Чи уявляєте ви себе сьогодні серед лісу в образі дрібного хобіта? А серед чисельного натовпу, який стоїть уздовж траси з плакатом «Заберіть мене звідси!», як ви, зупиняючи авто, реально вмовляєте водія забрати вас хоч куди-небудь? А можливо, ви уявляєте себе зараз, у XXI сторіччі, в козацькому жупані із шашкою під час бою під Жовтими Водами? Хто відповість, де в людині закінчується «Я» раціональне, де розпочинається ігрове, вигадане, фантасмагоричне? Чому дитина бавиться ляльками, а виростаючи, долями живих людей? Починаючи з дитинства, кожен із нас прагне щось вигадати, домислити, нафантазувати. Може вся справа в природному потязі людини до театралізації дійсності?..
ТІКАЙМО ВІД САМОТНОСТІ
Для когось театралізація буде пов’язана з ігровими елементами, певними ритуалами/обрядами: Стрітенням зими з літом, купальськими ігрищами, вечорницями на Миколая, колядою на Різдво — з інсценівками та вертепом, в якому ляльками розігрують біблійні сюжети. Хтось згадає видовища на площах — шалено популярні й актуальні зараз в Європі. Нещодавно їх продемонстрували на відкритті «Французької весни» в Києві — з вогняними шоу, клоунами на ходулях, із розважальними елементами театру й цирку водночас. А старше покоління, яке зростало в інший час, в «іншій» країні, можливо, пригадає багатотисячні театралізовані дійства «червоного календаря», як-то батальне святкування Дня Перемоги з демонстраціями й парадами, або численні інсценізації історичних подій, в яких були задіяні тисячі виконавців, чи грандіозні святкування ювілейних річниць на стадіонах великих міст і маленьких містечок. На всі випадки життя ніби був уже написаний сценарій з присмаком радянської ідеології та колективного відчуття. Утім, на зламі тисячоліть з’явилися принципово нові форми театралізації дійсності. І, в першу чергу, це пов’язано із соціально-психологічним аспектом.
Сучасні технології, мережі інтернету поступово віддаляють нас один від одного. Ми вибудовуємо власні оселі таким чином, щоб ніхто не заважав, і радісно зітхаємо, коли вдається пройти непоміченими. Наслідок такої індивідуалізації — самотність. І якщо століття тому трагедія чеховських героїв полягала в тому, що, розмовляючи, вони не чули один одного, сьогодні перед ними постала б проблема пошуку співрозмовника. Цей гострий дефіцит спілкування призвів до появи в наш час не зовсім звичних форм діалогу. А ми з вами стаємо свідками зародження нових традицій.
ВИБУХ НАТОВПУ
Порушенням механізації повсякденної життєдіяльності займалися представники напряму, який виник у Нью-Йорку 2003 року. Тоді 150 чоловік одночасно зайшли до магазину меблів і спитали, чи є в продажу «килим кохання» за $10000 для приміської комуни. Цей рух отримав назву флеш-мобів (з англ. — вибух натовпу). І вже через невеликий проміжок часу флеш-моби захопили Європу. Зрозуміло, це викликало в оточуючих і непорозуміння, й зацікавленість. В Італії близько 300 людей, попередньо домовившись, зайшли до книжкової крамниці й одночасно спитали про наявність неіснуючої книги. У московському ЦУМі одного дня помітили, що більшість відвідувачів — із закладеними за вухо олівцями, які періодично виймають та зосереджено щось занотовують. А в Харкові пересічні громадяни ставали свідками такої події: раптово посеред вулиці падав здоровий чоловік, до нього підходив хлопець, торкався до нього й теж падав, потім підходила дівчина, торкалася й падала, й так доти, доки вулиця не заповнювалася натовпом лежачих імітаторів. За п’ять хвилин усі піднімалися й зникали... Якщо ви раніше не знали й не чули про флеш-мобів, то не переймайтесь. Але завжди будьте готові до зустрічі з ними. «Вистава» зроблена й розрахована на вас — пересічних подорожніх, які нічого не підозрюють. Ця раптова поява натовпу в миттєвий проміжок часу зробить якусь синхронну справу й за декілька хвилин зникне. Повірте — байдужими ви не залишитесь. Можете спокійно йти центральною площею міста, але в одну секунду завмерти від неочікуваності побаченого: перед вами стоятиме натовп iз 70 — 100 чоловік, із посмішками, намальованими на картоні, й кожен із них бажатиме чудового настрою... Хтось стає мобером задля однієї такої секунди вашого завмирання, а хтось отримує задоволення від самовираження чи позбавлення внутрішніх комплексів. Головне — відчуття себе як частини колективу, навіть якщо в ньому зосереджуються ініціативи різних соціальних груп людей. У будь-якому разі це — соціальний протест, виклик навколишній дійсності.
