У пам'ять про свого вчителя учні Арсена Котляревського
до його 90-річчя приурочили масштабну акцію, про яку розповіла автор проекту,
голова Асоціації органістів і органних майстрів України Галина Булібенко:
«Нинішня програма, яка включає 80 концертів, розрахована на цілий рік і
пройде у десяти містах України, де є органні зали. Перші два відбулися
в Києві. Проект став можливим завдяки підтримці фонду Сороса, і одна з
його цілей — ще раз нагадати, що органісти України існують, живуть, концертують.
Адже сьогодні часто вони змушені виступати тільки у себе вдома. А завдяки
цій акції виконавець може показати своє мистецтво мешканцям інших міст.»
Арсен Котляревський був унікальною особистістю з незвичайною
долею. Народився він 15 січня 1910 року у Петербурзі. У той час в одному
з пологових будинків було встановлено орган, і під час прийому пологів
для терапевтичного ефекту з нього лунала музика. Майбутній фундатор української
органної школи з'явився на світ під звуки органу. Далі — навчання і робота
у Ленінграді, потім — низка міст колишнього Радянського союзу — Ташкент,
Львів, Новосибірськ, Донецьк, і, нарешті, Київ. Саме тут із березня 1970
року він очолює органний клас, що відкривається у Київській консерваторії.
Згадує Ольга Дмитренко, солістка Будинку органної і камерної
музики: «Часто закінчуючи урок, він говорив: «Дякую за приємність». На
перших порах це мене шокувало. Чому приємність? Тому що він дуже любив,
коли вже щось виходить, і коли до кінця уроку щось вдається краще, ніж
було на початку. Іноді наші заняття були схожими на диспут, бо Арсен Миколайович
ніколи не нав'язував своєї точки зору. Він був великим романтиком — це
втілювалося у його творчості і у житті; і ніколи не переставав радіти всьому
незвичайному, свіжому і талановитому. Арсен Миколайович стимулював розвиток
сучасної музики для органа. У його класі факультативно займалися багато
композиторів, і вони показували йому свої свіжі опуси. Він їх критикував,
давав поради, які дуже цінувалися. Був він і блискучим музикознавцем, у
нього є багато прекрасних наукових робіт.
Як і багато учнів, я часто бувала у нього вдома. Сім'я
у Арсена Миколайовича була велика, і всі жили разом: дружина Віра Миколаївна,
дочка Віра, внучка і троє правнуків (син Іван, професор НАУ музичної академії,
живе окремо). Ще одна дочка, Василина, хвора на хворобу Дауна — її він
любив особливо сильно. Він водив її по усіх концертах, і вона чудово знала
музику, часом краще за якогось музикознавця. Якби не хвороба, вона могла
б стати неабияким музикантом. Своїй дружині, коли вона стала погано бачити,
незважаючи на величезну зайнятість, знаходив час читати вголос «Анну Кареніну»
Толстого та «Майстра і Маргариту» Булгакова. В домі у Котляревських завжди
було багато тварин (далось взнаки захоплення дочки- біолога), і будинок
іноді був схожим на зоопарк — собаки, коти, жаби і навіть така екзотична
живність, як варани. Сім'я у Арсена Миколайовича була дуже дружною, дружним
і згуртованим він прагнув зробити і свій клас органістів, і це йому вдалося.»
