Минулого тижня уряд у черговий раз демонстративно ткнув носом судову владу. Міністр фінансів Ігор Мітюков заявив із цього приводу: «З одного боку, пленум Верховного суду звернувся до Конституційного суду, щоб той дав оцінку тому, як ми погано фінансуємо судову владу. А з другого боку, у 99 випадках зі 100 розгляд бюджетних позовів закінчується не на користь бюджету». Намагання «спрямувати» суд у потрібному напрямку, користуючись фінансовим «шантажем» на урядовому рівні, не єдина спроба «приструнити» владу, яка намагається домогтися своєї незалежності. Очевидно, що саме тепер виконавчій владі чи окремим її представникам це потрібно якнайменше. Ще за часів прем’єрського «вибивання боргів» у Палаці «Україна», після зустрічей «на найвищому рівні», голова Вищого арбітражного суду Дмитро Притика зауважив «Дню», що «суд не може бути інструментом поповнення бюджету», але коли мова йде про державні інтереси, то «суд, як державна установа, має підтримати позицію держави». Цікава виходить ситуація, коли суддя поставлений перед вибором: або незалежне правосуддя, або захист інтересів держави чи конкретних осіб, котрі іноді настільки ототожнюють себе з державою, що сприймають особисті інтереси, як державні. Нерівнозначність умов вибору очевидна, тим паче коли за діяльність (цитую слова Олександра Ткаченка) «в інтересах збалансованості усіх гілок влади» арбітражу пообіцяли шматок «весільного пирога»: наприклад, знайти додаткові джерела фінансування з позабюджетних коштів. А саме: відрахування «десятини» від загальної суми мита, що надходить до держбюджету за підсумками розглянутих арбітражними судами справ. Як випливало з виступу заступника голови Верховної Ради Віктора Медведчука, «юриста року», на пленумі на розгляд ВР надійшли й інші пропозиції щодо вирішення проблем суддів, всупереч положенню Конституції про те, що суди фінансуються тільки з державного бюджету. Наприклад, відрахування від суми стягнутих штрафів. Чи може після цього громадянин бути впевнений у об’єктивності суду, який оштрафував його за певні дії, коли суддя, нехай опосередковано, «заробляє» на цьому відсотки? І чи може суддя бути об’єктивним, коли знає якою ціною отримав зарплатню?
«Я категорично проти фінансування судів з усіляких позабюджетних коштів, бо це суперечить Конституції і створює умови для залежності суду», — прокоментував кореспондентові «Дня» ініціативи законодавців Віталій Бойко, голова Верховного суду України. Одначе Віктор Медведчук зауважив із цього приводу на лютневому підсумковому пленумі Вищого арбітражного суду: «Мене дивує така позиція Верховного суду України». Проте ВСУ чи не вперше заявив про готовність відстоювати незалежність третьої влади, нехай навіть після того, як голові Верховного суду довелося зазнати особистих образ від високої посадової особи держави.
Керівництво ВСУ, пояснивши це зайнятістю, навіть не було присутнє на пленумі Вищого арбітражного суду України, де зібралася поважна президія: Генеральний прокурор, заступник міністра внутрішніх справ, заступник голови Державної податкової адміністрації, голова Координаційного комітету у справах боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Суд, «незалежний і об’єктивний», підбивав підсумки боротьби з економічною злочинністю. Започаткована рік тому ініціатива, сумнівна з погляду права, знайшла своє втілення. Згадати хоча б торішнє рішення одного з арбітражних судів щодо газети «Всеукраинские Ведомости» чи розглянуту за півдня справу ЄЕСУ.
Відповідальний за плідну співпрацю з правоохоронними органами Володимир Коробань зауважив на засіданні пленуму, що «390 виявлених суддями фактів при 175 тисяч справ — занадто низький показник» — як, власне, й ефективність «повідомлень» арбітражного суду. Мовляв, треба більше й ретельніше. Чи означає це, що судді арбітражних судів стануть слідчими, а, може, й позаштатними інформаторами правоохоронних органів, що одержуватимуть «дивіденди» залежно від кількості та якості підготовлених «повідомлень»?
«Це абсурд. Якась дикість, — зауважив кореспонденту «Дня» голова Верховного суду України, — але намагання розцінити суд як орган боротьби зі злочинністю існує й сьогодні. Коли суддю включають до Координаційного комітету у справах боротьби зі злочинністю, коли вимагають звіту від судді щодо розгляду кримінальних справ, призначення покарання, коли критикують позицію судді, то й про незалежність суддів не може бути мови, тим більше про їхню справедливість».
У червні цього року Україна збирається продемонструвати «значний прогрес» у виконанні вимог Ради Європи, щоб не бути з ганьбою викинутою за межі цієї організації. Проте всі раптом забули, що серед вимог РЄ проблема смертної кари не головна. У переліку вимог — незалежність судової влади та дотримання принципу розподілу влади — на одному з чільних місць. Однак, за словами Віталія Бойка, голови Верховного Суду України, що черговий раз розписався у безсиллі: «Вплив на суд є, але справ таких немає». Невже третя влада знову піде на повідку, звівши нанівець надії на жерміналь судової незалежності?
