Уже місяць будинок у центрі Гіркої Полонки, наповнений веселим дитячим гамором, потрясають справжні баталії.
— Про нас не тільки говорять у нашому селі чи в сусідніх селах. У місцевому магазині жінки через нас сваряться! Одні кажуть: дитсадок хороший, бо й дітей, і онуків сюди водили чи водять. А інші доводять: «Який хороший, якщо у них дітей, коли спати кладуть, то б’ють?!» — розказує завідуюча дитсадком «Калинка» Ніна Данилівна Чумак. — Тому іншого способу виправдатися, як подати у прокуратуру заяву про захист честі та гідності, наші вихователі просто не знайшли.
Історія для всіх учасників конфлікту неприємна. Бо «мама-скандалістка» (за словами працівників дитсадка) Оксана Ольшевська не тільки продовжує водити у заклад чотирирічну Нелічку, через яку й поконфліктувала, а й недавно здала сюди ще одну дочку. Причому до вихователя Тетяни Оксенюк, з якою й трапилася ще торік перша сварка... Учасники конфлікту щодень опиняються віч-на-віч. І при цьому обидві сторони продовжують шукати захисту й правди. То мама писала заяву в прокуратуру й районний відділ освіти, то в прокуратуру звертаються вихователі.
— Минулої весни я привела Нелю в садочок. Було вже холоднувато, Тетяна Андронівна порадила принести кофтину. Я прийшла не одразу, а хвилин через сорок. Чую, такий у групі крик: «Ніла, віддай, я тобі сказала!». Вбігаю й бачу, що вихователь мою дитину трясе за плечі й видирає у неї чужу сумочку, яку моя дочка взяла в іншої дитини. Тут почало тіпати мене саму. Мені стало погано... Прибігли завідуюча, двірник, покликали з амбулаторії медсестру. Я плачу, дитина плаче... — пригадує перший конфлікт Оксана Григорівна.
Вона каже, що чекала вибачень від вихователя, а натомість почула слова: «Якщо твоя дитина така королева, то тримай її вдома!».
— Вибачилася ж тоді лише Ніна Данилівна. Прийшла й мені сказала, що «всю ніч не спала, переживала, бо не чекала такої агресивності від Тетяни Андронівни».
— А раніше конфлікти з працівниками дитсадка у вас були?
— Жодних. Дочка з охотою ходила в групу до того й після того. Аж до недавнього нового випадку...
— Звинувачення з самого початку були безпідставні, — вважає завідуюча дитсадком Ніна Чумак. — Ми терпіли й продовжували б терпіти, але коли вже по селу пішли плітки... То не місто, де люди мало знаються. Тут село, де всі знайомі. І якщо одні нас розуміють, то інші вірять чуткам. А вони вже почали стосуватися особистого життя вихователів. А Ніла, яку ми всі у дитсадку називаємо Нелічкою, дуже любить відібрати в іншої дитини річ, яка їй подобається. Так трапилося і торік навесні. У дівчинки Саші Неля вихопила сумочку. Вихователь і помічник вихователя стояли біля столу. Вихователь крикнула, щоб Нелічка сумочку віддала. І якраз у ту мить в групу заходить мама!..
— Раніше у вас чи вихователів не було з нею непорозумінь?
— Та Боже збав! Ми знаємо, що її дитина — лідер по натурі. Це розумна, енергійна, дуже знаюча, як на свій вік, дитина. Але вона звикла: захотіла — взяла чуже, відібрала — і все. Вихователі на це, чесно кажучи, очі прикривали, прикривають і тепер, бо подібне вона чинить і в іншій групі, куди її перевели. Але якщо Сашенька як кнопочка, а Нелічка — у два рази більша, то вихователь мусить якось меншу дитину захистити?!
Завідуюча визнає, що минулорічний скандал перетрусив увесь дитсадок. Крику між мамою і вихователем було багато.
— Чесно кажучи, ми з двірником подумали, що стався нещасний випадок з якоюсь дитиною. Бо так кричали!.. Я викликала Оксані медпрацівника, бо її таки трусило. Вибачилася перед нею, бо ж не били ту дитину, не били! Тоді ми конфлікт наче владнали, але мама все ходила й хотіла, щоб Тетяну Андронівну покарали. Але ми те перемучили, перетерли, перем’яли... Менша дочка Оксани, яку вона водить до цієї ж Тетяни Андронівни, повна протилежність Нелічки за вдачею. І старша, і менша — діти, як кажуть, дитсадівські. З першого дня не плакали, не було в них періоду адаптації, гарно ввійшли у дитячий колектив. Маму задовольняв новий вихователь — Оксана Вікторівна, хоч і до неї інколи претензії висловлювала. І раптом — новий конфлікт.