ХОБІТ ЧИ ОРК?
З приходом теплої пори року, виїздами на природу активізується ще один напрям театралізованих видовищ — толкієнізм. У цьому аспекті в Києві особливим попитом користується Труханів острів і пагорби Андріївського узвозу. Напевно, кожен місцевий житель обов’язково щось чув про течію толкієністів, адже це набуло широкого розголосу в наш час. Про них багато пишуть, говорять, ряди шанувальників творчості Джона Толкієна дедалі поповнюються, тому з’являється все більше бажаючих відчути себе героями його творів. Під чарами стану альтернативної реальності опинилися майже всі верстви населення — від 14 до 80 років, без вікового й соціального цензу. Суть фентезі-ігор полягає в створенні штучного казкового суспільства, де всі дійові особи грають у рольові ігри в образах гномів, ельфів, хобітів, орків, назгулів. Вони живуть у своєму вигаданому світі, уявляючи себе його мешканцями. Ототожнюючись із характером персонажа, говорять не від себе, а від героя, нерідко переносять цю поведінку в реальне життя. Такий собі варіант відсторонення від реалій навколишньої дійсності, романтизація себе самого.
А от чим пояснити виникнення й поширення в різних куточках України лицарських турнірів? Вони відбуваються хоча й без кодексів лицарської честі, але за участю фантастичних людей, які люблять і знають історію Середньовіччя. Історичне фехтування передбачає не лише вміння фехтувати, стріляти, битися, метати кинджали й ножі, а й штурмування стін давніх фортець, турніри лучників й арбалетників, конкурси середньовічних костюмів і танців. Це яскраве, захоплююче видовище відбувається в Криму в Генуезькій фортеці, в старовинному замку Меджибож у Хмельницькій області, в Білгород-Дністровській фортеці Акерман, у Луцькому середньовічному замку. В останньому, до речі, турніри проводилися під музику німецької групи Rammstein. Що вже заперечує сприйняття лицарських турнірів виключно як архаїчного, історично деталізованого поновленого видовища.
Відроджується напрям національної самосвідомості у вигляді театралізованих масових дійств, що географічно відображають історичні бої на місцях. Це кропітка праця ентузіастів — тих, хто в дитинстві грався солдатиками, в юності захоплювався історією визначних українських битв. А сьогодні їх назбиралося на цілий напрям. Кожне місто має безліч урочистих подій, які відбуваються на площах, і щорічних свят. На Сорочинський ярмарок у Полтавську область з’їжджаються з усієї країни, в День сміху в Одесі проводиться карнавал, який не поступається відомим європейським, на Різдво у Львові розігрують безліч вертепів на головній площі перед оперним театром... Це — наші звичаї, наші усталені видовища, що були, є й будуть існувати. Започатковуватимуться й нові — злободенні, актуальні, адже ми ще не уявляємо, якою може бути театралізація суспільства й коли зненацька може відкритися в нас те ігрове, закладене з народження. Тому якщо завтра до вас підійдуть двоє-троє незнайомих дівчат із пропозицією одружитися просто зараз, аргументуючи вчинок тотальною самотністю, не дивуйтеся.
КОМЕНТАР
Віолета ЗІНОВ’ЄВА, практичний психолог медичного центру «Ліра»:
— Людина, яка стикається з проблемами навколишнього середовища й не бачить шляхів подолання; людина, яка не хоче помічати проблем, ігноруючи їх; і людина, якій важко реалізовуватися й пристосовуватись до реалій життя, а цей світ для неї — чужий і жорстокий, починає шукати легших шляхів подолання проблем і знаходить їх, наприклад, у толкієнізмі — вигаданій моделі життя, в якій бачить те, що хоче — всі подальші дії наперед відомі, бо вже зображені в книгах. Цей фентезі-світ для неї виявляється близьким. У той же час вона розуміє, що все це — видумка, що в грі вона ховається за маскою.
У глибині душі кожної людини — приховане бажання щось зробити не так, як усі. Зважаючи на те, що людина від природи активна, їй потрібно в чомусь брати участь, якимось чином реалізовуватися, крім роботи, навчання, сім’ї. Якщо життя розмірене, уповільнене, то особливо гостро відчувається дефіцит яскравих емоційних сплесків. Тоді й виникають неформальні напрями, приналежність до певних ігрових груп. Людина отримує впевненість, що вона — не одна, а є група, отже є підтримка. Це — самовираження, драйв, ейфорія від неочікуваності справленого на оточуючих ефекту. У групах ти будеш робити те, що в звичайнісінькому житті — ніколи. І це є одним із варіантів зняття стресу.
