Це — Італія. Та навряд чи можна собі уявити, що таке могло б статись у Німеччині, Голландії чи Норвегії.
І все-таки, не варто засуджувати італійську екстравагантність чи аплодувати німецькій дисциплінованості. Неабиякі відмінності в поведінці й темпераменті європейців завжди відчуваються. Особливо тоді, коли йдеться про їхню палку пристрасть — водіння автомобіля.
Від Піренеїв до Уралу, від Адріатики до Арктики — всюди в Європі водії яскраво виказують свій характер і звички, щойно сідають за кермо автомобіля.
Водії одних національностей терпляче чекатимуть, поки не розсмокчеться дорожня пробка, навіть коли це триватиме кілька годин поспіль. Тим часом інші почнуть гарячкувати, кипіти від люті й будуть готові кинутись навкулачки за найменшої затримки. У деяких країнах для водіїв-чоловіків дати себе обігнати — рівносильне смертельній образі. А в сусідній державі водії люб’язно з’їжджають на край дороги, аби пропустити вперед інших.
Німці настирливі й нетерплячі — це загальновідома істина. Скандинави — спокійні й законослухняні. Французи вельми зневажливо ставляться до правил дорожнього руху. Греків вважають божевільними, а іспанців — невмілими. На бідних бельгійців, у котрих донедавна загалом не було ніяких іспитів з водіння, намертво начеплено ярлик божевільних і незграбних водночас. А наскільки точні ці далеко невтішні оцінки?
Проведені на Заході дослідження дали дещо несподівані результати. Виявилося, що деякі надміру карикатурні стереотипи далекі від істини. Проте переважно національні риси на дорогах Європи виявляються так само виразно, як і на футбольних полях чи в Європарламенті. Шведські водії, приміром, цілком відповідають своєму стереотипу: їхні спідометри орієнтуються не на кілометри, а на відповідальність перед суспільством.
Ключ до розуміння норвезького темпераменту в тому, що при складанні іспиту з водіння норвежець насамперед повинен пред’явити видане поліцією посвідчення про непитущість. Тому ніхто й не заперечує майстерність, із якою керують своїми машинами добре навчені скандинавські чоловіки й пані. Приміром, одна фінка якось продемонструвала просто-таки найвищий клас. Лавіруючи між сніговиними заметами, вона майстерно виконала екстрене гальмування свого великого «Вольво» на вкритій кригою лісовій дорозі. До речі, в машині заднє сидіння було заповнене її дітьми. Шведи завжди їдуть з увімкненими фарами, нібито чекаючи наближення тримісячної полярної ночі. (Певний час тому, до речі, і наших українських водіїв намагалися привчити жити по-шведськи, зокрема їздити з увімкненими фарами. Та практика довела: Україна — далеко не Швеція, і тут поки що на всьому потрібно економити... — Ред.)
А з іншого краю Європи, у Франції, має місце цілком протилежне: для багатьох французів, мабуть, надзвичайно важко загалом знайти перемикачі світла... Гостре почуття власної гідності змушує багатьох дорослих власників пошарпаних «2СV» бути подвійно настирливими, прокладаючи собі шлях на деяких перехрестях, хоча це почуття не поширюється на схвалення правил паркування чи штрафів за перевищення швидкості. Всі маленькі хитрощі поліції щодо поліпшення порядку на дорогах водіями ігноруються: блимаючи фарами, вони попереджають усіх зустрічних про наближення до поліцейського посту.
Як і у Франції, в Італії також спостерігається певна зневага до влади й любов до «художнього» керування автомобілем. На південь від Генуї ці два чинники іноді настільки об’єднуються, що в результаті центри міст перетворюються на міні-автодроми, де потужні червоні гоночні машини ведуть битву за свою швидкісну честь. До речі, свого часу в Італії один висококласний мотоцикліст став просто-таки всесвітньо відомим завдяки тому, що протягом кількох тижнів поспіль грав у «кішки-мишки» з поліцією всього Неаполя...
Загалом про пересічного італійського водія можна сказати: він хоч і буває часом імпульсивним, та зазвичай водій-італієць пильний і розторопний. Цього, схоже, ніяк не скажеш про британців, котрі розробили навіть спеціальні моделі машин «Метро» й «Маестро», спроможні розвивати швидкість рівно 70 кілометрів на годину. Цікаво, що таку воістину британську ввічливість перевершено лише в деяких (але не в усіх) кантонах Швейцарії. Та в будь-якому випадку беззаперечним є те, що англосаксонське привітання двома піднятими пальцями набагато зручніше й надійніше під час руху, ніж його континентальні аналоги з використанням обох рук і кулаків.
Неписане правило гри в Німеччині — виконання правил дорожнього руху. І справді, вимоги обмежувальних знаків на ділянках дороги, де швидкість лімітовано, виконують усі. Наприкінці таких ділянок неодмінно стоїть знак скасування обмеження швидкості. Іноді здається, що більшість німців сприймає його як команду перейти на максимальну швидкість, яку, либонь, можна вичавити з машини.
Стосовно Східної Європи, то й тут, особливо останнім часом, відчувається наявність справжнього змагального духу. Звиклі протягом тривалого часу до не вельми вибагливих машин, тепер чимало водіїв смакують справжню швидкість на пошарпаних БМВ, «Фольксвагенах», «Мерседесах», переважно, правда, угнаних із Заходу.
Доводиться також зазначити, що з падінням «залізної завіси» кількість дорожніх пригод у Східній Європі різко зросла. І мало не головна причина — швидкість західних марок дуже велика для жахливої якості доріг колишніх соцкраїн.
До речі, аналогічна ситуація нині й у Греції. Її круті гірські дороги вельми потерпають від вантажівок, що їх місцеві водії женуть із величезними швидкостями. Тож не дивно, що узбіччя грецьких доріг буквально всіянi надгробками, які нагадують про трагічні випадки. У цих справах найважливішим чинником є такий аспект національного характеру, як ставлення до життя і смерті. Саме тут «тупі жителі Півночі» можуть дечого навчити гарячі голови з Півдня.
Західні дослідники утрималися від оцінок доріг України й особливостей національного характеру її водіїв. Проте, схоже, нам і так ясно, до кого можна себе віднести.
