Для початку — коротка життєва історія, яку за нинішніх часів можна назвати банальною. Одна з найбільших в Україні вугледобувних шахт, а саме шахта № 71 «Індустрія» Державної холдингової компанії «Донбасантрацит», заборгувала з 1997 року слюсареві Віктору Толстих, мешканцю шахтарського містечка Ровеньки Луганської області, майже 10 000 грн. Справи на шахті дедалі гіршали, і повернення боргу ставало справою все більш ілюзорною. В.Толстих вимушений був змінити місце роботи, однак і там було не набагато краще, коли виникла невідкладна потреба в грошах. Гроші потрібні були на оплату навчання дочки Ірини, на той час — студентки III курсу Східноукраїнського державного університету (Луганськ).
З договору про підготовку фахівця з вищою освітою за номером ФК 97-006-2 від 17 серпня 1999 року: «Предметом договору є навчання Студента за освітньою програмою підготовки фахівця з вищою освітою за рахунок Замовника зі спенціальності «Фінанси»... вартість підготовки Студента за 5 семестр 1999 — 2000 року становить (гривень): 1350».
— Мої батьки — дуже прості люди, — розказує Ірина кореспондентові «Дня». — Вони завжди хотіли, щоб я мала хорошу освіту. Я завжди добре вчилася — у мене не було варіантів.
Ірина «йде» на червоний диплом. Однак платне навчання на те й платне, щоб за нього платили. Платити сім’ї Толстих нічим. Над Іриною нависла загроза відрахування з вузу.
Оскільки дівчина дійсно була однією з найкращих студенток, за неї заступилися професори. Вона й сама ходила до ректора Східноукраїнського університету Олександра Голубенка, пояснювала ситуацію. Як виняток той продовжив термін погашення боргу на півроку. Директор шахти № 71 пообіцяв Ірині розглянути питання про часткове погашення заборгованості перед її батьком у розмірі, необхідному для сплати боргу перед університетом. Однак далі обіцянок справа не пішла. Тим часом, у Іри є ще 12-літня сестра Оксана, яка вчиться у школі, і також відмінно. При тому, що в середньому сім’я живе на 10 гривень на місяць (! — Авт. ), Оксані, за словами старшої сестри, з настанням нового навчального року нічого буде взути в школу... Після безплідних очікувань Ірина, поміркувавши, вирішила подати в суд.
— Я подала в суд за батька і за матір (мама Ірини працювала на тій самій шахті «Індустрія» машиністом підйому. —
Авт. ), у мене є доручення на ведення судової справи, — розповідає Ірина.
24 лютого 1999 року суд у Ровеньках виносить рішення: заборгованість по зарплаті у повному обсязі виплатити протягом 2 тижнів з моменту оголошення рішення. Ні через два тижні, ні пізніше, рішення не виконується.
З листа Луганського обласного управління юстиції на ім’я Ірини Толстих від 10 листопада 1999 року: «Ваша скарга з особистого прийому на невиконання рішення Ровеньківського міського суду від 24.02.99 стосовно стягнення заборгованості по заробітній платні з шахти «71-а Індустрія» на користь батьків Толстих В.С. в сумі 9397 грн. 76 коп. та Толстих Н.В. в сумі 706 грн. 94 коп., розглянута... виконавчі листи надійшли на виконанння у відділ ДВС м. Ровеньки 11.03.99 та 26.04.99 з інкасовим дорученням № 89 були направлені на розрахунковий рахунок шахти.
14.07.99 державним виконавцем був накладений арешт на майно, що належить шахті, але адміністрація надала документи, що все майно шахти знаходиться у податковій заставі ДПI щодо стягнення податків у бюджет».
Таким чином, імовірність отримати власні гроші для сім’ї Толстих стрімко наближається до нуля. До речі, журналістам відомо: багато гірників вважають, що керівництво шахт позбавляє їх зароблених коштів, користуючись плутаниною і тим, що все, мовляв, «спишуть на збитки». Однак повернімося до нашої героїні.
Не зупинившись на отриманих відписках, Ірина продовжує «вибивання» грошей через органи місцевої влади. Тут, до речі, виринають цікаві відомості (на жаль, без посилань на документи знову не обійтися).
