Але от питання: чому ця очевидна неточність не позначається на сприйнятті біблійної оповіді? Або так: чому, приспускаючись цієї помилки, люди вважають, що вони знають, що там усе ж таки сталося. Причому вони говорять правду, але не всю правду. А тому, що смисл розповіді пов’язують зазвичай із втручанням Бога, після чого будівники вежі змушені були припинити свою справу й розпорошитися по всій землі. У свідомості закарбовується саме цей факт: люди ПРИПИНИЛИ будувати вежу. Будівництво припинилося з тієї причини, що вони перестали розуміти одне одного. І їхня мета — досягнути неба й зробити собі ім’я, не була здійснена. Якщо подавати справу так, то нічого не міняється від того, чи скажемо ми: Бог змішав мови чи мову. Але, шановний читачу, інтрига оповіді аж ніяк не в цьому. Інтрига в питанні, чому люди ПОЧАЛИ будівництво. Отже, звичайне вживання форми множини — «мови» замість «мова», ні на чому не позначається лише тому, що мають на увазі факт припинення будівництва. Якщо ж зосередити увагу на головному — на причині початку будівництва, то це не просто прикра обмовка, а свідчення повного нерозуміння повчального значення біблійної оповіді. Й свідчення страшенної неуваги при читанні. Бо вірш, що починає оповідь, свідчить: «На всій землі була одна мова й одна говірка» (Бут. 11, 1).
Ця оповідь з’являється в Біблії із залізною необхідністю, її просто не могло там не бути. Дійсно, людська історія починається зі створення однієї людини — Адама. Але сьогодні ми знаємо, що людство складають багато народів, що різняться кольором шкіри, мовою, культурою. Як же таке могло статися? Як вийшло, що один, так би мовити, однорідний Адам, розмножуючись, породив таке розмаїття? На це питання й відповідає оповідь про Вавілонське стовпотворіння. Оповідь пояснює сьогоднішнє антропологічне й культурне розмаїття подією в далекому минулому.
Бог заповів людям плодитися, розмножуватися й наповнювати землю. Таким шляхом і мала з’явитися різноманітність, що забезпечує вітальну стійкість суспільства. Сказано було це наполегливо, двічі — відразу після створення й відразу після потопу, начебто другого створення. Але люди не хотіли розпорошуватися по всій землі. Взагалі, їхнє свавілля, що виявилося вперше при гріхопадінні, — наскрізний мотив усього Старого Заповіту. У цьому випадку вони, всупереч волі Бога, хотіли, так би мовити, скупченості й зосередженості. Вчені-тлумачі тут додають на сучасний манер: «Ці люди хотіли зберегти політичну й культурну єдність, хотіли створити єдину велику імперію» (Е. Гальбіаті, А. Пьяцца). Тому вони й сказали: «Ану, збудуймо собі місто й вежу з верхом до неба та й утворім собі ім’я, щоб ми не розпорошувались по всій землі» (Бут. 11, 4). (У російському перекладі цього місця є груба неточність, як і в українському ювілейному виданні, цитованому вище.) Ось тоді Бог і вирішив вжити заходів. Ключове місце оповіді таке: «І сказав Господь: ось, один народ, і одна в усіх мова; і от що почали вони робити, й не відступляться вони від того, що надумали робити» (Бут. 11, 6). Це, так би мовити, констатуюча частина, тут фіксується причина зухвалої, богопротивної справи. Й далі слова Бога: «Зійдемо ж, і змішаємо там їхню мову, щоб один не розумів мови іншого». Таким чином Бог припинив будівництво вежі (а не «зруйнував» її).
Не буду вдаватися в деталі, показувати, як розуміти вислів «змішав мову», лінгвістично явно неприродний. Не в цьому суть, і не газетний це сюжет. Повчальне значення оповіді про Вавілонське стовпотворіння — небезпека одноманітності, однодумності, повної гомогенності соціального буття. Один читач докоряв мені за статтю «На переправі» («День», 23.07.2002): «Ну що ви оспівуєте розмаїття й індивідуалізоване суспільство, тоді як весь Захід переходить до цінностей єднання, суспільної солідарності та добродійності?». — Так, солідарність — це добре, але розрізнюймо солідарність ініціативних, відповідальних індивідів і злитість маси, яку легко очолити й повести на відомі будівництва. На переправі від злитості до солідарності, через самостворення ініціативних і відповідальних індивідів, ми, на мій погляд, тепер і перебуваємо. Через самостворення, підкреслюю, а не «шляхом формування» за програмами, складеними в кабінетах.
І насамкiнець прошу вибачення за довгу цитату з Арістотеля, що має до нашої теми безпосередній стосунок. «Зрозуміло, що держава за постійного посилювання єдності перестане бути державою. Адже за своєю природою держава постає певною множинністю. Якщо ж вона прагне до єдності, то в такому разі з держави утвориться сім’я, а з сім’ї — окрема людина: сім’я, як погодиться кожен, вирізняється більшою єдністю, ніж держава, а одна людина — ніж сім’я. Таким чином, якби хтось і виявився спроможним здійснити це, то все ж цього не слід було б робити, оскільки він тоді знищив би державу».
