Коли підліток із зеленою пов'язкою на лобі закидає чергову міну в ствол взводного міномету, він, зазвичай, влучає, тому що за корегувальника у нього Аллах.
А чи здатен Христос корегувати мінометний вогонь?
А допомагати в банківських операціях?
Я був у Святих місцях у Палестині і мені коштувало великих зусиль викликати в себе благоговіння. І не тільки тому, що я (як і всі інтелігентні люди), дивлячись на ікону Діви Марії, бачу очі Мадам Блаватської. Уявляючи сумарний національний дохід країн, що вважають себе традиційно християнськими, я гадав, що до ясел, де Марія повивала Ісуса, я спускатимуся діамантовими сходами. Я очікував бути приголомшеним величчю Храму Гроба Господнього, яка створюється дорогою роботою та коштовними матеріалами. І що я побачив? Убогість. Бляшані прикраси. А ясла, де лежало Божественне Немовля, завішані шматком ганчірки, яка не пралася років iз п'ятдесят і цінна хіба що своїм антикварним брудом.
Історичний факт існування Храму є найважливішим спогадом єврейської душі ще й тому, що Ірод Великий збудував його як найбільшу споруду античності (принаймні євреї так вважають). Розміри каміння, покладеного у фундамент Стіни плачу, вражають ще й досі. Тому мені приємно повідомити християнам, що найпомітніша споруда в Єрусалимі — це мечеть Омара.
Після Кримської війни святині було поділено між християнськими конфесіями. Чомусь найсмачніші шматки дісталися грекам та вірменам. Грекам дісталася й та частина Храму Гроба Господнього, де містяться могили єрусалимських королів (їх завжди ховали біля підніжжя Голгофи). Греки повикидали надгробки й розташували на могилах сидіння, так щоб місця поховань не були помітні. Бажаючі можуть посидіти на кістках Готфріда. І це треба було латинянам 1201 року вправлятися у своєму безглуздому гуманізмі? Міжконфесійну війну може бути завершено з завершенням однієї з конфесій. Поділивши Храм Гроба Господнього, греки, вірмени, копти та францисканці не могли вирішити, кому дістанеться привілей відчиняти та зачиняти церковні двері. Рішення було прийняте соломонове й символічне — привілей віддали мусульманам. Я бачив цього мусульманина — завгоспа. Він підзаробляє ще й тим, що за невеличку платню проводить охочих до каплички над самим Гробом поза чергою. Коли черга, буває, обурюється, він кричить, що зараз всіх вижене й зачинить двері.
Десять років тому християнами були 70% мешканців Віфлієму. Але Христос втомився і сьогодні там 70% мусульман. Не будемо брехати собі: віротерпимість можлива лише через віробайдужість. Обнадіює те, що сто років тому іслам теж був лише елементом побуту. Ніхто (окрім полковника Лоуренса) не повірив би, що іслам зможе стати прапором.
Проте до чого такий пафос при описі настільки неактуальних речей? Абсолютне завжди викликатиме деякий інтерес, проте конфесії — вже антикваріат. Що робитимуть Христос, Мухаммад та Мойсей у наступному столітті?
Річ у тім, що на межі століть людство живе в світі з надзвичайно складною системою саморегулювання та саморозвитку. Сто років тому суспільство розуміло себе, принаймні наполовину. Двісті років тому суспільство себе відчувало. Сьогодні суспільні форми, механізми не лише відчужені, вони не осмислені. Вони не зрозумілі, не осягнені, не відчуті. Фінанси становлять іншу якість порівняно з тим, що вони становили тридцять років тому. Зміни в цій сфері настільки швидкі, що на світі добре, якщо є кілька сот фахівців, які розуміють у чому тут річ, які відчувають тему. У зв'язку з цим людину знову позбавлено можливості раціонально здійснювати історію. Якщо вибір все ще можливий, то він можливий лише у вищих міркуваннях. Лише з погляду вічності.
Релігії творитимуть двадцять перше століття попри технології. Бог не менший за суспільні механізми та він не відчужений. Тому надзвичайно важливо те, що ми — християни, і хто відкриває нам вхід на Голгофу, і чи дамо ми вирізати меронітів, якщо Ізраїль виведе війська з Південного Лівану.
Коли прийде час пристосувати фондові біржі та галузеві банки під молитовні, все ж таки бажано, щоб згори там чіпляли хрести, а не півмісяці.
P.S. П одаємо на розгляд читачів есе п. Корчинського, його роздуми про християнство в наступному столітті. Чи в третьому тисячолітті воно збереже своє чільне місце? А може, привратник-мусульманин, який відкриває християнам двері до храму Гробу Господнього, якраз і є символом майбутнього християнства? І що автор має на увазі, коли говорить, що «конфесії — то антикваріат»? Особливо зважаючи на релігійну ситуацію в Україні, яка досі не виявляє тенденції змінюватися навіть на зламi століть. Що думають читачі з цього приводу? Клара ГУДЗИК, «День»
