За моєї молодості популярною була така загадка: «Що буде, якщо схрестити вужа та їжака?» Відповідь давалася така: «Вийде один метр колючого дроту». Як у всякому жарті, й тут виявилося чимало істини. Вона полягає в тому, що було зрозуміло ще в глибоку давнину: будь-яка химера являє собою абсурд і несе зло. Всередині Сфінкса, розташованого в місті мертвих древніх єгиптян, було знайдено кайдани й безліч кістяків людей; кентаври у грецькій міфології вирізнялися неповгамовною вдачею й нестриманістю; Пегас постачав Зевсу громи та блискавки; а русалки у слов’янській міфології являли собою шкідливі істоти, на яких перетворювалися вмерлі дівчата, переважно утоплениці.
Трансгенна картопля — це химера на генетичному рівні: «зрощення» елементів геномів рослини й бактерії. Результат виглядає так: картопля починає продукувати токсин, який може вражати колорадського жука, й тому картопля стає для жука вiдразливою. Картопля перетворюється на ворога нашого ворога й тому виявляється для нас подвійно другом. Ну хіба не благо?
Однак ця формула, що лише тільки здається очевидною, при її перевірці життям породжує дуже великі сумніви в її конструктивності. Пояснюється це тим, що «за все, що людина має, вона повинна платити собою».
Сучасна наука вимагає кредитування, а всілякий кредитор — повернення йому боргів. Йдучи хибними шляхами, наука творить собі імідж «діви непорочної», що обіцяє виключно блага й порушує тим самим основний природний закон, який стверджує: якщо в одному місці чогось прибуло, то в іншому обов’язково убуде. Адже треба бути останнім дурнем, щоб, бажаючи заробити й розплатитися із кредитором, рекламувати вади свого товару. Про таких, як правило, серед метушні забувають. Вони опиняються «за кадром». З’являються пізніше, коли спитати вже нема з кого. Коли або шах вмирає, або осел, або той, хто обіцяв останнього навчити говорити. З цієї причини всі, хто жадає здобути «скарби» науки, повинні вухо тримати гостро.
Не випадково трансгенна картопля викликала побоювання передусім щодо можливих наслідків для здоров’я. У людини «в крові» закладено чекати від химер каверзи, і насамперед по відношенню до себе. Сам створив — сам і розплачуйся. Щоправда, це очікування швидше інтуїтивне, ніж обгрунтоване розсудливою діяльністю. Адже деталі виробництва самого продукту вкриті таємницею. Тому внесемо в обговорення цієї проблеми відсутній в ній елемент.
Науково-технічний прогрес виявляє себе таким чином, що він рухається немовби назад. Якщо розвиток матерії йде від простого до складного, то наукова думка йде від складного до простого. Не здатна зі складним впоратись, думка його руйнує, реалізуючи відому формулу: «...до основанья, а затем». Такий рух науково-технічної думки захоплює за собою й проблеми, що виникають перед людиною. Вони мають тенденцію сповзати на більш низькi рівні організації матерії. Сьогодні цим рiвнем у біології та медицинi вже став молекулярний.
Практично всі основні хвороби людини й основних груп свійських тварин виявляються нині саме на цьому рівні. До них відносяться серцево-судинні, враження імунної системи, злоякісні новоутворення, спадкові, вірусні хвороби, сказ у корів тощо. Відповідно й лікування здійснюється на цьому ж рівні. Як лікарські засоби використовуються АТФ, амінокислоти, фосфоліпіди, ферменти, гормони, вітаміни й навіть окремі гени. За їх допомогою впливають на енергетичний обмін клітин, клітинні мембрани та на спадковий апарат. Однак наслідки такого впливу прорахувати дуже важко. У молекулярних процесах велику роль відіграють кількісні співвідношення, які практично неможливо визначити в кожній клітині кожного організму. Показовою в цьому відношенні є дискусія, що точиться вже декілька сторіч: що шкодить здоров’ю більше — вживання у великих кількостях чаю або кави? Несприятливий вплив того або іншого виявляється суто індивідуально. Ось чому на багатьох сучасних ліках серед протипоказань вказується індивідуальна непереносність, виявити яку можна лише у процесі застосування, а це означає гру з вогнем.
