 разів, чого не було за всю повоєнну історію України. Найчастіше до тенет цієї хвороби потрапляють молоді люди віком 15 — 30 років. Майже вдвічі зменшилась за чотири останні роки чисельність хворих на гонококову інфекцію. Проте значно зросла кількість хворих на хламідіоз (з майже 9 до 24 тисяч за період 1994 — 1998 років) та урогенітальний герпес.
Нині в Україні діє понад 100 шкірно-венерологічних диспансерів. У Києві їх вісім, але стаціонарних відділень залишилось тільки чотири.