Подібних до гірко-полонківської історії непорозумінь між батьками та працівниками дитсадків, на жаль, вистачає. Мені самій довелося піклуватися, щоб перевести онука в іншу групу в одному з луцьких дитсадків, бо в тій, в яку він ходив, дітей примушували розмовляти лише... пошепки. Гратися вони могли тільки на килимку, нікуди не встаючи, ще й практично жодних занять з ними не проводили. Якби дорослу людину посадили у замкнутий простір (групу) на цілий день і змусили не говорити голосно, а лише шептати, напевно, до вечора можна було б зійти з розуму. А це ж діти, для яких рух — життя! Наслухана історій і про те, як вихователі, забалакавшись, не побачили, що дитина пішла з території («Додому!») і її далеко від дитсадка зупинили чужі люди. Ви думаєте, перед батьками хоч вибачилися?! Дивовижно інше: батьки продовжують водити ображених, недоглянутих дітей у ті ж садочки, у ті ж групи (які я називаю «дитячим гестапо»), бо «в житті терпіти треба».
Тому прагнення Оксани Григорівни Ольшевської захистити, як пояснює вона, свою дитину, її гідність лише можна вітати. Але як мама та бабуся не розумію її прагнення робити це, водячи дитину до вихователя, на якого ти скаржишся у різні інстанції. Якщо скаржишся, значить віриш, що дитина страждає, що їй погано, що її ображають?.. То нащо знову ризикувати? Але Оксана Григорівна заявила, що «ні нині, ні у найближчий час не збирається забирати дітей з цього дитсадка».
Остання неприємна історія, яка калатає дитсадком і селом в цілому, трапилася в лютому.
Цієї зими Нелічці зробили операцію. Тому мама просила вихователів, щоб її доньку не ображали. Та одного дня, коли прийшла її забирати, дочка поскаржилася, що вже Ірина Михайлівна її... вдарила по попі. Бо дитина начебто заважала спати іншим. І конфлікт розгорівся не просто з новою силою: він нині загрожує поглинути в своєму полум’ї все більше людей. Розбирався райвідділ освіти: мамі порадили «читати книги з дитячої психології», а вини вихователя не знайшли. Прокуратура в прийнятті заяви відмовила, бо це — справа для розгляду в суді. А мамі таки хотілося б добитися справедливості й покарати винних.
— Того дня у Нелічкіній групі Ірину Михайлівну змінювала я. Вона працювала до 12.45, поклала дітей спати, а далі прийшла я. Оскільки у нас лише дві групи, то певний час маю, хоч завідуюча, відробляти у групі. Неля спокійно спала, спокійно й проснулася, ні на що не скаржилася. Я чула, як мама її казала: ось зараз влаштую скандал. Але мало з ким скандал?! Та чую крики, що Ірина Михайлівна Нелю вдарила по попі. Господи мій милий, подумала, знов те саме починається!
— Я клянуся, що Нелю не била, бо не було за що, — хвилюється Ірина Михайлівна. — Ніколи не мали конфліктів. Бували непорозуміння, але вони вияснялися. Неля — дитина розумна, цілком дитсадівська, але вона не гірший психолог, ніж ми з вами. Як ми зрозуміли, вдома її не просто люблять, їй ні в чому не відмовляють. А тут — колектив! А мама скандалить при дитині, кричить: «Я тим вихователям дам!».
— Знаєте, про що батьки питають, коли забирають дитину із садка? Що їли, чим займалися, як гуляли... А Оксана свою Нелю про одне питає: «Тебе сьогодні хоч не били?».
— Якщо дитина скаржиться, то що: мамі вже не реагувати? Я своїй дитині вірю! — майже слово в слово, тільки з різних боків «барикад», міркує Оксана Григорівна.
Примирити сторони чи, швидше, залагодити конфлікт пробували батьківські збори. Одні батьки на них казали, що деякі діти не надто охоче ідуть у групу, якщо працює Ірина Михайлівна. Більшість же запитували Оксану Ольшевську, навіщо вона водить двох дітей у садок, де з ними начебто «не панькаються». По селу ж справді ходять різні чутки, які нікому з конфліктуючих сторін не додають авторитету.