Із трансгенною картоплею складається досить цікава ситуація. Вона, крім токсину, що представляє небезпеку для для колорадського жука, містить в собі отруйний для людини глюкозид — салонін, безпечний, між іншим, для комахи. Враховуючи те, що трансгенний продукт здійснює вплив на молекулярному рівні, його «поведінка» в людському організмі може бути виявлена тільки після масового споживання, подібно до того, як це було, коли в Росію завезли культуру картоплі й селяни замість «корінців» куштували «вершки». Звичайно, цей продукт зовсім не обов’язково повинен викликати отруєння. Наслідки можуть бути прихованими і виявляти себе у вигляді порушень кількісних співвідношень амінокислот, сполученого впливу салоніну й токсину. Тому слід не поспішати з його впровадженням у виробництво. Тим більше, що проблеми цим не обмежуються.
Колорадський жук пожирає картоплю не з учора. Він зустрічається на її диких формах та інших пасльонових, що зростають на її батьківщині. Ця обставина неминуче викликає питання: чому за час існування пасльонових, які зазнали несприятливого впливу з боку жука, у них не з’явилися генні зміни, подібні тим, які привнесла людина в геном картоплі? Адже мутації в клітинах відбуваються з великою частотою. Наприклад, американські генетики виявили, що в період екзаменаційної сесії у організмі студентів під впливом стресу з’являється багато мутацій. Однак надалі вони виправляються репараційною системою клітини, або самі клітини знищуються імунною системою, або перетворюються на ракові.
Масове розмноження колорадського жука здійснює стресовий вплив на пасльонові рослини, а тому потрібно було б очікувати появи у них таких мутацій, які б захищали їх від ворогів і згодом остаточно затвердилися б в структурі їх геному. Однак цього не сталося. І цьому мусить бути пояснення.
Генні вставки, які здiйснюються генетиками, подібні до мутацій, причому, як правило, летальних. Виживають лише ті, що підвищують пристосованість. Все, що не вирішує це завдання, різко збільшує ціну життя: вимагає додаткових витрат енергії та змін середовища проживання. Тільки за таких умов вони виявляються життєздатними. Засвоївши це, можна зрозуміти і наступне.
Кожний організм пристосовується до певного діапазону температур, вогкості, освітленості тощо. В умовах підвищеного катастрофізму розкид температур та інших чинників середовища має тенденцію різко зростати, а частота переходів від одного стану до іншого відчутно збільшується. Це нагадує плавання у штормових умовах, коли енергія в основному витрачається на те, щоб утриматися на плаву.
В умовах катастрофізму, якщо рослина й виживає, вона знижує свою продуктивність та якість продукцiї. Мені вже доводилося писати, що зниження врожайності та якості зернових, а також багатьох плодових культур, відмічене у 2000 році в різних регіонах України, якраз і пояснюється цими обставинами. Не важко зробити висновок: генні вставки, які не підвищують пристосованість до фізичних чинників середовища, в умовах його нестабільності можуть спричинити такі втрати, що значно перевищать очікуваний ефект, саме в надії на який й створювалася трансгенна картопля.
Читач може зауважити, що автор статті, виступаючи проти трансгенної картоплі, лобіює інтереси фірм, що випускають пестициди, і, звичайно, зраджує екологію, прихильником якої себе вважає. Застерігаючи проти одного, я не запалюю зелене світло перед іншим. Отрутохімікатів також потрібно позбуватися. Такі можливості існують і без використання генної інженерії. Екологія їх знає, і універсальним серед них є розділення середовищ проживання.
Головним у проблемі шкідників картоплі є те, що у нас її вирощування в основному пов’язане із присадибними ділянками, які знаходяться «у вічному» користуванні. Картопля на них висаджується щорічно, і шкідники контактують одне з одним. Все це призводить до того, що на великих площах з року в рік створюються сприятливі умови для жука. Йому не треба витрачати енергію на міграції, й він всю її вкладає у відтворювання. У результаті село не бореться, а пестить шкідника. У свій час це зрозумiли в соціалістичній Угорщині, і присадибні ділянки стали засаджуватися ягідними культурами, а вирощування картоплі було включене у «колгоспні» посіви. Ефект був. Як там тепер, я не знаю, хоча було б цікаво порівняти.
Гадаю, читач зрозуміє, що подібного роду рішення не вимагають витрат, більше того — виробництво картоплі стає дешевшим. Однак таке впровадження вимагає іншого ставлення людини до землі, рослин і тварин — іншої культури, яка називається екологічною.