Отже, 26.11.99 відділ державної виконавчої служби Ровеньківського міськуправління юстиції направляє до Луганського облуправління юстиції листа, згідно з яким ДВС двічі зверталася до Генерального директора ДХК «Донбасантрацит» (26 листопада і 19 грудня того ж року) з проханням переказати на рахунок Східноукраїнського університету частину боргу шахти № 71 перед Віктором Толстих. 15 грудня на адресу ДВС у Ровеньках надходить відповідь, «у найкращих традиціях жанру», де сказано, що питання про часткове погашення вказаного боргу буде вирішене... знову-таки при надходженні коштів на рахунки шахти. Майно якої, нагадаємо, закладене Ровеньківською податковою інспекцією за борги перед бюджетом. Особливий інтерес викликає наступна цифра: на 1 жовтня 1999 року борги шахти «Індустрія» перед гірниками по зарплаті, одноразовій допомозі, регресу тощо становили 4 млн. 697 тис. 119 грн., з яких було виплачено 136,5 тис. грн. На початок 2000 року шахтою виплачено вже 140 тис. грн. Це означає, що «середня швидкість» виплат становить менше 2 тис. грн. на місяць. За таких темпів слюсареві Толстих залишалося б чекати заробленого 187 років.
У березні поточного року Ірина у пошуках правди приїжджає до Києва. Для цього доводиться продати мамину обручку.
— Я була в уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Там до моєї справи поставилися з розумінням, однак навіть їхні дії ні до чого не привели. Зараз вони направляють повторне прохання до Ровеньківської прокуратури, але відповіді поки що не надійшло.
Була Ірина і в Міністерстві юстиції. Звідти ще 31 грудня минулого року на ім’я начальника управління юстиції в Луганській області Л.Павлової надходить лист із проханням перевірити викладене у скарзі на невиконання рішення суду і повідомити заявнику і Міністерству до 31 січня 2000 року. У відповідь 20 квітня (!) 2000 року надходить повідомлення, яке практично повністю копіює процитований вище лист Луганського облуправління юстиції на ім’я Ірини Толстих від 10 листопада 1999 року. Лист закінчується повідомленням про те, що після дворазового нагадування директорові ДХК «Донбасантрацит» Сергію Шкробу той пообіцяв розглянути питання про часткове погашення заборгованості при надходженні коштів на рахунок шахти, оскільки на момент відправлення листа ліквідне майно шахти знаходилося під арештом. Коло замкнулося.
У цьому випадку виходить, що поки «вгорі» бадьоро озвучують постанови про підтримку обдарованої молоді (нещодавно з’явився відповідний указ Президента), на місцях все робиться «з точністю до навпаки»...
Ректора університету можна зрозуміти і з ним можна погодитися — він не бажає оплачувати борги шахти. Можна зрозуміти і директора «Донбасантрациту» С.Шкроба (хоч прийняти це важко) — виконання судового рішення швидко стане відомим і, чого доброго, спричинить безліч позовів про погашення боргів. (До речі, на його звільненні з посади наполягають гірники шахти «Княгинінська», учасники пішого походу на Київ — див. «День» № 147 — однак директорові від цього, судячи з усього, ні холодно ні жарко.) Важче збагнути, чому, попри посилення кризи на підприємстві, його керівництво не тільки залишається на своїх місцях, а й дозволяє собі ігнорувати як думку працівників, так і рішення судової влади — причому за участю, якщо так можна висловитися, місцевої влади. Незрозуміло також, як можуть підлеглі геть ігнорувати численні офіційні звернення центральної влади — якщо тільки і ці звернення не є черговими відписками, покликаними тимчасово «заспокоїти» потерпілого громадянина. І вже зовсім незрозуміло, що робити студентці-відмінниці, яка через менш ніж півтори тисячі гривень позбавляється можливості отримати вищу освіту. Зате чітко бачиться майбутнє країни, у якій запросто відбуваються всі вищеописані речі...
Ірина виявилася однією з небагатьох, хто зважився наполягти на своїх правах (точніше, правах своєї сім’ї). Однак людині у нас традиційно важко, якщо не безнадійно, шукати допомоги у держави — яка, до речі, і зобов’язана її (людини) права захищати. Тим часом термін, наданий ректором Ірині, закінчується 1 вересня.
